Пошук по сайту


Курсова робота

Курсова робота

Сторінка1/2
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ ЗВ’ЯЗКУ

м. КИЄВА

МЕТОДИЧНА ЦИКЛОВА КОМІСІЯ СЕКРЕТАРСЬКИХ ПРОФЕСІЙ

Нотні видання

Курсова робота

Студентки гр.МС-3

Мельниченко Христини

Науковий керівник

Викладач

Неврова

Оксана Олександрівна

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1 Видання як вид документа. Класифікація видань…………………...5

РОЗДІЛ 2 Загальна характеристика нотного видання.........................................13

РОЗДІЛ 3 Класифікація нотних видань ……….…………………………..........14

РОЗДІЛ 4 Нотні знаки …………………………………………….………………21

РОЗДІЛ 5 З історії нотного письма………………………………………………23

ВИСНОВОК.………………………………………………………………………27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….29

ДОДАТКИ

ВСТУП

Нотне видання - це різновид видання, велику частину об'єму, якого займає нотний запис музичного твору. Воно призначено для виконання або вивчення музичних творів. На відмінну від текстових видань, нотні - передають інформацію за допомогою спеціальних знаків - нот. Основну частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом або без нього. Розробка класифікації нотних видань є важливою теоретичною і практичною задачею. Їх специфіка потребує створення багатоаспектної системи класифікації, як їх видові особливості.

Нотні видання призначенні для виконання або вивчення музичних творів. Ноти є елементами нотного письма - системи графічних знаків, які застосовують для запису музики. Запис музики за допомогою нот також називаються нотацією. Звуки, які використовують в музиці, відрізняються від немузичних звуків своєю визначеною висотою і подовженістю, які відображені в нотному записі.

Актуальність дослідження. Тема є актуальною тому, що сьогодні в світі і в Україні безперервно зростаючи стрімким темпом документні потоки вимагають оперативності та впорядкування. Одним із засобів систематичних документів на різних носіях є їхня класифікація, тобто віднесення від певного виду і типу до конкретних ознак. Про це свідчить велика кількість закордонних і вітчизняних публікацій.

Об'єктом дослідження є система нотне видання.

Предметом дослідження є нотне видання та класифікація нотних видань.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження особливостей формування та розвитку нотного видання в системі практичної дії та наукового осмислення нотного видання.. Передбачається розв'язання таких дослідницьких завдань:

  • дати загальну характеристику поняттю видання та охарактеризувати класифікацію видань;

  • дати загальну характеристику нотного видання;

  • охарактеризувати класифікацію нотних видань та нотні знаки;

  • дослідити історію виникнення нотного письма.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу курсової роботи становлять загальнофілософський та діалектико-матеріалістичний методи. В роботі застосовані загальнонаукові методи: емпіричний, системний, інформаційний, культурологічний, аксіологічний, бібліографічний, історичний, книгознавчо-функціональний, аналітико-тематичний. Застосування в роботі структурно-типологічного та типографічного методів аналізу дало змогу визначити особливості нотного видання та проаналізувати його типографічні особливості.

Структура роботи. Робота складається з вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури та одного додатку.

РОЗДІЛ 1 Видання як вид документа

Видання – це найголовніший вид документа, головне джерело інформації, універсальний засіб соціальної комунікації.

Видання — окреме самостійне повідомлення чи їх множина, які ЗМІ: а) відредагували, сконструювали й зафіксували методами друкування, тиснення на папері чи копіювання на електронні або цифрові носії інформації; б) доповнили передбаченими юридичними нормами вихідними відомостями; в) призначили для розповсюдження або вже опублікували/оприлюднили.

Особа чи установа, що здійснює підготовку і випуск видання, вступає у правові, майнові, виробничі відносини з суб'єктами інших сфер економіки і культури називається видавцем.

Згідно з ДСТУ 3017-95 видання - це документ, який:

  • пройшов редакційно-видавниче опрацювання,

  • виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом,

  • містить інформацію, призначену для поширення,

  • відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання

Класифікація видань

Видання класифікують за такими ознаками: цільовим призначенням, обсягом, складом основного тексту, структурою, ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації і т. ін. Це дозволяє здійснити внутрішньовидову класифікацію видань, визначити їх різновиди і типологічну розмаїтість.

За цільовим призначенням виділяють такі типи видань:

  • офіційне – видання, що публікується від імені державних органів, закладів, відомств чи громадських організацій та містить матеріали нормативного чи директивного характеру (конституції, закони, укази, постанови. розпорядження й т. ін.);

  • наукове – видання, що містить результати теоретичних або експериментальних досліджень, також це науково підготовлені до публікації пам’ятки культури, історичні документи й літературні тексти;

  • науково-популярне – видання, що місить відомості про теоретично-практичні дослідження в галузі науки, культури й техніки, викладені в доступній для читача-неспеціаліста формі (науково-популярні монографії, нариси, тематичні збірники, серії, вибрані твори, огляди, енциклопедії);

  • науково-виробниче – містить відомості про результати теоретичних чи експериментальних досліджень, а також конкретні рекомендації стосовно їх впровадження в практику (виробнича монографія, збірник статей, доповідей, матеріалів практичних конференцій);

  • виробничо-практичне – містить дані з виробничої діяльності. Воно призначене для підвищення кваліфікації, удосконалення професійної праці (паспорт, практичний посібник, практичний посібник);

  • нормативне виробничо-практичне – містить норми, правила й вимоги у різних сферах виробничої діяльності (інструкції, пам’ятки, нормативи, правила, технічне завдання, конструкторська документація, технічний паспорт, промислові каталоги, методичні вказівки, методичні посібники й пам’ятки, прейскуранти, нормативи, норми).

  • навчальне – видання, що містить систематизований виклад навчальної дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене у якості даного виду видання (підручник, навчальний посібник, хрестоматія, практикум, навчальна програма, навчально-методичний посібник, методичні рекомендації (вказівки), курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій, задачник, зошит і т.ін.)

  • суспільно-політичне – видання твору суспільно-політичної тематики. У масово-політичному виданні агітаційно-пропагандистського й виховного характеру інформація викладена в формі, доступній широкому колу читачів.

  • довідкове – видання, призначене для отримання стислих (але достатніх) фактичних даних з конкретного питання.

  • видання для дозвілля – містить загальнодоступні відомості про виготовлення або експлуатацію різноманітних предметів у побуті, про різні форми самодіяльної творчості та ін.

  • рекламне – містить викладені в привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи з метою створення попиту на них.

  • літературно-художнє – це видання, що містить твір (один або декілька) художньої літератури. Видання художньої літератури поділяються на три підтипи: наукове, науково-масове й масове.

За ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації розрізняють п’ять видів видань:

  • інформаційне – містить систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, ті, що не публікуються) або результат аналізу й узагальнення відомостей, поданих у першоджерелах;

  • реферативне – інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів, включаючи реферати. Існує чотири види РВ:

1. документів з якоїсь галузі, предмета, проблеми. Він має предметний, авторський та інші покажчики (наприклад, РЖ „Інформатика”);

2. реферативний журнал (РЖ) публікує в систематизованому вигляді реферати

3. реферативний збірник (РЗ) – містить добірки рефератів з конкретних проблем. У ньому розміщені статті теоретичного й оглядового характеру, переклади, бібліографічна інформація і т.ін.

4. експрес-інформація – це розширений реферат якось найбільш значущого первинного документа, що виходить друком у дуже стислий термін.

5. інформаційний листок – реферативне неперіодичне видання, що відображає відомості про передовий виробничий досвід або науково-технічне дослідження.

  • бібліографічне – інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів. За призначенням виділяють чотири види бібліографічних видань:

1. державне БВ (бібліографічне видання) – інформує про видані в країні документи на основі їх державного обліку. Серед державних БВ, що видаються Книжковою палатою України, – „Літопис книг”, „Літопис образотворчих видань”, „Літопис газетних статей”, „Літопис журнальних статей” і т. ін.;

2. науково-допоміжне БВ – покликане допомогти науково-дослідній діяльності. Допоміжні покажчики різного роду (іменні, предметні, географічні й ін.) забезпечують швидкий пошук необхідної інформації;

3. рекомендаційне БВ – покликане допомогти загальній і професійній освіті, самоосвіті й пропаганді знань.

4. професійно-виробниче БВ – призначене на допомогу практичній професійно-виробничій діяльності.

  • оглядове – це інформаційне видання, що містить публікацію одного чи кількох оглядів, які включають результати аналізу та узагальнення представлених у первинних документах відомостей.

1. бібліографічний огляд (БО) – являє собою повідомлення про первинні документи. Завдання бібліографічного огляду – відбір певних первинних документів, їх бібліографічний опис і характеристика змісту.

2. реферативний огляд (РО) – представляє собою узагальнену характеристику питань, що розглядаються в первинних документах, без їх критичної оцінки.

3. аналітичний огляд (АО) – містить всебічний аналіз первинних документів, що розглядаються, їх критичну аргументовану оцінку, обґрунтовані висновки й рекомендації з досліджуваних питань.

4. прогностичний огляд (ПО) містить оцінку тенденцій розвитку науки, виробництва, суспільства, на основі якої компетентні органи можуть прийняти рішення, розробити короткострокові й довгострокові плани розвитку тої чи іншої галузі, території, наукових досліджень і т.ін.

  • дайджест – видання, що містить публікацію у вигляді добірки відібраних і згрупованих витягів (виписок) із конкретного тексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення. Це може бути добірка найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань.

За інформаційними знаками (знаковою природою інформації), тобто домінуючим у виданні способом фіксації повідомлень увесь масив видань поділяється на 4 види:

  • текстове – видання, зміст якого передається знаками природної мови. Їх основу складає словесний (мовний, літературний) текст, що складається із фраз і слів, значення яких відомо реципієнту (читачу) або може бути знайдено в тлумачному словнику;

  • нотне – це різновид видання, більшу частину обсягу якого займає нотний запис музичного твору.

  • картографічне – видання, більшу частину якого займає картографічний твір (один або кілька).

  • ізовидання – видання, більшу частину якого займає зображення, тобто відтворення живописного, графічного, скульптурного твору, спеціальної або художньої фотографії й інших графічних робіт (креслень, діаграм, схем тощо).

Нотне, картографічне й ізовидання є нетекстовими виданнями, у яких значення передається за допомогою знаків штучної мови (нотних, картографічних), або немовними знаками (образотворчими). До перших відносяться нотні й картографічні видання, до других – ізографічні видання (ізовидання).

За матеріальною конструкцією (або формою видання) розрізняють такі види видань:

  • книжкове – видання у вигляді блоку скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату, в обкладинці або палітурці. До нього відносять книгу (обсягом понад 48 сторінок) й брошуру (обсягом понад 4, але не більше 48 сторінок);

  • журнальне – видання у вигляді скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, по-видавничому пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці. Основним різновидом цього виду видання є журнал;

  • аркушне – видання у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення. Різновидом цього виду видання є газетне й карткове видання;

  • газетне – це аркушне видання у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, по-видавничому пристосованого до специфіки даного періодичного видання;

  • карткове – аркушне видання у вигляді картки встановленого формату, видрукуване на матеріалі підвищеної цупкості. До аркушних видань відносять газету, плакат, буклет, листівку і т. ін.;

  • буклет – аркушне видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого у будь-який спосіб у два чи більше згинань;

  • плакат – аркушне видання у вигляді одного чи кількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, віддруковане з одного чи двох боків аркуша, призначене для експонування;

  • листівка – карткове видання, віддруковане з одного чи обох боків;

  • комплектне видання – сукупність видань, зібраних у папку, футляр, бандероль або в обкладинці;

  • книжка-іграшка – видання, що має незвичайну конструктивну форму, призначене для розумового й естетичного розвитку дітей.

За обсягом, тобто за кількістю сторінок, а також паперу, витраченого на виготовлення одного екземпляра видання, весь масив поділяється на три види:

  • книга;

  • брошура;

  • листівка.

За складом основного тексту (тобто за кількістю уміщених творів) видання поділяється на два види:

  • моновидання;

  • збірка.

Моновидання містить один твір. Збірка – видання, що містить низку творів.

За структурою (тобто числом одиниць, з яких складається видання) розрізняють такі види видань:

  • серія – видання, що містить сукупність томів, об’єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням, що виходять в однотипному оформленні;

  • однотомне – неперіодичне видання, випущене в одному томі;

  • багатотомне видання (багатотомник) – неперіодичне видання, що складається з двох або більше нумерованих томів, й являє собою єдине ціле за змістом і оформленням;

  • зібрання творів – однотомне або багатотомне видання, що містить все або значну частину творів одного або кількох авторів, що дає уявлення про його (їх) творчість у цілому;

  • вибрані твори – однотомне або багатотомне видання, що містить частину найбільш значущих творів одного або кількох авторів, відібраних за певною ознакою.

За класом художньо-поліграфічного виконання видання поділяються на:

  • видання підвищеної якості (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсимільні, експортні, особливо ретельно оформлені);

  • видання в прикращеному оформленні;

  • видання в звичайному й економічному оформленні.

Видання може бути ілюстрованим і неілюстрованим, з художньо-образними або науково-пізнавальними ілюстраціями. Ілюстрації можуть складатися з малюнків, гравюр, фотографій, креслень, схем і т.ін.

За способом друку видання може бути надруковано високим, офсетним, глибоким, трафаретним й іншими спеціальними видами друку.

Видання може бути однобарвним і багатобарвним (зокрема дитяче). Існують різні шрифти: великий шрифт – для дитячих видань і підручників для молодших класів, дрібний – для довідкових видань.

За форматом видання поділяють на видання:

  • великих форматів (від 84x108/8 до 84x90/16);

  • середніх форматів (від 70x100/16 до 70x108/32);

  • малих форматів (від 70x90/32 до 70x102/64);

  • видання мініатюрні (від 70x90/64 до 60x84/102).


РОЗДІЛ 2 Загальна характеристика нотного видання

Нотне видання – це різновид видання, велику частину обсягу якого займає нотний запис музичного твору. Воно призначено для виконання або вивчення музичних творів. На відмінну від текстових видань, нотні – передають інформацію за допомогою спеціальних знаків – нот. Основну частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом або без нього.

Музика — це вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах. Її зміст складають художньо-інтонаційні образи як результат відображення, перетворення і естетичної оцінки об'єктивної реальності в свідомості виконавця.

Музична культура кожного народу володіє специфічними рисами, які проявляються перше всього в народній музиці, де думка перетворюється в інтонації. Засобом перетворення музичних образів служать визначеним способом організовані звуки. Основні елементи і виразні засоби музики — лад, ритм, темп, мелодія, динаміка, тембр, гармонія, поліфонія, інструментовка.

Музика фіксується в нотнім записі і реалізується в процесі виконання. За виконавчими засобами музика поділяється на вокальну, інструментальну, вокально-інструментальну. Музика часто зливається з хореографією, театральним мистецтвом, кіно. Розрізняють музику одноголосну і багатоголосну. Музика підрозділяється на роди і види, жанри.

РОЗДІЛ 3 Класифікація нотних видань

Розробка класифікації нотних видань є важливим теоретичним і практичним завданням. Їх специфіка вимагає створення багатоаспектної системи класифікації, що відображає їх видові особливості.

Нотні видання призначені для виконання або вивчення музичних творів.

По функціональному призначенню всі нотні видання діляться на три види: наукові, учбові, концертні [17; 283].

Наукові нотні видання призначені для науково-дослідної роботи, проте широко використовуються і для виконання фахівцями і студентами вищих учбових закладів. Їх виданню передує велика робота текстології: твори, що входять в дану збірку, звіряються з автографами, попередніми виданнями для виправлення можливих неточностей, відновлення оригінального тексту, з максимальною точністю композитора, що передає творчі задуми. У науковому виданні приводяться фрагменти варіантів, роботи автора, що відображають процес, над твором. Видання забезпечується науковим апаратом: коментарями, списками, покажчиками.

Групу учбових нотних видань складають видання шкіл гри на різних музичних інструментах, хрестоматій, диктантів, вправ, етюдів, вокалізів, гамм, арпеджіо, самовчителів і т.п.

Всі видання музичних творів, написаних для виконання перед аудиторією, відносяться до концертних. Вони не мають коментарів, не містять наукового апарату. Вказівки і пояснення в них торкаються, в основному, виконавської техніки. Окремі вокалізи або етюди, написані композитором як вправи, набувають самостійного художнього значення і розцінюються не як вправи, а як окремі музичні твори для концертного виконання, наприклад, етюди Ліста, Паганіні, Рахманінова, Шопена. Концертні видання можуть бути використані виконавцями, педагогами для відпрацювання технічних прийомів, розвитку біглості, гнучкості пальців і т.п.

Відповідно до читацької адреси або практичного використання всі нотні видання підрозділяються на наступні групи: для музичних учбових закладів, що вчаться (шкіл, училищ, консерваторій); для фахівців (педагогів, музикознавців, композиторів, диригентів, виконавців-професіоналів); для любителів (зокрема учасників художньої самодіяльності).

По характеру виконання музичних творів всі нотні видання підрозділяються на видання сценічних, інструментальних, вокально-хорових творів, а також змішані видання [20; 361].

Групу сценічних творів складають видання тих музичних творів, які призначені для виконання в театрі. Вони є синтетичним жанром мистецтва, об'єднуючим драму, музику, танець. Цей жанр включає опери (героїчні, ліричні, комічні, побутові і ін.) і музичні драми: оперети, музичні комедії, мюзикли, а також балети.

Твори інструментальної музики складають три великі підгрупи нотних видань:

а) видання творів для оркестру (симфонічного, камерного, естрадного, духового, народних інструментів); у жанровому відношенні ці видання представлені симфоніями, концертами, увертюрами, поемами, симфонічними картинами, п'єсами-мініатюрами;

б) видання камерних творів. До них відносяться сонати, твори для ансамблів (камерного, естрадного, духового, народних інструментів), які в свою чергу підрозділяються на ансамблі (дуети, тріо, квартети і ін.) і п'єси для ансамблів;

в) видання творів для окремих інструментів: фортепіано (органу, клавесина), народних інструментів і інструментів симфонічного оркестру; вони можуть бути написані в жанрі фантазій, рапсодій, варіацій, поліфонічних п'єс (токката, прелюдія і фуга), п'єс-мініатюр, танців, маршів, етюдів і т.п.

Групу видань вокально-хорових творів складають слідуючі різновиди: видання вокально-симфонічних творів - кантат, ораторій, вокально-симфонічних циклів; видання творів для хору або голосу, вони підрозділяються на народні (пісні, частушки), професійні, авторські, камерні, вокальні твори, естрадні і масові пісні.

Змішані видання містять музичні твори різних жанрів і різні по характеру виконання. Це авторські нетематичні і тематичні збірки [20; 362].

По характеру викладу або запису всі видання музичних творів підрозділяються на партитури і дирекціони, оркестрові голоси, клавіри, запис голосу або інструменту соло, запис творів для голосу з супроводом фортепіано (баяна, гітари).

Партитура (італ. partitura - розділ, розподіл) - нотний запис багатоголосого музичного твору для оркестру, хору, камерного ансамблю і т. п., в якому зведені партії всіх окремих голосів (інструментів).

Партія — частина оркестрового, хорового або оперного твору, що виконується окремим голосом (співаком або інструментом) [20; 363].

Нотні знаки в партитурі розташовуються порядково, на кожному рядку записана партія одного інструменту таким чином, що, поглянувши на сторінку з нотним текстом, можна в кожен окремий момент прочитати голос (партію) кожного окремого інструменту і звучання всього оркестру в цілому. Всі партії в партитурі одна за одною дані в певному порядку і об'єднуються загальною - цілою або переривистою - тактовою межею, щоб наочно представити координацію в часі всіх голосів (інструментів) в творі [17; 285]. Партитури бувають оркестрові, оперні, балетні, камерні, вокально-хорові.

Головний принцип побудови сучасної партитури: високі по діапазону голоси розташовуються вгорі, а низькі - внизу. Наприклад, в партитурі для симфонічного оркестру слідують партії інструментів (зверху вниз): дерев'яні духові (флейти, гобої, кларнети, фаготи), мідні духові (валторни, труби, тромбони, туби), партії литавр і ударних, арф, челести, фортепіано, органу, а потім смичкові (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси). Партії арф, фортепіано, органу, челести обводяться спеціальними фігурними дужками - акколадами, а решта груп - прямими аколадами [17; 286]. Порядок хорової партитури зверху вниз: сопрано, альти, тенори, баси; порядок партитури струнного квартету: перша, друга скрипка, альт, віолончель і т.п.

Партитурою, в основному, користуються диригенти, а також музикознавці і ті, що вчаться при вивченні музичного твору. Вона виникла не відразу. У епоху пізнього середньовіччя і Відродження партитур не було. Хор співав мадригал по так званій хоровій книзі. Це була (одна на всіх співаків) досить велика і важка написана на пергаменті книга з широкими сторінками, де на розвороті дуже крупно (щоб всі бачили) зображалися ноти для всіх голосів, але не один над одним, як в сучасній партитурі, а порізно. Саме на розвороті хорової книги зображалися одні і ті ж такти музики, і композитор міг погоджувати рух голосів. Близько 1500 р. з'явився і інший спосіб запису багатоголосої музики - композиторська дошка, обтягнута пергаментом або ослячою шкірою, з вирізаними (витисненими) нотними лінійками. Композитор записував на ній уривок з твору - всі голоси відразу на особливому десятилінійному нотному стані - і бачив одночасну картину всього багатоголосого цілого. Коли уривок був готовий, він переносив його в голоси, потім стирав написане і брався за наступний уривок [17; 287]. Природно, такий спосіб не міг стати універсальним засобом запису, і з розвитком і ускладненням музики з'явилася необхідність в такому способі розповсюдження творів, де все було б цілком наочно. Цьому і стала служити партитура, вперше видана у Венеції в 1577 р. Незабаром партитурний запис став пануючим в музиці всіх країн світу.

Ті ж твори можуть бути видані у формі оркестрових голосів (партій), тобто комплекту окремих зошитів, що містять партії інструментів, що беруть участь.

Дирекціон (лат. directio - напрям) — перекладення даного музичного твору для оркестру меншого складу, скорочена і спрощена партитура, в якій всі голоси вписані в реальному звучанні (незалежно від ладу інструменту) на 3-4 нотних станах. Це, як правило додатковий нотний стан над якою-небудь оркестровою партією, що містить основні мелодійні голоси інших партій. Він дозволяє розучувати партію і виконувати твір без диригента. У вигляді дирекціонів видаються невеликі п'єси для духових або естрадних оркестрів.

Клавір (нім. Klavier - фортепіано і Auszug - витягання) - перекладення партитури будь-якого оригінального сценічного або вокально-симфонічного твору для співу з супроводом фортепіано або тільки для фортепіано [20; 363].

Клавірний запис завжди носить схематичний характер, оскільки акомпануючий інструмент, виконавши мелодію, гармонію, не може передати всіх відтінків художніх інтонацій, що становлять саму суть музики.

Запис твору для голосу або інструменту соло має форму окремо виданої партії. Існує також група видань, призначених для виконуючого соло інструменту з супроводом фортепіано. Запис в такому виданні здійснюється таким чином: на сторінці розташовується нотний рядок з партією виконуючого соло інструменту, а під нею - партія супроводу. Крім цього, видання забезпечуються вкладишем з окремим записом партії виконуючого соло інструменту. Вкладишем користується соліст, а основним виданням - акомпаніатор.

По своїй структурі нотні видання підрозділяються на моновидання (один закінчений твір) і збірки (ряд творів одного або декількох авторів) [17; 287].

Частина найбільш значних творів одного автора, відібраних за певним принципом (хронологія, жанр, тема, авторська воля), об'єднуються у вибрані твори. Всі твори одного автора або їх значна частина об'єднуються звичайно в зібрання творів, де вони розташовуються по жанрах, а усередині жанрів в хронологічному порядку - по датах їх написання.

По матеріальній конструкції всі нотні видання діляться на книжкові і комплексні (прості і складні). Більшість нот випускаються у вигляді книжкових видань. Нотні видання виходять однотомними, багатотомними і серіальними виданнями, а також у вигляді окремих музикальних творів, опублікованих в книгах, журналах, газетах і т.д. Книжкові видання мають деякі відмінності в оформленні. Багатотомні видання, зібрання творів, моновидання і збірки, що в основному містять партитури і клавіри музичних творів, виходять в палітурках. Велика частина нотних видань виходить в обкладинках, зокрема, невеликі моновидання і збірки [20; 363].

У формі простих комплектних видань (тобто комплектів зошитів) випускаються оркестрові голоси, що містять партії окремих інструментів. Складний комплект складається з партитури (виданої в окремій обкладинці у вигляді книжкового видання) і голосів (тобто окремих зошитів з партіями інструментів, що беруть участь), поміщених в загальний футляр або суперобкладинку. У формі складного комплекту видаються твори для камерних ансамблів за участю фортепіано, для духових і естрадних оркестрів і ансамблів середнього формату і т.д. До цієї групи відносяться видання музичних творів для різних інструментів з супроводом фортепіано.

Особливу цінність представляють факсимільні видання. Будучи точним відтворенням автографа композитора, факсиміле дозволяє познайомитися з його творчою лабораторією, прослідкувати найважливіші етапи роботи автора над твором.

До внутрішніх (конструктивних) елементів нотних видань, що передають їх зміст, відносяться: нотний текст, відомості перед нотним текстом (словесний текст), науково-допоміжний апарат (передмова, введення, коментарі, післямова, бібліографічна довідка, бібліографічні списки, покажчики, словники, інші довідкові матеріали), зміст, додаток до нотного видання, видавнича анотація.

До зовнішніх (композиційних) елементів нотного видання відносяться: книжковий блок, титул, сумісний титул, оборот титулу, обкладинка (іноді палітурка), контртитул, авантитул, шмуцтитул, суперобкладинка, вихідні і випускні дані, тираж, ціна [17; 288].

До основних реквізитів нотних видань, тобто до обов’язкових

даних про документ відносяться: відомості про автора і інших осіб, що брали участь в створенні видання; заголовок (назва) видання; надзаголовні, підзаголовні і вихідні дані; анотація на нотне видання; комплексний книготорговий індекс-шрифт; знак охорони авторського права; випускні дані [17; 289].

Відомості про авторів. Ім'я композитора приводять на титулі і повторюють над випускними даними в повній формі. Ім'я автора обробки або перекладення приводять із словами, що визначають характер виконаної роботи, на титульному листі в підзаголовних даних і повторюють в повній формі над випускними даними. Ім'я автора літературного тексту указують на титулі в підзаголовних даних і повторюють в повній формі над випускними даними.

Відомості про укладачів. Ім'я укладача, який є автором обробки або перекладення всіх творів, включених в збірку, приводять із словами, що визначають характер виконаної роботи, на титулі в підзаголовних даних і повторюють в повній формі над випускними даними.

Назва літературного твору, якщо вона відрізняється від назви музичного, включеного у видання, разом з відомостями про його авторів і вказівкою літературного жанру приводять на титульному листі в підзаголовних даних і повторюють в повній формі над випускними даними.

Підзаголовні дані включають наступні відомості: про музичний жанр, музичну форму, вид музики, тональності; про засоби виконання; про кількість актів, дій, картин, частин твору, включену у видання; про характер авторської роботи або новий варіант, версію; про клас або курс спеціальних музичних установ, для яких призначено видання; про форму викладу нотного тексту; номер тематичного покажчика.

Анотацію на нотне видання приводять на мові тексту видання і українській мові на звороті титульного листа або на другій сторінці обкладинки [17; 290].

РОЗДІЛ 4 Нотні знаки

Нотні видання передають інформацію за допомогою нот.

Ноти (лат. nota - письмовий знак) - умовні графічні знаки, що служать для запису музичних звуків. Вони виникли у відповідь на суспільну потребу закріпити музику графічно [17; 290].

Ноти є елементами нотного письма (лат. notatio - записування, позначення) - системи графічних знаків, вживаних для запису музики, а також самого запису музики. Запис музики за допомогою нот також називається нотацією [17; 290]. Звуки, що вживаються в музиці, відрізняються від не музикальних звуків (тріску, шереху, шелестіння, скрипу, різних шумів і т. п.) своєю певною висотою і тривалістю, які відображені в нотному записі.

Форма і назва нот міняються залежно від системи нотації, прийнятої в різні епохи і в різних країнах.

Ноти розміщуються (пишуться) на п'яти горизонтальних лінійках, які називають нотоносцем або нотним станом.

На лінійках і між лінійками, а також на додаткових лінійках і між ними записуються ноти - знаки, що позначають звуки. Тривалість звуку позначається білою або чорною головкою ноти, штилем і хвостом (в'язками), а також крапками після ноти, що збільшують тривалість ноти на її половину (одна крапка), три чверті (дві крапки) і т.д.

Точну висоту нот визначає ключ (ставиться на початку нотного стану). Найбільш поширений ключ соль або скрипковий ключ. Скрипковим він називається тому, що це єдиний ключ, який уживається при грі на скрипці; а ключем соль його називають тому, що він визначає місцезнаходження на нотних лінійках ноти соль. Якщо на початку нотних лінійок стоїть скрипковий ключ, то це означає, що нота на другій лінійці називається соль [17; 290].

Існує і ключ фа або басовий ключ. При ключі проставляються так звані ключові знаки - дієзи і бемолі, що відповідають певній тональності.

Найбільш поширені в музиці ноти п'яти категорій:

  • ціла нота - порожній овал; якщо є паличка (штиль) збоку ноти, направлена вгору або вниз, - половинна нота;

  • четвертна нота - заповнений овал (завжди з паличкою);

  • восьма нота - заповнений овал з штилем і однією «в'язкою»;

  • шістнадцята нота - заповнений овал з штилем і двома в'язками [17; 291].

Кожна наступна в'язка означає, що нота звучить на половину коротше. Ноти до третьої лінійки пишуться штилем вгору, а починаючи з третьої - вниз.

Використовується і ряд особливих знаків: акколада - дужка, об'єднуюча два і більш нотних стани в записі багатоголосої музики для одного інструменту, а також для ансамблю голосів або інструментів; ліга - зігнута лінія, що показує межі музичних фраз або що позначає уривки, які повинні використовуватися зв'язно; вольта - знак, що відзначає різні закінчення розділу, що повторюється в творі і ін.

Таким чином, ноти - це умовні графічні знаки, разом з додатковими позначеннями служать для запису музики по лінійній нотній системі, тобто на нотному стані або нотоносці [17; 291].

РОЗДІЛ 5 З історії нотного письма

Зачатки нотного письма виникли в глибокій старовині. Зі всіх відомих способів найстародавнішим є позначення мелодій, що передаються по слуху, за допомогою піктографічного письма (малюнків). Зразки такого запису виявлені при вивченні староєгипетських пам'ятників. До якнайдавніших способів відноситься також ідеографічний (складова) запис музичних звуків за допомогою клинопису, що застосовувався в Стародавньому Вавилоні.

Фінікійське звукове письмо виникло близько 1100 р. до н.е.

Подальший розвиток музичної писемності пов'язаний з буквеним позначенням звуків, вказуючих на їх висоту. Зародившись в Стародавній Греції, ця система набуває все більшого поширення. У VI-X ст. букви грецького алфавіту замінюються латинськими. І зараз можна зустріти позначення звуку латинською буквою «с», звуку «ре» - буквою «d» і т.д.

В середні віки з'явилася невменна нотація, характерна для культової музики. Один з її різновидів - російське крюкове або знаменне письмо [17; 292].

Умовні знаки - невми (у Київській Русі - крюки, знамена) - складалися з графічних значків типу рисок, ком і їх різних поєднань. Вони проставлялися над словесним текстом і позначали окремі звуки або мелодійні обороти, ходи голосу вгору і вниз, повторення одного і того ж звуку, характер і спосіб виконання. Невменне нотне письмо використовувалося переважно для нотації католицьких богослужбових співів.

Пізніше в західноєвропейській музиці невми стали записуватися на одній або двох горизонтальних лініях, буквене позначення яких або колір (червоний, жовтий) визначали висоту розташованих на них невм. Так, поступово в надрах невменного письма зароджувалася лінійна нотація, що об'єднувала наочність невм і звуковисотну точність буквеного запису.

У XI ст. лінійна нотація була вдосконалена італійським музикантом Гвідо д'Ареццо. Він розробив спосіб запису нот на нотному рядку, що складається з чотирьох горизонтальних паралельних ліній. Буквені знаки, що позначали висоту кожної з нот, і невми стали записуватися не тільки на самих лініях, але і в просвітах між ними. Всі чотири лінії були об'єднані в єдину систему, що стала праобразом сучасного нотного стану, а буквені позначення висоти ліній поступово трансформувалися у гачки - умовні графічні знаки, що визначають висоту розташованих на ньому нот. Гвідо д'Ареццо відомий і як автор складових назв: «ут», «ре», «мі», «фа», «соль», «ля». Вони позначали ступені шестиструнного звукоряду (тон, тон, півтон, тон, тон) [17; 293]. В кінці XVI ст. для позначення VII ступеня в семиступеневому звукоряді введений склад «сі», в 2-й половині XVII ст. склад «ут» замінений на «до» [17; 293]. Ці назви збереглися і зараз і позначають висоту звуку.

У XIII-XVI cт. вдосконалення нотного письма йшло по шляху розробки мензуральної нотації. Вона наочно передавала висоту звуків, їх тривалість [17; 293]. Була введена система спеціальних графічних знаків для запису нот і пауз різної тривалості, встановлені точні тимчасові співвідношення між всією тривалістю. Спочатку кожна з них припускала ділення на три різні долі. Наприклад, максима (щонайдовша) включала три ноти тривалості лонга (довга). Починаючи з XVI cт. ділення стало двократним.

Істотні зміни відбувалися в графічному написанні нотних знаків: квадратні головки округлялися, з'явилися нотні штилі. З переходом запису нот невм з папірусу на папір відбувся підрозділ нотних знаків на «білі» (незаповнені) і «чорні» (заповнені). Чотирьохлінійний нотний рядок замінив зручніший п'ятилінійний нотний стан. У міру розвитку багатоголосся стали використовувати систему з декількох нотних рядків, розташованих одна над іншою і об'єднаних загальною початковою межею або фігурною дужкою - акколадою [17; 293].

Триваліший шлях розвитку пройшла сучасна п'ятилінійна нотація в інструментальній музиці. До кінця XVII ст. для запису інструментальних творів застосовувались особливі системи письма - табулатури [17; 294]. Вони були наочні схеми, складені з буквених або цифрових позначень висоти звуку і додаткових умовних знаків, що уточняли ритм і динамічні відтінки. На вигляд ці схеми були різноманітні. У них відображалися особливості нотного письма, прийнятого в тій або іншій країні, специфіка музичного інструменту, для якого вони призначалися. Табулатури відрізнялися умовними позначеннями: буквами, цифрами, ритмічними знаками, їх комбінаціями. Серед численних варіантів табулатур існували як безлінійні, так і лінійні. У лінійних кількість ліній відповідала числу струн музичного інструменту або поліфонічних голосів музичної тканини.

До початку XVIII ст. табулатури були замінені простішим і зручнішим способом запису за допомогою нот. Поступово втрачає своє значення і цифрований бас, або, як його ще називали, генерал-бас (загальний, головний бас), поширений в XVII-XVІІІ ст. для запису акомпанементу до мелодії. У цій системі нотного письма кожен звук нижнього голосу, записаного нотами, доповнювався цифровими позначеннями гармонії, по яких виконавці добудовували всю решту супроводжуючих голосів.

Зараз обидві ці системи використовуються тільки як допоміжні при навчанні грі на декількох музичних інструментах і вивченні гармонії. У 1839 р. Л. Брайлем була винайдена спеціальна система фіксації нотного тексту для сліпих [17; 295].

Сучасний нотний лист дозволяє в умовному записі повно і точно відобразити «живе» звучання музики. У ньому присутня не тільки розвинена система умовних знаків (п'ятилінійний нотний стан; ключі; ключові і «випадкові», знаки альтерації при нотах; різні акколади; спеціальні знаки, що уточнюють тривалість звуків, динамічні відтінки, різноманітні виконавські штрихи і т. д.), але і додаткові словесні пояснення (вказівки темпу, характеру і способу виконання).

Для більшої наочності нотного запису вироблені позначення скорочення нотного листа, як, наприклад, знаки репризи, октавного перенесення, повторення мелодійного обороту і т.п.

Нотний запис не залишається незмінним. У міру розвитку музичного мистецтва розширюється його образна сфера, оновлюється музичний тематизм, затверджуються нові засоби виразності. Все це вимагає постійного вдосконалення нотного запису. Доповнюється і уточнюється система умовних знаків, з'являються нові способи запису, що відповідають особливостям того або іншого музичного матеріалу.
  1   2

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Курсова робота
Формування естетичного світосприйняття у школярів через роботу дитячих художніх шкіл

Курсова робота
Розділ І. Теоретичний аналіз впливу ідентичності особистості на вибір статево-рольової поведінки у сімейних відносинах

Реферат Курсова робота: 37 с., 24 джерела
Об'єкт дослідження – зовнішня політика США після закінчення холодної війни, зміни в геополітичній стратегії єдиної наддержави

Курсова робота з дисципліни “Маркетинг” на тему «Організація міжнародного...
Спільні риси та відмінності внутрішнього та міжнародного маркетингу

Курсова робота з курсу «Розміщення продуктивних сил» на тему: «Рекреаційно-туристичне...
Сутність, значення І місце рекреаційно-туристичного комплексу в господарстві Грузії 6

Курсова робота з маркетингу на тему: Деякі проблеми при обранні стратегії охоплення ринку
Ринок складається зі споживачів, людей, якими являємося ми з вами. Щоб виграти у складній боротьбі з конкурентами, підприємець повинен...

Курсова робота на тему “Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні”
Приватизація І акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку...

Курсова робота на тему: «Лексико-семантичні особливості перекладу...
«Лексико-семантичні особливості перекладу на прикладі оповідання О. Генрі «Останній листок»

Програма розвитку методичної служби школи. Розділ річного плану «Методична...
Наказ про пизначення голів методичних об’єднань, керівників семінарів, творчих груп, шмв тощо

Розділ 4 механічна робота та енергія
Зміни механічного стану сукупності тіл можна дослідити, проаналізувавши особливості взаємного розміщення тіл, що входять до системи,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка