Пошук по сайту


Лекція: глобальні проблеми людства

Лекція: глобальні проблеми людства



Лекція: ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА
1. Глобальні геополітичні проблеми

2. Глобальні екологічні проблеми

3. Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності та якості життя людини


Вci ми живемо на одній планеті - Земля, а тому варто усвідомити: все, що відбувається в будь-якому куточку нашої земної кулі, рано чи пізно пошириться навколо всієї планети. Отруйні гази, що викидаються у повітря в певному місці, через деякий час можуть поширитися по всій Землі. Морські течії Світового океану, омиваючи материки, переносять бруд, незважаючи на державні кордони. Шкідливий вплив на довкілля, спричинений господарською діяльністю в окремо взятій країні, з часом відчувається в інших частинах планети. Ми пов'язані один з одним... Ліки, що врятовують комусь життя в Німеччині, можливо, виробляються з рослин, що зростають у лісах Коста-Рики. Вихлопні гази автомобілів на вулицях Лондона або Мехіко можуть впливати на погоду в Токіо.

Ми дихаємо повітрям спільної земної атмосфери, вживаємо їжу 3i спільної живої оболонки Землі і черпаємо воду з одного світового джерела. Ми прагнемо разом подолати поширення небезпечних хвороб і не бажаємо світової війни. Адже ми -земляни. І проблеми нашої Землі - наші спільні проблеми.
1. Глобальні геополітичні проблеми

Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількіс­ної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з усією природою планети. Науково-технічна революція призвела, з одного боку, до формування у людства всеохоплюючої системи знань і технологій, з другого — до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат — зростає взаємозв'язок і взаємозалежність господарського та політичного життя країн і народів світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми, тобто проблеми, що стосуються всього людства.

Глобальні проблеми – це явища, які охоплюють світ в цілому і створюють загрозу для всього люд­ства, вимагаючи для свого розв'язання об'єднаних зусиль, спільних дій вcix держав і народів.

Глобальні проблеми вимагають і глобальних рішень. Для цього необхідне широке міжнародне співробітництво і координація зусиль усього людства в різних сферах: політичній, економічній, науковій, освітянській тощо.

Оскільки глобальні проблеми мають різні корені виникнення і пов'язані з розвитком досить різних складних систем, то їх можна об'єднати в кілька груп. Найважливіші з них: група міжнародних геополітичних проблем, група проблем, пов'язаних із забезпечен­ням життєдіяльності та якості життя людини; група глобальних екологічних проблем.
Глобальні геополітичні проблеми
Зазвичай такими вважалися проблеми збереження миру на Землі та забезпечення поступального і пропорційного розвитку держав світу. Але нині до них додаються нові — проблема боротьби з міжнародним тероризмом, проблема нелегальної міграції тощо.

Проблема збереження миру на Землі— найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологі­ями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможли­вість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 p.).

Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не нагромаджувалася така кількість смертоносної зброї, її досить, щоб знищити все живе на Землі або й саму планету.

Наприкінці XX ст. країни світу витрачали на військові потре­би понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни — США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це насамперед ті країни, які постійно втягнуті у військове проти­стояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, у розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених і конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН — США, Росії, Велико­британії, Франції, Китаю). Перші дві мають по кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта — в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допо­могою трансконтинентальних ракет, ракетами середнього раді­усу дії, ракетами з надводних і підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

Безумовно, якби людство скоротило витрати на військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєння — планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя. Чи можна розрахову­вати на подібні кроки? На щастя, наприкінці XX ст. міжнародна обстановка у світі стала поступово змінюваться від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 р. між США та СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 р. Україна першою серед країн світу відмови­лася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю в світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. У другій поло­вині XX ст. відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 внут­рішньодержавних конфліктів, у яких загинули десятки мільйонів людей. І якщо в міжнародних конфліктах співвідношення загиб­лих цивільних і військових приблизно рівне, то в громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. тривали військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індокитаї, Латинській Америці, громадян­ські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Чечня, Карабах, Абхазія, Придністров'я, Таджикистан тощо).

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва. Розв'язання цієї проблеми — найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.

Забезпечення поступального і пропорційного

розвитку гос­подарства світу

До середини 90-х років минулого століття розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чима­лим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибут­ки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. У багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники — на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни — ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвиваються, відпо­відно — менш як 200 доларів на рік) — різняться в 100 разів! При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на рубежі ХХ-ХХІ ст. понад 9/10 приросту робо­чої сили припадатиме на країни, що розвиваються.

Наприкінці XX ст. глобальна проблема віднайдення про­порційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (зокрема й для України).

Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світо­вого господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова госпо­дарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XIX ст. побудувала індустріальну державу на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?

Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є витрати на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питан­ням економічної політики є врегулювання взаємодії держави й ринку, кругообігу товарів, ресурсів, капіталу.

Держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, прове­дення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпе­чення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-техніч­ного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвесту­вання здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої еко­номічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії, і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. Так, якщо в період першої промислової рево­люції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років еконо­мічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, науково-технічної інформації сприяє еко­номічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «дале­косхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіта­лом стали головними дійовими особами на світових ринках.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів між­народного поділу праці.
2. Глобальні екологічні проблеми

Відомо, що природа — єдина і неподільна, а сучасне госпо­дарство — результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа — взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компо­нентів — взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем.

На жаль, упродовж тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільства і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості населення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до вели­ких втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн. гектарів родючих земель; 11 млн. гектарів лісу ви­рубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парниково­го» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки С02, випадання кислотних дощів, виснаження озонового шару, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випро­мінювання Сонця.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива й отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став мор­ський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність і тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Окреслились зміни глобального характеру, які можуть при­звести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають у густонаселених та індустріальних районах.

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку такі значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Екологічна криза — це порушення взаємозв'язків у системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруд­нення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В відходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розміток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих держав­них заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і спожи­вання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прий­нятних з екологічного погляду.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи зво­диться до усвідомлення того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального використання природи.

Життя географічної оболонки планети — непідвладне обме­женням, які створює політичне розмежування держав. Однак де­які природні ресурси і процеси є більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси конти­нентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або розпорошуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можна тільки за умови міжнародного співробітництва.

До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування. їх кілька.

Проблема раціонального використання

мінеральних ресурсів у промисловості

В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя еконо­міки — між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наяв­них ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах. / Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.
Глобальна проблема раціонального роз­витку енергетики

У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглеводневі енергоносії — нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. Тож цілком очевидно, що основні проблеми цієї си­стеми господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, впровадження енергозберігаючих технологій, вико­ристання альтернативних джерел енергії. До того ж розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення атмосфери.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продо­вольства стоїть немов би на стику різних за своїм характе­ром завдань: освоєння та раціональне використання сільсько­господарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-еко­номічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці — зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії — південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці — гірські райони Анд і Амазонія.

Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а в тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Аме­рика та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищен­ня продуктивності сільського господарства.

Важливою є проблема використання ресур­сів Світового океану — біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан — це також «легені» планети. Він забезпе­чує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку саму роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ре­сурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів. До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродук­тів. Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців у Північній Атлантиці тощо. Особ­ливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського, Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля пів­денного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря — виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреа­ційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популяр­них світових курортів.

Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Еколо­гічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

У діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обґрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі:

а) використання очисних споруд, зокрема біологічних;

б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі;

в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва;

г) використання здатності природи до самоочищення.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища. їх налічується понад 200. Провід­ною є спеціалізована установа — Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) із штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав у цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Між­народний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потре­бують охорони.


  1. Глобальні проблеми забезпечення

життєдіяльності та якості життя людини

«Ми — народ...» — з цих слів розпочинаються тексти кон­ституцій багатьох демократичних держав. Тим самим підкрес­люється, що основною цінністю тієї чи іншої держави є людина. При цьому чимало проблем, які постають перед державою, до­лаються заради людини — збереження її свобод, добробуту та якості її життя.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чо­ловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу — країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах, вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного при­росту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвива­ються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн — добробут людства і без­пека світу в цілому залежать від успіхів економічного поступу всіх держав світу, зокрема і країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства, з усіма зловісними наслідками, що з цього випли­вають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про вироб­ництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення. Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступо­во охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад в Україні, не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансування використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необ­хідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демо­графічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабіліза­цію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави. Можливості збільшення виробництва сільськогоспо­дарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це підвищення:

родючості ґрунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

виведення продуктивніших порід свійської худоби; ефективності використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених палив­них ресурсів (нафта, газ, вугілля), до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв — ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики стане не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанці­ями. Тож проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей вироб­ництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучас­ними індустріальними технологіями, які застосовуються у міс­тобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища — на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та новими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і пере­дачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робота здійснюватиметься освіченими, фізично здо­ровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є за­порукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та мораль­ної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визна­чається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і тери­торій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатства та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзеркалення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан куль­тури і науки).

Як видно з таблиці та блок-діаграми, між країнами і регіона­ми світу є значні відмінності в якості життя. Це змушує замисли­тися над тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

9. глобалізація
Світові фінансові кризи. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення. Демографічний вибух та пов’язані з ним проблеми. Проблеми розвитку...

Лекція 1еп Тема Економіка природокористування: основні поняття, методологія, принципи
Природокористування – це залучення людства до процесу суспільного використання ресурсів первинної природи (землі, лісів, води, корисних...

План Вступ Сучасні світові демографічні проблеми Динаміка чисельності...
Одночасно змінювалося місце природи у житті людини. На сучасному рівні розвитку людства під його безпосереднім впливом знаходяться...

Київський національний торговельно-економічний університет
Нноваційні технології в туризмі та готельно-ресторанному бізнесі: локальні та глобальні аспекти

1. Лекція Ресурсний потенціал країни та його використання. Актуальність вивчення теми
Актуальність вивчення теми. Вивчення ресурсного потенціалу країни та його використання дає уявлення про структуру, проблеми розвитку...

Оцінка стану І проблеми закон
Оцінка стану І проблеми законодавчого регулювання водоохоронних зон водних об’єктів україни

Проблеми розвитку теоретичного знання
Стан проблеми забезпечення розвитку конкретно-теоретичного знання та про інші суттєві моменти, пов’язані з цією проблемою. 12

Проблеми розвитку теоретичного знання
Стан проблеми забезпечення розвитку конкретно-теоретичного знання та про інші суттєві моменти, пов’язані з цією проблемою. 12

Типи техногенного впливу
За тривалістю проявів антропогенні впливи поділяються на вікові, тривалі, періодичні та короткочасні. За рівнем просторового впливу...

Земля
Але деякі "глобальні характеристики", наприклад діаметр І полярне стиснення планети, будова крупних масивів хмарності, особливості...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка