Пошук по сайту


Лекція №4 Тема: Стратегічне управління розвитком навчального закладу

Лекція №4 Тема: Стратегічне управління розвитком навчального закладу

Сторінка1/2
  1   2
ЛЕКЦІЯ №4

Тема: Стратегічне управління розвитком навчального закладу

ПЛАН

  1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ.

2. ПРОЦЕС ДЕКОМПОЗИЦІЇ МЕТИ.

3. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.

4. Розвиток системи управління.

5. ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ

РОЗВИТКОМ ШКОЛИ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Управление развитием школы: Пособие для руководителей образовательных учреждений / Под ред. М. М. Поташника, В. С. Лазарева.— М.: Новая шко­ла, 1995.

2. Управление современной школой: Пособие для директора школы / Под ред. М. Поташника.— М.: АПП ЦИТП, 1992.

3. Управление школой: теоретические основы и методы / Под ред. В. С. Лаза­рева.— М.: Центр соц. и эконом, исследований, 1997.

4. Ушаков К. М. Ресурсы управления школьной организацией.— М.: Сентябрь, 2000.. Ушаков К. М. Управление школьной организацией: организационные и че­ловеческие ресурсы.— М.: Сентябрь, 1995.

5. Фельзер А. Б., Доброневський О. В. Техніка роботи керівника: Навч. посіб­ник.— К.: Вища школа, 1993.
1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Стратегія менеджменту забезпечує основу для управління в цілому та для здійснення основних функцій: аналізу, планування, організації, контролю, регулю­вання.

Стратегія менеджменту — це масштабні прогнози щодо реалізації місії (при­значення) організації та досягнення цілей. Серцевиною стратегічного управління є стратегічне планування, основне завдання якого полягає у забезпеченні розвит­ку організації. Розвиток організації досягається через інноваційні процеси та якісні зміни.

Слово «стратегія» пішло від грецького що означало «мистецтво генерала». Керівник сучасного закладу освіти повинен вести шкільний колектив до нових досягнень та успіхів, виявляючи високий рівень професійної майстерності. Це і є його «мистецтво генерала».

До основних компонентів стратегічного управління слід віднести:

  • усвідомлення організаційних стратегій,

  • адаптацію до зовнішнього середовища,

  • внутрішню координацію діяльності та зусиль.

Усвідомлення організаційних стратегій є наслідком розвитку управлінського мислення, його концептуальності. Упевненість керівника у необхідності змін оновлення закладу освіти в цілому або окремих його систем є першою необхідною умовою управління розвитком. Відтак для керівника важливо засвоїти основі теорії та методики стратегічного управління.

Сутність стратегічного управління полягає у визначенні перспектив, цілей та шляхів їх досягнення. Стратегічне управління в освіті — це сукупність рішені і дій щодо визначення пріоритетних напрямків розвитку закладу освіти. Стратегія управління реалізується через програму розвитку, яка і забезпечує досягнення місії та цілей школи.

Місія — це загальна мета організації, у якій чітко визначена причина її існу-. вання та призначення. Місія зумовлює статус та пріоритетні напрями діяльності. Вона відбиває:

а) зміст основної діяльності;

б) принципи відносин із зовнішнім середовищем;

в) культуру, цінності організації.

Наприклад, відома японська фірма сформулювала місію таким чином: «Відчути радість від удосконалення». Таке призначення фірми відбивається у генеральних цілях:

1. Підняти японську культуру та національний статус.

2. Бути інноваторами, робити неможливе.

3. Заохочувати індивідуальні здібності та творчість.

Місія — це ідеологія організації, клей, який не дозволяє їй розпастися. Саме
Вимоги до з визначення місії організації розпочинається процес стратегічного управління цілеутворе (рис.6).

Місія —ідеологія організації



2. ПРОЦЕС ДЕКОМПОЗИЦІЇ МЕТИ

На основі місії організації формуються її цілі. Цей процес має назву цілеутво-рення, або цілепокладання, декомпозиції мети (див рис.).

чином:



Рис. 7. Процес декомпозиції мети

Процес декомпозування мети дозволяє прослідкувати реалізацію стратегії. Він пов'язує всі компоненти стратегічного планування між собою: місію — генеральну мету — цілі — завдання — конкретну діяльність — результати.

У теорії сучасного менеджменту виокремлюються певні

вимоги до цілеутво­рення:

1. Цілі повинні бути реалістичними, гнучкими, мати реальні строки виконання, передбачати вимірювання результатів діяльності.

2. Кожну мету слід розробляти з точки зору результату, а не процесу діяльності.

3. Необхідно чітко визначати умови та фактори, від яких залежать цілі.

4. Перевіряти, регулювати процес реалізації загальної мети необхідно і в цілому, і через досягнення конкретних цілей.

Види та шляхи досягнення стратегій

Доцільно окремо зупинитись на видах стратегій, які роблять можливим розу­міння всього процесу управління розвитком організації.

1. Цілеспрямована. Встановлюються цілі, завдання розвитку організації та розробляються програми і плани їх досягнення. Викликана необхідністю внутрі­шніх потреб організації.

2. Опосередкована. Стратегія реагування на зовнішні зміни. Розробляються адаптивні плани пристосування організації до зовнішнього середовища та його змін.

Схематично це виглядає так (рис. 8—9).




Відповідно до виду стратегії обираються і можливі шляхи її досягнення:

1. Концентрація виробництва. Основна мета — зберегти коло споживачів та асортимент товару. Школа — це теж велике освітнє виробництво. її товар — це

стратегії знання, уміння, навички. Споживачі — школярі. Таким чином, шлях розвитку школи — зберегти свій контингент учнів, перелік освітніх послуг та якість показників. 2. Розвиток ринку. Передбачає географічне розширення. Завдання школи — за­лучити контингент інших закладів освіти, збільшити кількість учнів.

3. Розвиток товару. Сутність полягає у модифікації відомих марок товару. Вве­дення профільного навчання, збільшення кількості годин на викладання основ­них предметів, укрупнення навчальних блоків за рахунок курсів за вибором, пла­тної форми навчання — це один із шляхів розвитку освітнього ринку.

4. Диверсифікація передбачає розширення видів діяльності. Пріоритетним шля­хом розвитку закладу освіти може бути введення нетрадиційних навчальних пред­метів, форм проведення занять.

Динамізм та відкритість — основні характеристики стратегічного управління, бо воно не може бути одноразовим заходом. Стратегічний план не можна застосувати раз і назавжди. Його оновлюють, змінюють, удосконалюють, коли: . необхідно змінити напрямок роботи організації; «необхідно прискорити зростання якості роботи організації;

керівник помічає, що ресурси (кадри, час, кошти, обладнання тощо) витрача- ються на розвиток неперспективних напрямків або взагалі нераціонально;

Задача управління

• необхідно вносити зміни в структуру організації, удосконалювати систему управ­ління, вертикальні та горизонтальні зв'язки;

• відбуваються зміни в системі вищого порядку;

• керівник закладу сумнівається в існуючому напрямку розвитку та шляхах досягнення завдань організації;

• відбувається процес «тиску знизу» тощо.
3. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

У період оновлення системи освіти в Україні великого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу. Одним із шляхів реформування управлінської ланки визначене Процеси перетворення в освітній установі «наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління» [10]. Такою новою моделлю управління можна вважати управління розвитком навчального закладу.

Технологія управління розвитком освітньої організації запозичена із виробни­чого та соціального менеджменту. 60 — 80-ті роки пов'язані із пошуком нових підходів до управління організацією за умов нестабільних, динамічно змінних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Р. Берхад дав визначення розвитку організації як цілеспрямованої роботи, що здійснюється вищим керів­ництвом для збільшення ефективності і життєздатності організації засобами пла- [ нових змін у процесах, які протікають у ній, використовуючи при цьому знання | і методи науки про поведінку людей і науку управління. Провідна роль у розви­тку організації належить керівникові.

У середині 90-х років учені засвідчили той факт, що кризові явища в освіті спостерігаються не тільки в Росії та країнах колишнього Радянського Союзу: «...про кризу школи говорять у всіх цивілізованих країнах — США, Англії та ін., причому ознаки кризи повсюди більш чи менш однакові: зниження престижу знань, рівня успішності, значний відсоток функціональної неграмотності ті, невисока кваліфікація вчителів тощо». В. С. Лазарєв вказує на основні

недоліки традиційної школи: учнів не вчать учитись, більшість школярів прос­то не хоче вчитись, у них не формується ціннісне ставлення до свого розвитку, а відтак і до освіти. І пов'язує вчений ці фактори передусім із тим, чому і як навчають.

живий

Відомий російський вчений М. М. Поташник доводить, що школа організм, що постійно розвивається. Вона має свою індивідуальну поведінку, свої

манери реагування на різні події, зміни зовнішнього середовища; свої можли­вості; рівень компетентності та професіоналізму; свій темперамент, емоційний настрій; свою історію, біографію, долю; свою систему моральних цінностей; вона розвивається завдяки своїм особливостям, внутрішнім закономірностям. Тобто школа має свою філософію організації.

Розуміння навчального закладу та сутності змін — це основа для успішного розвитку. Підхід до аналізу навчального закладу ґрунтується на уявленні його як особливої соціальної організації, складної відкритої системи. Школа створюється суспільством (як і інші соціальні організації); покликана виконувати соціально визначені цілі та завдання; вона не може існувати без постійного зовнішнього притоку людей (учні, викладачі, технічні працівники); не може здійснювати свою діяльність без фінансування; не може не реагувати на зовнішню ситуацію (еконо­міка, політика, культура); не є єдиним фактором якості навчання та виховання школярів. У свою чергу, школа, як соціально-педагогічна система, впливає на освітню політику та суспільство в цілому.

Необхідно, по-перше, уточнити, як слід розуміти поняття «роз­виток навчального закладу», та, по-друге, пояснити сутність поняття «управлін­ня розвитком».

Змістовне обґрунтування цих понять здійснили такі вчені, як М. М. Поташ­ник, В. С. Лазарєв, І. М. Моїсєєв та ін. Вони доводять, що сучасні суспільні науки, до яких належать педагогіка та управління, під час аналізу явища і сут­ності розвитку виходять із учення Гегеля про діалектику. У ньому механізми і рушійні сили розвитку зумовлені законами боротьби та єдності протилежного, Процеси переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечуваного.

Процеси перетворень в освітній установі починаються, як правило, як пооди нокі, локальні, окремі, не пов'язані між собою. Це ж стосується і педагогічної творчості окремих педагогів. Згодом перетворення охоплюють певні навчальні блоки, ланки діяльності, групи педагогів, або в цілому всю навчально-виховну систему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чітко прослідковується в закладах освіти, які розвиваються.

Яскравим проявом закону боротьби та єдності протилежного є процес впро­вадження нововведень, які руйнують старі норми, традиції та створюють нові, що викликає суперечливі почуття та дії майже в усіх учасників навчально-виховного процесу. З одного боку, наявне усвідомлення необхідності, доціль­ності змін, оновлення, а з іншого — не бажання щось змінювати у звичному режимі роботи, змісті навчального матеріалу, стосунках із колегами та студе­нтами тощо.

Закон заперечення заперечуваного реалізується передусім через удосконален­ня навчально-виховного процесу, під час якого нове формується, засвоюється, але на ґрунті старого.

Засвідчує проблеми розвитку освітньої установи дарвінівська тріада принци­пів: мінливості, спадковості та відбору.

Мінливість — це основа, джерело різних підходів до розвитку навчальноп закладу. Цей принцип стимулює руйнування попереднього одноманітного змісту форм, методів організації навчально-виховного процесу, низьковартісного управ ління закладом освіти.

Принцип спадковості знаходить прояв у «просіюванні» минулого, відборі цін ного, ефективного, що може працювати за нових умов. Збереження окремих прогресивних традицій, передового досвіду сприяє ефективному розвитку нового.

Фактор відбору змушує заклад освіти відмовлятися від неефективного, дозво­ляє адаптуватись до нового середовища чи замовлення на освіту, вимагає пості» но тримати в полі зору свій імідж та систему цінностей.

Найбільш ґрунтовно дослідили проблему розвитку освітнього закладу російські вчені, зокрема: В. С. Лазарєв, М. М. Поташник, О. М. Моісєєв, А. Є. Капто, В. І. Єрошин, О. І. Хомерікі, А. В. Лорєнсов та ін. Вивчення першоджерел дало нам можливість зробити висновок, що розвиток освітньої установи слід розуміти як закономірну, доцільну, еволюційну, керовану, позитивну зміну закладу (його цілей, змісту, методів, форм організації педагогічного процесу) та її кері­вної системи, яка приводить до досягнення якісно нових результатів освіти.

Тепер необхідно зіставити поняття «управління навчальним закладом» та «управління розвитком навчального закладу».

Управління навчальним закладом — це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш високий якісний рівень.

Управління розвитком освітнього закладу — це вид управлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режим розвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.

Таким чином, управління функціонуванням навчального закладу покликане забезпечити використання наявного потенціалу. Його об'єктом виступає навчаль­но-виховний процес та інші системи, які його забезпечують: матеріально-технічна, кадрова, фінансова тощо. Управління розвитком повинно забезпечувати збільшення потенціальних можливостей закладу за рахунок засвоєння певних нововведень. Тому об'єктом управління розвитком виступають інноваційні процеси та процеси, що їх забезпечують. Управління функціонуванням орієнтоване на сьогоденні потреби, а управління розвитком — на майбутні.

З огляду на сказане, управління розвитком школи — це частка тієї діяльності керівника, під час якої засобами аналізу планування, організації, контролю та регулювання інноваційних процесів забезпечується цілеспрямованість та узго-ї дженість діяльності колективу освітньої установи щодо збільшення потенціалу та, як наслідок, отримання якісно нових результатів освіти.

Таким чином, розвиток закладу освіти неможливий без розвитку системи управ­ління ним.

4. Розвиток системи управління передбачає:

• розвиток, збагачення всіх характеристик системи;

• розвиток, оновлення функцій управління та конкретних управлінських дій; |

• розвиток, удосконалення організаційної системи управління;

• розвиток, оптимізація технологій, механізмів управління;

• розвиток (саморозвиток) керівників закладів освіти, оновлення їх професіона І лізму, особистісний розвиток.

Щоб управління розвитком закладу освіти було ефективним, система управ­ління повинна забезпечувати:

• високу поінформованість про потенційно можливі нововведення, про можливості розвитку установи;

• повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвиток закладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, виходячи не тільки із орієнтації на сьогодніш­ній день закладу, але й прогнозу на майбутнє;

• раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність цілей;

• реалістичність планів — забезпеченість ресурсами (матеріальними, фінансови­ми, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій, обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;

• зацікавленість усіх учасників навчально-виховного процесу, удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотивація усіх вико­навців програми розвитку освітньої установи;

• можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження новацій, реалізації програми розвитку закладу освіти.

М. М. Поташник довів, що управління розвитком закладу освіти може здійснюватися на основі різних підходів:
  1   2

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Орієнтовний перелік основних наказів керівника загальноосвітнього навчального закладу
Про розподіл обов’язків між адміністрацією загальноосвітнього навчального закладу

Модуль Сучасні підходи до системи планування роботи загальноосвітнього навчального закладу
Головні принципи та напрями планування в загальноосвітньому навчальному закладі. Зміст І структура планування. Педагогічний аналіз...

План роботи івано Шийчинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітнього...
Фінансово-го Фінансово господарська діяльність

План-конспект інтегрованого уроку (географія + німецька мова) 10-й...
Людмила панасенко, викладач географії та німецької мови державного навчального закладу «Молочанський професійний аграрний ліцей»,...

Сучасний навчальний кабінет загальноосвітнього навчального закладу
Базовий перелік засобів навчання та обладнання навчального І загального призначення для навчальних кабінетів початкової освіти: наказ...

Музей загальноосвітнього навчального закладу як «територія» культурно-освітньої...

Скадовська районна державна адміністрація
Затвердити План розвитку опорного навчального закладу Лазурненської загальноосвітньої школи (додаток 1)

Уроки літератури рідного краю
«учитель-методист» Комунального навчального закладу «Лозуватська зш І-ІІІ ступенів №1 імені Т. Г. Шевченка»

Міністерство освіти І науки україни
Затвердити Примірний статут загальноосвітнього навчального закладу, погоджений з Міністерством праці та соціальної політики

Погоджено погоджено затверджую в о. начальника Голова пк директор Чупирянського
Закону України «Про загальну середню освіту» структуру навчального року та строки проведення канікул встановлюють загальноосвітні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка