Пошук по сайту


Сновиди сни українських письменникі - Сторінка 9

Сновиди сни українських письменникі

Сторінка9/31
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31

York City — що насправді то не були вибухи, не було так, як виглядає з TV, а як — «мовчок, мовчок», і тут, на найцікавішому місці, мене й розбудив телефон — ну, як водиться...

22.01.02

Господи, ну й кіно мені стали показувати ночами! — щоночі гірше...

Вдосвіта прокинулась од тривоги: приснився Пу- тін (!) — ми сиділи з ним поруч на офіційному високо¬му балконі (трибуні?), а внизу хор російських школя¬рів виконував новий гімн Росії — не на музику СРСР, новий. «Миленько, правда?» — звернувся Путін до мене, і далі — а у вас, мовляв, що? — з сардонічним зверхнім посміхом, і я ринулась обороняти під його каґебіст- ським прижмуром національну гідність (ще пам’ятаю, як обурювалась — по-російськи! — чому Ви кажете мені «ти»?). Прокинулась із острахом — із пам’яттю про розповідь Б., як Путін снився їй, як і «всем россий-ским женщинам», і висловленою в кінці твердою пев¬ністю, що їх «опромінюють»: Господи, невже і на нас також — «включілі»?! (Дурниця, звісно, це все з мене, з розсипаних у ці дні скалок «денних» вражень.) По¬тім, коли заснула знову, в 2-й серії була Америка — бездарно проведені там 2 місяці (sic!) серед «детей раз¬ных народов» <...>, — і, нарешті, напередодні від’їзду, в широкому, на всю стіну, вікні, — «Дивіться всі сюди!» — кричу я: вибух — і гігантський вогняний гриб на обрії американського міського пейзажу, і далі, один по од¬ному, вибухи наближаються до нас — і зупиняються перед бетонним парканом унизу, тільки навідліг чер-конувши попід стріху вогненними бризками... Війна?

16.03.04

Сон (кому що болить!): спершу Янукович — на якійсь міжнародній зустрічі, перекладачка нарікає, що мучиться, бо той не знає багатьох слів, зокрема «тер¬піння», і вона мусить увесь час його редагувати; я роз¬минаюся з ним у дверях, <...>, він весь у чорному, не тільки костюм, а й сорочка, — а потім Путін з дружи¬ною, які приїздять в Україну і зупиняються переночу¬вати в мене (!): лежать на моєму ліжку, на власних, правда, махрових простирадлах-рушниках, і Путін хвалиться мені, що вони «іменні» — кожне дарувалося йому в нагороду за викриття якогось агента, що на них і написано (!), і я до ранку сиджу з ними на їхніх ґебістських рушниках і проваджу світську бесіду, пита¬юся, чи Путін розуміє українську мову, він відказує — а чого ж там, мовляв, не розуміти...

21.11.06

Позаминулої ночі літала — ах, як красиво літала над містом (червоночерепичними дахами) в долині, над гірським краєвидом (у нічній сорочці, як була), — реготала від радости: що так гарно! (<...> перед тим — у церкві, в храмі, схожому на католицький, — якийсь, ремісничого виду, чоловік із притвору вийшов, дивив¬ся, — плавно, без жодних запаморочень, перекинулась через голову — потяглася... в чомусь пастельно-піщано¬му була, в якійсь довгій хламиді... А потім уже літала.)

9.02.08

Снилась Ахматова (!) — ніби ми з нею разом на яко¬мусь «міжнародному виїзді», тільки вона цілий час в оточенні «свити» — якихось побожно зашіптаних про неї москалів (усі — «другорядні», в якийсь момент розумію я) і Russian-speaking чужоземців, а я все ніяк місця не нагрію, — хоч ніби й кімната в мене непогана, на другому поверсі готелику, з прегарним видом на гори, тільки якась незатишна, «продуває» (по горах, коли я ними лажу, теж скрізь вітер, «аж дерева гнуть¬ся»!), — в Ахматової кімната внизу, зараз при кафе на терасі, і я, з того «роздраю», потім і собі перебираюся туди, на низ, але мені там теж не подобається... А. — в червоному платті, і щось я пишу (їй?) по-російськи на червоному піску патиком — забула, яке слово, десь 6-7 літер, починається на «В» («вокруг»? ні, там ще «с» було, здається...).

9.04.09

Після масажу, під маскою — закуняла: зрозуміла тільки, коли сон пішов: хайку —

У японськім саду

Зарухались тіні —

і я, тримаючи мікрофон перед носом тій кобіті (?), яка це вимовляє, кричу: «Далі!» — мовляв, ще один рядок! А вона мовчить. Тільки й вишелещує щось на кшталт: «Знаю...»

ІЗДРИК

Народився 16 серпня 1962 року в Калуші на Івано-Франків- щині. Прозаїк, поет, культуролог. Закінчив механіко- технологічний факультет Львівської політехніки.

Автор концептуального журнального проекту «Четвер». Один із креаторів «станіславського феномену».

Автор повісті «Острів Крк» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів: «Воццек» (1996), «Подвійний Леон» (2000), «АМ™» (2004), «ТАКЕ» (2009), збірки есеїв «Флешка» (2007). Автор статей з культурології та літературознавства. Перекладає з польської (Ст. Лем, Чеслав Мілош та ін.). Мешкає в Калуші.

ЛИЦЯ АЛІЦІЇ

З нею ніколи не знаєш, коли заснеш. З ними завжди невідомо, в якому фрагменті щоденного життя відчи¬няться магічні дверцята, magic door, enter en the о, де місце втратить координати, метод згорнеться сувоєм, а час узагалі вкладатиметься між двома сонними по¬дихами особи жіночої статі, чиї вік, освіта і паспортні дані змінюватимуться, залежно від того, де, коли і з ким здолає тебе черговий сон про Аліцію та її лиця.

Еля, Еліс, Аліція — ціла ця 4,5-літня limited good company живе, як і годиться, в дзеркалі.

Звісно LGC — не найточніше визначення, але й прос¬то дівчинкою чи жінкою визнати всі ці еманації срібної амальгами важко.

Та й дзеркало не зовсім моє, і лазничка, до дверей якої його прикріплено, знаходиться в чужому помеш¬канні, і саме помешкання чомусь масштабується сут¬тєво східніше від місця моєї звичної дислокації.

Дислокація Аліції — справа куди складніша, та справжня справа не в цьому.

Справа, мабуть, у дзеркалі: мало, що воно все праве змінює на ліве (не міняючи місцями гору й низ — оче¬видний доказ відсутності в нашому космосі вертика¬лей), то ще й уся його стилістика лівими сімдесятими відгонить, і годі відігнути заокруглений край цього не¬очевидного паралелепіпеда, аби підглянути розвиток подій з наступної дзеркальної сторінки.

Отже, дзеркало, як уже мовилося, цього разу обрало форму неочевидного паралелепіпеда з антропоцетрич- ними пропорціями й заокругленими кутами. Еля могла ввійти в нього і вийти, не згинаючись, навіть із напов¬неною гелієм кулькою, на якій сама ж гелевою ручкою накреслила кілька гачкуватих спіралей, запевняючи, що це раббіт, себто кролик, себто плейбой чи хтозна, хто там.

Who is it?

Next page.

(Насправді неживих дзеркал не існує. Все, що ми називаємо люстрами, свічадами, верцадлами, насправ¬ді — лабораторні зрізи наших тимчасово об’ємних 3D душ/туш, але менше з тим).

Сьогодні Еля проходить крізь неочевидний парале¬лепіпед, проходить і входить, не пригинаючись, разом із кулькою та неочевидним кроликом на ній. Кролика Еля випасає правою. В іншій правій руці вона тримає замусолений целофановий пакетик з двома пиріжками. Пиріжки в не найкращій формі. Я, здається, теж. Але Alice was beginning, і нема на то ради.

—       And what is the use of a story, — каже вона — without pictures or conversation?

—       Слухай, мала, — кажу я, — будуть тобі й малюнки і бла-бла, тільки дай мені хвилин зо 4-5 — я лише вил¬лю на себе відро гарячої, а потім відро холодної води і ми впритул займемося твоїми пиріжками й іншими домашніми тваринами.

—       Домашня тварина — це ти! — відрізає Еля майже без акценту і, відпускаючи кульку в задзеркальні небе¬са, продовжує ліпити латинкою: — May I help you?

—       What a green mind? What a mean-green? — арти¬кулюю, як можу. — Keep your snotty little handkerchief to yourself!

Еля регоче.

—       What a snotty waiter! — вигукує вона, розкручуючи пакет із пиріжками, немов пращу.

«Не waiter, a writer», — думаю я, але мовчу: чого хотіти від дитини?

—       Давай, ти будеш митися, а я тебе буду поливати, — каже дитина і дивиться на мене так, що я червонію (раптовий напад гіпертонії — таке трапляється).

Who is it?

No name.

I next page, зрозуміло, бо переповідати всі мої мо-ралізаторські сентенції, викладені з недорікуватістю білінгви, нема сенсу. І взагалі тема з відрами — окрема тема. Гідравлічна.

А на наступній сторінці — наступна пиздувата про¬позиція від Елі: «Would you like me to show me your ass?» — про таке навіть у них кажуть «pizzazz» — і цього разу я навіть не намагаюся пояснити, чому маленьким дівчаткам не слід заглядатися на зад старшого пана — несуттєво, waiter він, чи writer — навіть, якщо він двічі Гумберт, існують же, чорт забирай, якісь межі і в най- безмежнішої ліберальності. Тому я видаю завчене «Oh dear! Oh dear! I shall be late!» і починаю роздягатися, маючи твердий намір до кінця шоу виштовхати малу збоченку назад у задзеркалля. Та позаяк Еля все ж не людина, а еманація амальгами, гама емалей і відблис¬ків, так би мовити, виштовхати її можливо лише хит¬рими оптичними маніпуляціями.

Next page.

Будь-які двері слід відчиняти так, як перегортають сторінку.

Не кожні двері — сторінка, але кожна сторінка — magic door.

А двері чужої лазнички — навіть якщо замість них до одвірка прикріплено гуцульське пончо — це майже палітурка цілої книжки. А якщо двері справжні, на за¬вісах, з клямкою, замком та ще й із дзеркалом (люст¬ром, свічадом, верцадлом), то, вважай, magic door — ти сам, самозакохане, вухате, короткохвосте і плодюче чмо. Тому, коли ти скидаєш сорочку, вона падає тобі до ніг і шелестить:

—       Well! After such a fall as this, I shall think nothing of tumbling down stairs!

—       Заткайся, шмато! — виголошує Еля замість звик¬лого «shut up».

—       Which certainly was not her before, — дещо розгуб¬лено шамкотить шмата і вмовкає.

—       I shall be late, — правлю своєї я.

—       Я була тут завжди! — вдоволено констатує Еля, і надкушує перший пиріжок. — А що це в тебе? — запи¬тує, тицяючи масним пальчиком у медальйон на моїй шиї.

«Це такий натільний зашморг», — думаю я і кажу майже правду:

—       This is the locket.

—       А фто на дьому намадьовадий? — з напханим ротом питає Еля and very soon finished off the cake.

—       Don’t speak English! — втручаються штани, які я саме починаю розщіпати. — I don’t know the meaning of half those long words, and, what’s more, I don’t believe you do either!

«Хвала Богові, — думаю я. — Хрін би я це пояснив іноземною. Я й рідною не дуже знаю, що сказати».

Еля тим часом добуває з пакета другою лівою рукою другий лівий пиріжок і жує, на щастя, мовчки.

«Може, вона нарешті зменшиться, або збільшиться, або просто отруїться...»

—       Zo pucking phat? — дожовуючи пиріжок, не змі¬нюючись ні кількісно, ні якісно, мружиться крізь шкельце (!) годинника (!) Еля.

«Which certainly was not it before», — думаю я про годинник.

«Which certainly was not it before», — думає годинник про шкельце.

—       Which certainly was not that before, — хором вто¬рують із підлоги штани й сорочка.

—       У тебе часом не залишилося чогось у кишенях? — раптом запитує Еля.

—       Only a thimble, — згадую я. — Але він дірявий. Себто з дірочками.

—       А навіщо тобі дірявий наперсток? — знову мру¬житься Еля.

—       It’s my prize. Ліссен, бейб, коли довгими ночами ви¬шиваєш хрестиком, щоб не заснути, іноді доводиться колоти себе в палець, для цього й дірочки. Крім того...

Я сподіваюся, що таке безпардонне гониво змусить Елю забути про медальйон чи принаймні перетворить цю квестію на риторичну, однак візуалка, як завжди, перемагає, & that is the question.

—       To що в тебе там на шиї намальовано? — не дає собою маніпульнути мала, заодно відбираючи в мене наперсток і кидаючи його в пакет, де колись жирували пиріжки.

—       Ну, як би це тобі пояснити... Це Діва Марія. По- вашому, здається, Virgin, коротше кажучи, Queen of Space.

—       You should learn not to make personal remarks, it’s very rude, — раптом вибухає Еля (а в дзеркалі, у загадці лускає наповнена гелієм кулька і загорається гало, схоже на місяць сонця).

—       Та ні, ти не розумієш, тут інше...

—       Come, we shall have some fun now! Я люблю все інше.

—       Ні, ну ти просто про це ще не думала... і ні з ким про це не розмовляла... ще не час...

—       Perhaps not, but I know I have to beat time, — під¬моргує крізь шкельце годинника Еля.

—       От же вперте мале! Слухай, коротше, була собі дівчина, звали Марією, і от якось, перечитавши книгу дзеркал і знайшовши в ньому слово (а ти мусиш знати, що книга дзеркал містить лиш одне слово і безліч малюнків), вона зрозуміла, що вагітна, ну, себто, що вона повинна народити дитину... от... ну і народила... хлопчика... але прикол у тому, що вона залишилася дівчиною, ставши матір’ю. Така от чудесна історія.

—       Я чула про це, — несподівано просто каже Еля. — Так, так, я чула цю історію. То в неї що, не було чоло¬віка?

Ну, блін, таке мале, а вже переймається матримоні¬альними проблемами.

—       Who is this? — питає Queen of Space.

Next page. А час і далі недоконаний.

«And who are these?» — розгублено думає Queen of Space, поступово втрачаючи до всіх інтерес.

З кранів нарешті починає текти.

Я набираю відро гарячої і відро холодної води.

Розщіпаю ланцюжок і знімаю місяць сонця з грудей.

Правицею тричі хрещуся.

Іншою правою закручую крани.

Оце, мабуть, і все.

«Get to your places!» — каже моя королева, підбирає з підлоги одяг, перегортає останні двері магічного дзер¬кала і не зникає. «May I help you?» — запитую я. Maybe May be so get to your places.

 

Олесь ІЛЬЧЕНКО

Народився 4 жовтня 1957 року в Києві. Закінчив Київський педінститут ім. М. Драгоманова та Московський літінститут.

Поет, прозаїк, сценарист. Автор поетичних збірок:

«Зимовий сад» (1991), «Сузір'я Ас» (1993), «Інакший краєвид» (1997), «Аркуші» (2004), «Міста і острови» (2004), «Розмова перед тишею» (2005), «Деякі сни, або Київ, якого немає» (2007), прозової книги «Місто з химерами» (2009); науково-популярних книжок: «Наші птахи» (2008), «Риби річок і озер», (2009), «Бджолині родичі» (2010); книжок для дітей: «Таємниця старої обсерваторії» (2007), «Козак, король, крук» (2008), «Пригоди неприбраних іграшок» (2009) та ін. Переможець конкурсу журналу «Корреспондент» «Краща українська книга»- 2010. Персональні фотовиставки (2004, 2010). Мешкає в Києві.

ДІТИ В ХРАМІ

Хмара, іцо опустилася на землю... густий туман... якась невагома вата огортає зусібіч, робить зір непот¬рібним. Охоплює безпорадність, млявість, апатія, роз¬губленість. Мабуть, так сприймає світ ненароджений малюк... Чи це й справді хмара, яка готова загуснути ще більше, набрякнути і розродитися звуками? сло¬вами? самим життям, сутність якого може висловити тільки тиша?

Аж ось із хмари, з її глибини, долинає мелодія. Це могутній подих органу, в якому дивним чином відлу-нюють знайомі здавна пісні, мотиви. Звучання органу ніби розвіює мінливу хмару, її летючі пасма, клубчасту завісу туману. Стає видно чи то церкву, чи радше кос¬тел — світлий бароковий храм. Двері його прочинені, й зір, що раптом усвідомлює своє буття і необхідність, лине, летить до костелу.

Серед порожнього храму — вінчання. Перед вівтарем стоять лише двоє, наречені — хлопчик і дівчинка, зов¬сім іще малі діти. Малюки серйозно і сумно дивляться на іконостас, який чомусь височіє у римо-католицькому храмі. Діти стоять, загублені у величезній дзвінко- порожній споруді. Ні панотця, ні хору... Але хтось по¬важно співає молитви, додаючи свій голос до ридання органу, а незримі голоси хвалять Господа. Чиясь не¬видима рука подає дітям обручки, вони обмінюються ними і неквапом ідуть до виходу з костелу. Аж тут їх наздоганяє ксьондз, сивий і стрункий, і неголосно, але твердо промовляє: «Ідіть звідси, йдіть! Як то ви в храмі Божому, самі?! Без благословення?! Без мене?! Ідіть і не повертайтеся!».

Діти поспіхом виходять з костелу на величезний зелений луг, на моріжок, за яким ген далеко, майже на обрії, видно панський будинок з колонами. А малюків переслідує голос органу, який немов увібрав у себе грізні інтонації панотця.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31

Схожі:

8 «Золотий ключик» Войтюк Олеся Миколаївна Творча спадщина українських письменників-класиків
Посібник містить цікавий І корисний матеріал: розробки відкритих літературно – виховних заходів, присвячені письменникам-класикам,...

1. Основні відомості про будову Всесвіту
Особливості функціонування українських заповідників. Заказників, національних парків

С ерія: Економічні науки Випуск 40. Частина ІІ
...

1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонізація Північного Причорномор'я

Пункт Вживання літер г І Ґ у власних І загальних назвах
Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як у суто українських словах (гадка, гай, гривня, гречка), так І в іншомовних...

Урок вивчення нового матеріалу. Основні поняття: суспільно-політичний...
Тема: Російській визвольний та польський національно-визвольний рух на українських землях у 20-30-ті роки ХІХ ст

Підручник, сучасна адміністративно-політична карта
України, портрети українських учених-істориків. Основні поняття І терміни: історія, факт, подія, дослідження історії, іс­торики,...

Зв’язок фізики з повсякденним життям, технікою І виробничими технологіями....
Мета уроку: Ознайомити учнів з розвитком фізики, із застосуванням новітніх матеріалів та технологій у виробництві, формувати інтерес...

Оголошується набір статей до першого випуску наукового збірника “історія...
М створення міждисциплінарного періодичного наукового збірника “Історія та географія середньовічного права”, основним завданням якого...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка