Пошук по сайту


1. Соціологія як наука - Сторінка 8

1. Соціологія як наука

Сторінка8/16
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Підготовка висококваліфікованих кадрів для народного господарства вимагає глибоких знань соціології праці. Без них неможливо досягнути високого професіоналізму, творчої активності сучасного спеціаліста. Винятково актуальним завдання формування фахівця з широким соціологічним мисленням стає за умов ринкових перетворень у нинішньому українському суспільстві.


Соціологія праці як наукова галузь виникла в 20-х роках ХХ ст. на потребу підвищення ефективності капіталістичного виробництва (індустріальна соціологія). Це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає працю як соціально-економічний процес, його тенденції та закономірності, соціальні фактори функціонування і розвитку.

Об’єкт і предмет соціології праці. На жаль, ці поняття в нині існуючій спеціальній літературі часто-густо тлумачаться неоднозначно, а подекуди підміняються одне одним. Але більшість науковців вважає, що об’єктом соціології праці є трудова діяльність, її суб’єкти та інститути. Вирізняють індивідуальну працю(окремої людини), сукупну (колективну) та працю суспільства в цілому.

Предметом соціології праці постають об’єктивні та суб’єктивні соціальні фактори праці, а також соціальні характеристики, явища і процеси, притаманні об’єкту праці. Першорядними з-поміж них є: закономірності та тенденції суспільної кооперації , організації і поділу праці. Насамперед - це функції та структура виробничих колективів, напрямки і характер трудових відносин (співробітництво, партнерство, конкуренція, конфлікти тощо), а також соціальні наслідки взаємодії працюючих із засобами виробництва. Загалом у центрі уваги соціології праці є матеріальні, моральні, професійно-кваліфікаційні, управлінські, демографічні, виробничо-побутові, соціально-психологічні, етичні, естетичні та інші чинники праці, котрі іменуються соціальними . Виняткову роль у цій факторній системі відіграють суб’єктивні стимули – мотиви та ставлення до праці, задоволеність нею працюючих тощо. Відомо, що в загальному обсязі резервів виробництва соціальні чинники праці складають 30-40%. Безумовно, вирішальним з-посеред них є людський фактор. Він еволюціонував від “фізичної ”людини (регламентованість та інтенсифікація праці, за Ф.Тейлором) до “біологічної” людини (створення оптимальних санітарно-гігієнічних та побутово-культурних умов праці, А.Файоль ), потім - до “соціально-психологічної” людини (міжособовий психологічний комфорт у колективі, Е.Мейо), нарешті, до появи “соціально-політичного” працівника через його участь у вирішенні соціальних, управлінських, політичних проблем у колективі, тобто формування працівника як громадянина. (1,150-156).

Говорячи про предмет соціології праці, варто наголосити, що соціологічна наука покликана також виявляти і формулювати протиріччя трудового процесу. Насамкінець – здійснювати його теоретичне забезпечення та сприяти практичній ефективності праці.

З наведених міркувань очевидно, що мета соціологічного пошуку – розробка напрямків і методів, рекомендацій та пропозицій по управлінню і організації трудової діяльності, її регулюванню та прогнозуванню, створенню належних умов функціонування колективу і одержанню високих економічних та соціальних результатів його роботи. Позитивні соціальні наслідки тут винятково важливі, оскільки вони пов’язані із формуванням всебічно розвинутої особистості (принаймні втілюють поступальні кроки в цьому напрямку). Вони сприяють згуртованості та виробничій активності суб’єктів праці, їх задоволеності роботою і прагненню до соціальної справедливості у розподілі матеріальних благ, до соціального партнерства та підприємництва і т.п.

Нині утвердилось поняття “гуманітарний капітал”, накопиченню якого сприяє продуктивна праця. Для визначення якості означеного капіталу фахівці міжнародних організацій та соціологи послуговуються показником індексу людського розвитку (потенціалу). Він обіймає сукупний рівень знань, освіченість, професіоналізм, очікувану тривалість життя, ВВП в доларах США на душу населення. За цим показником Україна посідає сьогодні 80 місце в світі серед 173 країн світу (2.5).

Зміст соціології праці визначають її численні категорії. Зупинимось на деяких з них як відправних поняттях.

“Праця”. Це поняття означає доцільну діяльність людини по створенню матеріальних і духовних благ у процесі взаємодії людини з природою та людини з людиною (соціально-трудові, передусім виробничі відносини). Безпосереднє створення споживчої вартості дістало назву конкретної праці, а обмін діяльністю між працюючими – абстрактної. Наголосимо, що людина в трудовій діяльності , використовуючи і змінюючи природу для задоволення своїх потреб, соціалізується, творить саму себе, свою особистість. В цьому полягає соціальна сутність праці. Отже, праця має подвійну (соціально-економічну природу), тобто є водночас соціальною та економічною категорією.

Складові праці такі: 1) засоби виробництва, до них входять предмети праці (те, на що направлена трудова діяльність ) і засоби праці (те, з допомогою чого здійснюється ця діяльність); 2) праця як власне доцільна трудова діяльність. Якщо засоби виробництва є предметом наукового інтересу економічної теорії, то цілеспрямовану трудову діяльність вивчає соціологія праці.

Праця виконує ряд функцій. Найголовніша з них – створення матеріальних та культурних благ. Друга функція – це забезпечення матеріального добробуту працівника та його сім’ї; третя функція - соціально-диференційна, оскільки формує професійно-кваліфікаційну структуру колективу та суспільства. З останньою функцією тісно пов’язана статусна функція праці, котра зумовлена неоднаковим значенням для суспільства різних видів праці і визначає положення суб’єкта праці в суспільстві. Суттєвою видається і ціннісна функція. Вона спрямована на вироблення у працівників ціннісних орієнтацій, мотивів праці, життєвих планів. І, нарешті, функція формування особистості, в ідеалі – всебічно розвиненої, соціально-активної, прагнучої до самоствердження та самореалізації.

У світлі наведених функцій наголосимо на фундаментальному положенні: економічно ефективними можуть бути тільки соціально спрямовані функції праці.

До ключових категорій соціології праці належать і такі поняття, як “умови праці”, “зміст праці”, “суспільна форма праці”, “характер праці”, “ставлення до праці”, “мотиви праці”. Конкретизуємо їх.

Умови праці – це сукупність факторів соціально-економічного, виробничого, техніко-організаційного та природного характеру, які впливають на здоров’я, працездатність, ставлення до праці і ступінь задоволеності людини роботою. Зокрема, до соціально-економічних умов праці належать: форми власності та трудової кооперації, система матеріального та морального стимулювання праці, економічні механізми ринку, нормативно-правове регулювання праці, рівень розвитку продуктивних сил та характер трудових відносин у суспільстві тощо. До виробничих, в т.ч. техніко-організаційних умов праці, включають: рівень механізації та автоматизації, комп’ютеризації та інформатизації виробництва. Сюди ж відносять санітарно-гігієнічні (освітлення, чистота повітря, опромінення і т. п.), психофізіологічні (фізичне навантаження, нервово-емоційне напруження та ін.), естетичні (якість інтер’єру, оформлення робочого місця, функціональна музика і т.д.), соціально-психологічні (моральний і психологічний клімат колективу) умови трудової діяльності. Багато важать також природні умови праці – клімат, характер грунту, стихійні явища тощо.

Зміст праці означає сукупність трудових функцій, зумовлених специфікою трудової діяльності, технікою і технологією виробництва. По суті йдеться про взаємодію людини зі знаряддями та предметами праці (її виробничо-технічний бік) без урахування соціальних відносин людей у трудовому процесі. Елементами змісту праці є трудові рухи, дії, прийоми, операції, затрати м’язової, мислительної і нервової енергії, співвідношення між виконавськими та творчими компонентами, важкість і складність праці. Ілюстрацією змісту праці можуть бути: виконання ручних, допоміжних або механізованих робіт; здійснення конструкторських чи реєстраційних, контрольних функцій; торгівля, біржові операції тощо.

Суспільна форма праці. Вона уособлює систему трудових відносин, котра склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих, відносин розподілу праці, ставлення до неї і т.п. Відтак за суспільною формою праця може бути за наймом чи не за наймом; на конкурентній основі чи не конкурентній; може відповідати здібностям, інтересам працюючого або не відповідати їм тощо.

Відповідно до суспільної форми та змісту праці остання набуває певний характер, тобто категорія “характер праці” є ширша ніж перші два поняття. Характер праці можна визначити як якість трудової діяльності, котра зумовлена змістом та суспільною формою праці і полягає в спрямованості праці, в стані та статусі її суб’єктів, ставленні їх до праці тощо. Наприклад, в залежності від змісту праця за характером може бути фізична чи розумова, творча – нетворча, механізована – ручна, кваліфікована – некваліфікована, проста – складна, промислова – сільськогосподарська і т.д. Коли ж говорять, що за характером праця вільна чи підневільна, наймана або ненаймана, експлуатована – неексплуатована, відчужена і т.п., то причиною різного характеру праці є її відповідна суспільна форма. До речі, характер праці за її формою має домінуючу значущість. Адже тільки вільна, невідчужена, неексплуатована праця може ефективно виконувати свою економічну , соціальну і виховну роль. Така праця передбачає ліквідацію відчуження працівника від власності та результатів своєї праці. Робить його справжнім, економічно зацікавленим хазяїном виробництва і суб’єктом управління.

У системі ключових категорій праці вагоме місце посідає поняття “організація праці”. Воно означає управлінську функцію, котра забезпечує організаційну базу трудового процесу: його упорядкування, регламентування, інструктування, матеріальне та ін. забезпечення відповідно до технології праці та виробництва. Наприклад, така організація уможливлює зміну темпу і якості роботи кількістю та тривалістю перерв, рухливістю робочого місця, режимом праці, забезпеченням сировиною, стилем керівництва і т.п.

Окрім розглянутих та інших категорій, фіксуючих об’єктивні чинники праці, вкрай важливими є сукупність понять суб’єктивного змісту. Насамперед –це поняття “ставлення до праці”. Воно фіксує ступінь прагнення людини до виявлення і реалізації нею своїх фізичних та духовних сил, досвіду, знань, здібностей для досягнення нею кількісних і якісних результатів праці. Таке ставлення виявляється у трудовій і творчій активності людей, їх ціннісних орієнтаціях та мотивах праці.Тут слушно пояснити поняття “мотиви праці”. Воно фіксує внутрішні і зовнішні побудники, котрі спонукають людину до праці. До них належать матеріальна зацікавленість працівника, зміст і творчі можливості роботи, кар’єра, взаємини в колективі (морально-психологічний клімат, стиль керівництва тощо), усвідомлення суспільного, життєвого смислу, престижу своєї роботи, її значущість не тільки для себе, а й для колективу, суспільства та ін.

Щоб глибше зрозуміти сучасний рівень наукових надбань соціології праці, а також світові тенденції розвитку сфери праці, варто ознайомитись принаймні з основними її теоретико-практичними здобутками в історичному плині. Наголос тут зробимо на індустріальній соціології, що виникла в кінці 20-х років ХХ століття в США.
7.2. Індустріальна соціологія – початок сучасного етапу

розвитку соціології праці.

В індустріальній соціології вирізняють три підходи. Зачинателем першого підходу був американський інженер-дослідник Фредерік Тейлор (1856-1915). Суть його новації –науковий менеджмент – система раціональної організації праці та виробництва на грунті досягнень науки і техніки з метою здобуття максимуму додаткової вартості. В чому особливість системи Тейлора? По-перше, жорстка регламентація трудового процесу (зведення його до найпростіших операцій, що не потребують складних трудових навичок; поштучна відрядна оплата праці; хронометраж; детальний інструктаж тощо). По-друге, ретельний добір і професійне навчання робітників. По-третє, використання новітніх досягнень в галузі науки управління, запобігання соціальним конфліктам і т.п. І хоча цю систему нарекли “потогінною”, вона була спробою об’єднати технічний і соціальний бік виробництва, її підставно вважають соціотехнічною. В наш час її теоретичне осмислення і розвиток дозволили сформулювати так звану соціотехнічну парадигму, як провідну тенденцію в соціології праці.

Проте “тейлоризм” в 30-х роках вже не міг повністю задовольнити потреби капіталістичного виробництва, запобігти соціальним конфліктам. Досягнення НТР вимагали якісно іншої робочої сили – творчого, мислячого працівника, а не “дресованої горили” Тейлора.

Відтак започаткувався другий соціологічний підхід до регулювання виробничої поведінки робітників. Він отримав назву менеджменту людських стосунків. Його фундатором став американець Елтон Мейо (1880-1949). На підставі досліджень на підприємствах фірми “Уестерн електрик”, м.Хотторн (“Хотторнський експеримент”) вчений зробив висновок , що ефективність виробництва, продуктивність праці в значній мірі залежать від соціально-психологічних факторів виробництва. Головними положеннями теорії “людських стосунків” є:

  • пріоритет людини перед технічними чинниками виробництва;

  • створення сприятливого морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників своєю працею, згуртованість;

заміна індивідуальної винагороди колективною;

  • гуманізація праці, участь робітників в управлінні виробництвом;

  • удосконалення стилю керівництва, “досягнення миру в промисловості”.

З часом ставлення до теорії “людських відносин” стало вельми критичним. Опоненти доводять, що постійне підвищення продуктивності праці через удосконалення її морально-психологічних умов у колективі не є гарантією виробничого успіху.

У площині поліпшення соціально-психологічних умов досліджував і Джекоб Морено – американський соціальний психолог. Він виходив з того, що окрім макроструктури соціальних спільнот (формальної) існує внутрішня мікроструктура (неформальна), котра створюється переплетенням індивідуальних потягів та протидій. Для вивчення цієї мікроструктури він запропонував соціологічні тести (соціометрію). У тих випадках, коли формальна структура не відповідає неформальній, вважав Морено, виникають конфлікти. Відтак необхідно домагатись забезпечення збігу даних структур.

Третій підхід до питання розвитку індустріальної соціології пов’язаний з іменем американського вченого Берреса Скіннера - це ситуативний менеджмент. В ньому використовуються матеріальні та соціальні стимули, а саме: винагорода за працю старанно поєднується з досягненнями конкретних результатів у трудовому процесі; головною турботою менеджера постає оцінка ефективності діяльності робітника та відповідне “дозування” згаданих стимулів, оптимізація управлінських стилів.

В річищі ”ситуативного менеджменту” витримані концепції трудових мотивів Абрахама Маслоу, Д.Макгрегора і Фредеріка Херцберга. Зокрема, Ф.Херцберг розробив теорію збагачення праці. Основна її настанова – стимулювання праці самою працею, тобто використання потреби людини у самовизначенні як головного стимулу. Для цього натомість застарілої практики тейлорівського постійного закріплення та регламентації операцій пропонувалось, з одного боку, посилити мотивацію праці (збагатити її зміст, сприяти самостійності, ініціативі, задоволеності роботою, залученню працівника до управління виробництвом і т.п.), з іншого боку, - суттєве поліпшення гігієнічних чинників праці (виробничого побуту, санітарно-гігієнічних умов праці тощо). Все це сприяє помітному підвищенню трудової активності та результативності в роботі.

Значний внесок у розвиток індустріальної соціології зробили інші західні соціологи: К.Левін, Дж.Діболт, Р.Девіс, П.Друкер, Ж.Фрідман та ін.

Отже, не можна не помітити, що сучасна індустріальна соціологія праці представлена двома школами:

  1. психологічною, яка дає перевагу соціально-психологічним чинникам праці (Мейо, Морено та ін.);

  2. організаційно-змістовною, котра наголошує на збагаченні творчого змісту праці та умов його забезпечення (Тейлор, Херцберг та ін.)

Що стосується розвитку соціології праці на теренах дореволюційної Росії та колишнього СРСР, в т.ч. України, його поділяють відповідно на два етапи: дожовтневий (середина ХІХ ст. –1917р.) та сучасний (1917 р. – кінець ХХ ст.), у якому виділяють два періоди – 20-30-ті та 50-90-ті роки.

Основними напрямками розвитку соціології праці першого періоду були: теоретико-методологічний аналіз проблем праці, особливо з питань бюджету робітників, зв’язку науки і виробництва (С.Струмилін, Ф.Дунаєвський); прикладні дослідження соціально-трудових процесів праці (О.Гастєв, М.Вітке, П.Керженцев, О.Єрманський); соціальна інженерія (О.Гастєв); психотехніка, профорієнтація (В.Бехтерєв). Наголосимо, що одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (м.Харків) на чолі з Ф.Дунаєвським. Він займався питаннями управління колективами. Варто тут згадати А.Макаренка, М.Вітке, котрі досліджували проблеми формування колективу, виховання, лідерства, стилів керівництва тощо.

Загалом внесок тогочасних вчених у соціологію праці був досить помітний. Проте із скасуванням соціології як наукового напрямку цей доробок не вилився в цілісну теорію праці. Відродження даної науки почалось з середини 50-х років. Наприкінці 60-х років було видано монографії з проблем праці А.Здравомислова, В.Ядова, В.Осипова. У подальшому особлива увага приділялась дослідженню питань соціального планування (М.Руткевич, Ж.Тощенко, С.Фролов); теорії та методології праці (І.І.Чанглі); управління колективом (В.Шепель, Б.Паригін та ін.).

Чільне місце в соціологічних пошуках посіли українські соціологи. Приміром, Суїменком Є.І., Грищенком К.К., Сакадою М.О. багато зроблено по дослідженню соціальних чинників праці, соціології управління колективом, виховання. Питання управлінської активності трудящих, соціально-професійних і трудових орієнтацій молоді перебували в колі наукових інтересів Оссовського В.Л., Чорноволенка В.П., Піддубного В.А., Городяненка В.Г.; вивченням проблем ціннісної свідомості та активізації людського фактора переймався Бакіров В.С. Плідними є дослідження організації праці, соціальної регуляції трудової поведінки Пилипенка В.С., а також аналіз стимулювання і мотивів трудової діяльності Попової І.М., Тихоновича В.О. та багатьох інших . Нині пріоритетним науковим напрямком українських соціологів є дослідження соціальних проблем праці за умов ринкових перетворень в нашому суспільстві. Цьому сприяє діяльність Соціологічної асоціації України, Інститут НАНУ, а також підготовка соціологів у державних університетах країни.
7.3. Сучасні світові тенденції розвитку сфери праці.

Це питання є одне з ключових у соціологічній теорії праці, водночас недостатньо вивчене і представлене в науковій та навчальній літературі . Узагальнюючи розпорошений по проблемі матеріал, відслідкуємо, на наш погляд, домінуючі сучасні тенденції функціонування і розвитку сфери праці.

  1. В світі дедалі інтенсивніше вдосконалюються і розробляються нові високі технології (тобто збагачуються відповідні знання, способи і засоби впровадження виробничих процесів, а також якісне їх перетворення). Ці, й передусім інформаційні технології, за думкою О.Тоффлера, не тільки передбачають, але й диктують нові способи розв’язання всієї сукупності соціальних проблем, як у сфері праці, так і в суспільстві в цілому.

  2. Серед новітніх технологій особливу роль нині відіграє біотехнологія. Її поширення і значення неухильно зростає, що дозволило американським вченим Д.Нейсбіту і П.Абурдену виокремити цей процес як важливу мегатенденцію у сфері праці. Більшість науковців вже називають ХХІ ст. віком біології, котрий іде на зміну віку фізики.

  3. Соціальні наслідки технологічних інновацій ведуть, з одного боку, до нових типів розподілу праці, з іншого – до підвищення гнучкості ринку робочої сили, формування зайнятості в сучасних економічних та соціальних умовах, спонукають людей до продуктивної роботи, віднесенню тих чи інших професій до пріоритетних (4, 35).

  4. Кардинальним чинником підвищення ефективності праці все більше стає знання. Ця тенденція зумовлена самим характером суспільства, яке базується передусім на використанні розумових здібностей людини, а не фізичної, суто м’язово-виконавчої сили. У результаті не паперові чи металеві гроші, а саме знання стають символічною формою капіталу, котрий є невичерпним і доступним величезній кількості людей.

  5. Звідси визріває тенденція неухильного збільшення обсягу інформації та формування інформаційного простору як наслідок накопичення знань. Джон Нейсбіт вважає інформацію стратегічним ресурсом оптимізації праці і розвитку суспільства. Тут джерелом сили стають не гроші в руках небагатьох, а інформація як надбання широкого загалу. Отже, на поріг наступного етапу цивілізації впевнено вступило інформаційне суспільство (3, 165-166).

  6. Існує тенденція підвищення ролі рентабельності турботи про людину з конкретизованою адресністю. Предметом такої уваги є люди найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу сучасних знань та умінь – “золоті комірці”. Стверджується, що доба “синіх” і “білих комірців” (тобто виконавців ручної та рутинно-організаційної, конторської праці ) минає, а настає доба саме “золотих комірців”. Звичайно, перед тут ведуть індустріально розвинуті країни. Контроль за працею “золотих комірців” не має сенсу, оскільки вони є самоорганізованими, самодисциплінованими, керуються почуттям співпричетності та особистої зацікавленості у високих результатах праці. (3, 166).

  7. Досить помітна нині світова тенденція перерозподілу зайнятості в індустріальному і особливо в постіндустріальному світі – скорочується кількість працюючих у матеріальному виробництві і зростає їх чисельність у сфері нематеріального виробництва, інфраструктурі, сервісі. Наприклад, у високо розвинутих країнах ОЕСР (Організація економічного співтовариства і розвитку – 24 країни) близько двох третин усіх працюючих зайнято саме в сфері обслуговування. З огляду на це відомий французький соціолог Мішель Крозьє називає навіть таку тенденцію, як перехід індустріального суспільства до суспільства послуг.

До цього додамо, що оскільки сфера праці у матеріальному виробництві звужується, деякі автори говорять про скорочення простору панування приватної власності і збільшення числа зайнятих на ниві “виробництва” людини, через розвиток духовної і технічної культури, інформації, сервісу і т.п. Відтак науковці пророкують в майбутньому найглибшу соціальну і економічну революцію, в ході якої на зміну експлуатації людини прийде експлуатація нових техніко-технологічних, інформаційних та інших, небачених нині, систем. Звичайно, це лише точка зору, але заслуговуюча на увагу та на більш переконливі докази.

  1. Проте сьогодні, на жаль, у сфері праці існує відразлива тенденція, котра не потребує особливих аргументів – це глобальне зростання безробіття. Людству загрожує небезпека набути в новому тисячолітті мільярдну кількістю непрацюючих. Звичайно, заходи для зменшення безробіття вживаються, проте уникнути його повністю ще не вдалось нікому. Вважається, що є природна норма безробіття, - частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню зайнятості в економіці. Вона має значні коливання від 5,5 до 6,5% .

Причини безробіття називаються різні. “Циклічні теорії” посилаються на циклічний характер ринкового виробництва. “Структурні теорії” пов’язують незайнятість структурними змінами ринку, що зумовлені раціоналізацією та посиленням експорту капіталу в країни з дешевою робочою силою. Теорія “довгих хвиль” виходить із того, що економічна кон’юнктура , поряд із короткими, має триваліші цикли (біля 50 років). Відповідно до цього коливається і рівень безробіття. О.Тоффлер намагається вирішити дану проблему конкретніше: до кожного джерела безробіття, радить вчений, треба підходити диференційовано. Головний шлях його ліквідації – перенавчання (освіта, здобуття нових професій). Це надзвичайно складний і фінансоємний процес. “Ми не знаємо, - пише О.Тоффлер, - як правильно здійснити його, і, мабуть, він буде надзвичайно дорогим. Проте це буде значно дешевше, аніж просто викидати людей на вулицю й субсидувати їх під час постійної відсутності у них роботи” (3, 264).

Безробіття має вкрай негативні соціальні наслідки. Учені США встановили, що його зростання на 1% збільшує кількість убивств на 5,7%, самогубств – на 4,1%, ув’язнених – на 4%, психічно хворих - на 3,5% (5, 144). Тому навіть найменші намагання виправдати безробіття (мовляв це є “нормальне” явище) – безпідставні. Такий підхід особливо кощунний, коли нині 250 млн. неповнолітніх дітей на планеті тяжко працюють. Їх дешеву працю вигідно використовують транснаціональні корпорації з метою наживи.

Проблема зайнятості населення гостро стоїть і в українському суспільстві, де безробіття зростає. Найбільше серед безробітних молоді (45%) та жінок (80%). Безумовно, заходи для подолання цієї згубної тенденції вживаються, прийнятий Закон України “Про зайнятість”. Проте успіх боротьби з безробіттям залежить від подолання економічної кризи в суспільстві.

  1. Не можна оминути таку тенденцію, як посилення “соціального партнерства” в управлінні сферою праці. Її сутність полягає в налагодженні взаєморозуміння і співробітництва між працюючими та роботодавцями. Грунтом цих стосунків, як стверджують дослідники, є зближення інтересів партнерів внаслідок залучення робітників до управління виробництвом, самоврядування; володіння працюючих акціями, надання їм права участі в розподілі прибутків за річними результатами роботи тощо.

Особливо дійове таке партнерство на підприємствах колективної форми власності. Проте варто застерегти від переоцінки “соціального партнерства”. Це лише один із часткових засобів досягнення “миру в промисловості”, а не кардинальний спосіб розв’язання соціально-трудових протиріч за нинішніх умов.

Розглянуті тенденції розвитку сфери праці на сучасному етапі не вичерпують усе їх розмаїття, проте є провідними, вкрай актуальними і відправними для подальших досліджень даної проблеми.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Схожі:

1. Соціологія як наука
Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. «Два підходи до розуміння суспільства І людини»

Соціологія
Соціологія: навчально – методичний комплекс / За ред. Щудло С. А., Романіва Т. М., Мірчук І. Л.– Дрогобич: Вимір, 2007

1. Соціологія як наука Питання Поняття соціології
Не можна сказати, що в історії людського мислення дослідники не зверталися до проблем суспільства, його соціальних груп, проблематики...

Соціологія
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку....

Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків
Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”

Реферат з дисципліни «Соціологія» на тему: «Соціальні проблеми молоді...
Розділ молодь: особливості соціально-демографічної групи в минулому та в наш час

Методичні вказівки до вивчення курсу
Методичні вказівки до вивчання курсу "Соціологія життєвого середовища" для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм...

1. Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?
Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?

«Фізика – наука, яка відповідає на питання «чому?»»
Розгадування кросвордів, вікторин, виконання цікавих завдань та фішок для допитливих

1. Виникнення економічної теорії. Економічна теорія як універсальна...
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка