Пошук по сайту


Сновиди сни українських письменникі - Сторінка 5

Сновиди сни українських письменникі

Сторінка5/31
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Ярослав ҐАДЗІНСЬКИЯ

Народився ЗО квітня 1983 року у смт. Талалаївці на Чернігівщині. Поет, перекладач, бард.

Закінчив Ніжинський держуніверситет ім. Миколи Гоголя та Київський славістичний університет.

Автор двох поетичних збірок: «48200» (Штрих-код України, 2004) та \«Мареллл/\л/о» (2008). Лауреат премії вид-ва «Смолоскип» (2003, 2007 ). Друкувався у всеукраїнській літературній періодиці та мистецьких веб-ресурсах.

Мешкає в Ніжині та Києві.

УЯВНІ ПСЕВДОБІОГРАФІЧНІ ТРАГІКОМЕДІЇ В МОЇХ СНАХ

Ось такий нонсенс сниться вперше, після сну хоті¬лося сміятися, разом з тим якось страшнувато було. А снилося ось що: продзвенів вхідний дзвінок і я підбіг до дверей, припав до вічка і побачив незнайомого чоло¬віка. І відчинив чомусь. Він привітався зі мною і ска¬зав, що добре мене знає. Чудеса якісь. Я його вперше бачив, це точно. Він був високий на зріст, одягнений в коричневий замшевий піджак, блакитну сорочку, чор¬ну вузьку краватку, дуже стильні туфлі, класичні вузькі штани, був з вусами, довге волосся зачесане назад Ге¬лем. Він сказав, що дуже радий мене бачити. Я не знав, що казати. Тут підійшла моя мама, щоб подивитися, хто ж то є. Чоловік відрекомендувався Сергієм Андрі¬йовичем. І аристократично поцілував моїй мамі руку. Сказав, що знав нас ще з ранніх 90-х, і раптом у мені прокинувся якийсь дивний спомин, що мене малого мама везе на старій подряпаній «Україні» і я раптово падаю на землю, навіть не на землю, а на щебінь якийсь, і тут мене піднімає цей Сергій Андрійович і каже, щоб я був дуже обережний, бо можна покалічитися. Рапто¬во мама те саме підтвердила, що згадала цього Сергія Андрійовича. Загалом він нагадував якогось денді, але мені вже було трішки не по собі. Я йому запропонував сісти в моїй кімнаті. Мама відразу пішла готувати каву з якимось печивом чи круасанами. Ми сіли на диван. Мама принесла каву і торт, виделки-ложки і кавовий сервіз. І тут щось він говорив, а потім раптово зірвався і почав гримати на мене за щось. Взяв чисту виделку і ножик, і бив ними диван. І тут моя мама, побачивши це все, злякалася і вибігла, певно, телефонувати татові.

А Сергій Андрійович накинувся на мене й почав роз¬різати ножиком мої джинси, заломивши мене своїми кістлявими пальцями із золотими обручками, щоб за¬вдати мені фізичної й моральної шкоди. Я кричав і пру¬чався, але марно. В нього на обличчі раптово позникали очі, рот, ніс. Просто яйце кругле з лотка. А далі знову його попустило. Вбігла мама. А він знову почав різати паралон мого дивана виделкою і ножиком. Кричав, що він — Сергій Андрійович. І що ми його ніколи не слу¬хаємо уважно. Миготіло дискотечною кулею то його нормальне вусате обличчя, то яйцеподібний порожній череп. Потім у двері задзвонив тато, і Сергій Андрійо¬вич знову став самим собою. Сказав, ідіть відкривайте, зачекаємо на цього монсеньйора, а потім мене знову почав страхати і бити столовим ножиком паралон, зга¬дуючи початок 90-х, ніби ми всі дуже зіпсувалися (мав на увазі сучасне покоління), що не прислухаємось одне до одного, безсердечні дегенерати. Мама й тато побігли радитися на кухню, а не рятувати мене, чомусь. А от далі закінчення цього всього перебігу я не пам’ятаю. Куди ж подівся той демонічний Сергій Андрійович?

КРИМІНАЛЬНА ХРОНІКА

Оце прокинувся від довгого виснажливого сну і вже години зо три ходжу розбитий.

Снилося, що ми з моїми найближчими друзяками пограбували кіоск. І це так нам сподобалося, що поча¬ли грабувати й інші. З якимись малими дітлахами. Дії відбуваються точно не в Києві. Але до чого в сні тоді Черновецький та Кільчицька. Ага, згадав. Тож посту¬пово нас це діло дуже затягло. Ми перейшли на ціло¬добові магазини. Нам ніхто не опирався. Просто відда¬вали все, що ми просили і що могли винести. І так про¬довжувалося декілька днів та ночей поспіль. Гарно розважалися, одним словом. Одного разу ми пішли на серйознішу справу. Треба було грабувати банк. І от за¬ходимо ми у великий банк. Не пам’ятаю, що то було, — чи «Банк Надра», чи ще щось. Але ми просто ходимо приміщенням і оглядаємо його. І тут до мене підходить Черновецький і робить зауваження, а чому це я роз-мовляю українською. З іншого боку з’являється Кіль- чицька. І теж робить те саме зауваження. А потім вони мене тримають за руки і просто дивляться на мене. І ось на цьому я й прокинувся!

 

Дарія ДЕМКОВИЧ

Народилася 16 травня 1992 року в Києві.

Навчається в Київському національному університел імені Тараса Шевченка на германістиці.

У співавторстві з батьком опублікувала хорватською мовою збірку дитячих віршів «Gle ide svasta» («Диви, іде всяка всячина». Загреб, 2002).

Проілюструвала дитячу книжку Андрія Куркова «Казка про кудлалсть» (2008).

Публікувалася у мистецьких веб-ресурсах.

Мешкає в Києві.

08.01.10

У руках у мене стос підручників і якихось папірців, певно дуже важливих, які обтяжували мій біг коридо¬ром палацу-університету в пошуках потрібного кабі¬нету. Врешті розумію, що смислу бігати немає, бо моє запізнення неминуче, і починаю спокійно підніматися кудись уверх, де, мабуть, і мала бути моя аудиторія.

Коли я зайшла в малесеньку темну кімнатку, мене ніхто, здається, не помітив, і це було справді приємно. Та тільки я сіла на своє звичне місце, всі автоматично встали і кудись пішли. Мене це не дивувало, оскільки англійська завжди закінчувалася для мене погано. Коли всі вийшли, важкі двері з тріском зачинилися і я залишилась наодинці з якоюсь міфічною істотою. Назвати її викладачкою не випадало, бо вона скидалася радше на якесь темне язичницьке божество. Раптом з темноти виступили ще дві схожі фурії, роздяглися догола, перетворившись на якісь мовби статуетки пра-історичних богинь плодотворності. Потворні, пузаті, без облич і повноцінних рук та ніг, як Венери, вони співали якусь затяжну, моторошну язичницьку пісню, розмахуючи в такт своїми анормально величезними грудьми.

Паніка, що охопила мене, була невимовна, і я без зай¬вих вагань кинулася до дубових дверей і почала гати¬ти в них з усієї сили. Якісь студенти з іншого боку відчинили мені їх, і я прожогом кинулася звідти бігти, адже розуміла, що це вакхаїчне дійство було невипад- кове... Надворі було вже надто пізно, а тому я не здиву¬валась, коли в сні знову заснула, хоч і з неприємним передчуттям...

ТЕСТУВАННЯ З МАТЕМАТИКИ У КРЕМЛІ

На полі розгорівся страшенний бій. У мене була єдина мета — дістатися через цей жах до Кремля. Саме там мало відбутися найважливіше у моєму житті тестуван¬ня з математики. Мені було плювати на математику, чесно кажучи, але пробратися до Кремля було моїм обов'язком. Це виявилося легше, ніж я очікувала.

Там мені швидко розповіли, куди йти. Довгими кори¬дорами з килимами зеленого кольору я прямувала до своєї парти. Вона стояла перед дверима якогось кабі¬нету, і мені було просто цікаво натиснути на ручку дубових дверей і зазирнути всередину, що я й зробила. Посередині кабінету хлюпалось і булькало невеличке болото. Серед болота плавав стіл з зеленою настільною лампою. На столі, як жаба, сидів невеличкий лисуватий головний чиновник у краватці. Навколо літали мухи і ще якісь смердючі комахи, яких цей поважний пан ловив язиком, якщо котрась із них пролітала надто близько. Я привіталася, і він кивнув мені у відповідь.

Тестування почалося, проте я й далі розглядала цю дивакувату людиноподібну рептилію. Раптом у мене з'явилося досить несподіване бажання. Я обернулася до цього дивака спиною і показала йому свої сідниці. Він вигукнув, захоплено сплескуючи долонями: «Как чудесно! Вы просто обязаны стать великой художницей!» Наглядачка, що контролювала процес тестування, нахи¬лилась до мене і тихо сказала: «Вибачте, але у нас на тестуванні заборонено показувати дупу». Я кивнула їй, надягла штани і, щойно вона відійшла, пожбурила дур¬нувате тестування з математики в болото, абсолютно впевнена у своїй мистецькій геніальності.

 

Лариса ДЕНИСЕНКО

Народилася 17 червня 1973 року в Києві.

Письменниця, адвокат.

Закінчила юридичний факультет Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, Центрально-Європейський Університет (Прага), курс законопроектування при Міністерстві юстиції Нідерландів.

Авторка книжок «Забавки з плоті та крові» (2004). «Кавовий присмак кориці» (2005), «Танці в масках» (2006), «Корпорація ідіотів» (2006), «Помилкові переймання, або Життя за розкладом вбивць» (2007), «Про Лізу та Цюцю П.» (2006, 2007), «Сарабанда банди Сари» (2008),

«24:33:42» (2007). Мешкає в Києві.

«ВИЩЕЗАБУБКУ»

Коли в мене почалися проблеми з спиною, вся роди¬на постійно думала, що б таке зробити, щоб спині було добре. Спині пропонувалися дошки Євмінова, в’єтнам¬ські голки, голчастий аплікатор Ляпка, радикальні масажі та витягування. Так я дізналася, що не тільки ді-джеї бавляться дисками. І не лише спортсмени ними жбурляються.

Зрештою, хтось з найдобріших запропонував від-правити мене зі спиною на реабілітацію до Угорщини. На термальні води. І ми туди вирушили.

Готельчик виявився невеличкий і дуже приємний. Управляючим був українець, який вже народився тут, поруч з ним завжди був його старенький татко, що на¬родився в Україні у тих роках минулого сторіччя, які ближчі до позаминулого.

Свою першу ніч у цьому термальному санаторії я за¬пам’ятала назавжди. Я дуже рідко запам’ятовую сни, вони до мене приходять і йдуть собі далі, не лишаючи по собі ані сліду, ані фотокартки, ані спогаду. Я запам’я¬товую тільки дуже сильні в енергетичному сенсі сни, це дає змогу мені вірити в те, що теорія боротьби за ви¬живання працює не тільки для природи, а й для моїх сновидінь.

Серед безмежного простору відкритого поля я опи¬нилася з жердиною в руках. Потім я побачила, що на мене дивиться сила-силенна народу. О, Господи. Страш¬на річ! Я вдягнута в зелені шорти й футболку з облич¬чям Карлсона, і, певне, що маю таке саме прізвище, бо його скандують трибуни: «Карл-сон, Карл-сон, Карл¬сон!» Я — Карлсон, і я не красивий та в міру вгодований мужчіна в розквіті літ, а молода шведська стрибунка з жердиною. Таке подумалося мені, і я вмить стала лип¬ка від жаху. Єдине, що тішило мене в цій ситуації, — мої дивовижно довгі та стрункі ноги.

Я розминалася, і раптом не знаю, як і чому я поміти¬ла Сергія Бубку. Він самотньо сидів на лаві і невідрив¬но на мене дивився. Я ніколи раніше не бачила Бубку наживо, натомість бачила його пам’ятник в Донецьку. Я назвала цей монумент «Захисник ластівок», тому що до спортсменового щиколотка тулилася вгодована лас¬тівка, а він погрожував жердиною, певно, що соколові, наче більше ніхто ластівок не займає. Рекордсмен ти¬кав у ворога навмання, бо в небо Сергій не дивився, він вдивлявся в далечінь не надто романтичним поглядом. Ассоль ніколи б так не дивилася на пурпурові вітрила.

А тепер він дивився таким самим поглядом на мене. Було моторошно. Я переминалася. Робила вправи на розминку. Потім мені стало зрозуміло, що я зараз маю стрибати. З жердиною. Під пильним поглядом Бубки. Раз. Я беру розгінчик. Два. Спираюся на жердину, стрибаю, смикаю ногами, концентруюся і... Три. Пере¬валюю своє тіло. Фуф. Висоту взято. «6. 13», — каже хтось англійською мовою. Трибуни шаленіють! Бубка хмурніє. А в мене болить пах, наче розтягнула щось.

Я усвідомлюю, що зараз буде ще одна спроба. Бубка мружиться злим котом. Не можу збагнути, що йому не подобається. А зі мною все повторюється. Не зважаючи на біль в паху, що посилюється, я знову розігналася, обіперлася, стрибнула, приземлилася. Не дуже вдало, бо незатишно коліну. «6. 14!» — оголошується мій ре¬зультат. Люди з прапорцями Швеції цілуються і шале¬ніють так, що я починаю за них боятися.

Аж раптом... раптом я розумію, що я стрибнула на-рівні з Бубкою. Оце так! Відчуття неймовірні! Я по-вторила світовий рекорд. І не важливо, що в мене має відвалитися коліно, колінна чашечка болить так сильно, ніби зараз відкриється, мов віко на скрині. Я стрибну¬ла нарівні з Бубкою! Він цьому не радий, але це спере¬сердя, або з несподіванки, важко звикнути до думки, що якесь шведське дівчисько майнуло точнісінько так, як ти.

Третя спроба. Бубка втиснувся в лаву. Зараз стриб¬не на мене, вчепиться в шию, він наче хижак. Лячно. Болить коліно, болить пах. Добре, що жердина не бо¬лить, мені на неї обпиратися. Мене запитують, чи гото¬ва я, якщо планку підіймуть на сантиметр. 6.15. Трибуни волають — та-аааааааа-ааааааа-ааак! Вони цього хочуть, як я можу підвести моїх вболівальників? Я розминаюся, чую сигнал. Невеличкий розгін. Жердина. Стрибок. Щось хряснуло в ділянці стегна. Тиша така, що розри¬ває вуха, але біль триває недовго, бо я вже на землі. Я вже на землі, а наче в космосі. Це такий стан, коли мільярди людських голосів наче підіймають тебе і кру- тять-вертять. Англійською оголошують новий світовий рекорд, у мене на щоках сльози, у Бубки — теж. Він біжить до мене, я починаю бігти від нього, з рук висли¬зає жердина, я спотикаюся кілька разів, падаю, він на¬здогнав мене і каже: «Молодець, Карлсон! Ти стриб¬нула вище за Бубку!» Я розумію, що він за мене радий. Я — вище за Бубку. Я повертаюся на місце змагань. Я розумію, що подіум уже встановлено, зараз мене на¬городжуватимуть. Ось я стою на кубику з цифрою «1» і чую «Ще не вмерла України...» Можливо, я Карлсон, але я — українка і я вистрибала для своєї країни новий світовий рекорд. Я плачу, в мене болить усе тіло, коліно, стегно, вуха, пах....

І я прокидаюся. Відразу розумію, що все це мені на¬снилося, але в мене мокрі від сліз їдоки і ногами я над- риґалася, бо справді все болить. Коліно, стегно, пах. Але без жодного світового рекорду.

Я йду снідати. Кульгаю і тягну ногу. На мене з поди¬вом дивляться управляючий та його татусь. Управля¬ючий догідливо гукає мене й обережно запитує, як я почуваюся. І я гордо кажу: «Вище за Бубку!» Він киває, усвідомлюючи велич промовленого. І я кульгаю упе¬ред, за своїм омлетом і томатами. Але татусь смикає сина за рукав. «То що вона сказала? Вищезабубку?» «Так. Вище за Бубку». «Вищезабубку... Еге. А то як?» «Заоб¬рійно, тату. Дуже добре!» «Ти подивися на неї, воно ж кульга, кривенька сіромаха, яке там дуже добре, сину. Погано людині. Вищезабубку. Ти зовсім вже не розу-мієш сучасної української...»

ЕСКІМОС

Цей сон тримає першість серед моїх снів-жахастиків хоча б тому, що вперше він мені наснився у 4 рочки, а востаннє я його бачила, коли закінчувала школу. Він починається завжди однаково, я бачу себе малою в бі¬лій сукенці. Я крокую плиткою, навколо великі дерева, листям грається вітер, і вже дуже моторошно. Не чутно звуків, навіть моїх кроків не чутно. Я прямую до чо-гось дуже подібного на могилу, чим нагадую собі героя грузинської пісні про Суліко, що от-от знайде, де похо¬вано його кохану.

З цієї могили підіймається велетень, у нього вузькі очі, що начебто нічого не бачать, обличчя нагадує сонце, а сам він одягнений, наче ескімос. Про те, що цей веле¬тень одягнений, як ескімос, мені розповіла бабця, кот¬рій я намалювала те, що мені наснилося. У нього такий рот, що посмішка наче розрізає обличчя-сонце, і мені стає так лячно, що я миттєво прокидаюся, і вже ляка¬юся свого дихання.

Велетень-ескімос ніколи зі мною не розмовляв, не чіпав мене, просто підіймався з могили і жахливо по¬сміхався, але щоразу, коли я бачила себе на тій плитці, кров намагалася прорвати шкіру на моїх скронях, і мені було дуже лячно. Втім, сон завжди однаково починався, жодного разу не обірвався, хоча я дуже намагалася прокинутись, і закінчувався також завжди однаково.

ФАШИСТСЬКА КОВБАСА

Цей сон я також бачила кілька разів. Я бігла від фашистів, що намагалися мене схопити, щоб потім пе¬ретворити на ковбасу. Я чула, як гуде їхня жахливезна м’ясорубка, я знала: вона гуде тому, бо там роблять з людей ковбасу і, якщо вхоплять мене, з мене також її зроблять. Вони вперто бігли за мною, гарчали й попис¬кували їхні німецькі вівчарки, мені вже не ставало сил... і от хтось торкався моєї ноги, підтягував до себе, я кричала, але не чула свого крику. Потім я наче відок-ремлювалася від свого тіла, і бачила як воно зникає у воронці, а м’ясорубка вичавлює мою плоть, з якої потім дві злі фашистки, схожі на худих Фрекен Бок, формують ковбасу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

8 «Золотий ключик» Войтюк Олеся Миколаївна Творча спадщина українських письменників-класиків
Посібник містить цікавий І корисний матеріал: розробки відкритих літературно – виховних заходів, присвячені письменникам-класикам,...

1. Основні відомості про будову Всесвіту
Особливості функціонування українських заповідників. Заказників, національних парків

С ерія: Економічні науки Випуск 40. Частина ІІ
...

1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонізація Північного Причорномор'я

Пункт Вживання літер г І Ґ у власних І загальних назвах
Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як у суто українських словах (гадка, гай, гривня, гречка), так І в іншомовних...

Урок вивчення нового матеріалу. Основні поняття: суспільно-політичний...
Тема: Російській визвольний та польський національно-визвольний рух на українських землях у 20-30-ті роки ХІХ ст

Підручник, сучасна адміністративно-політична карта
України, портрети українських учених-істориків. Основні поняття І терміни: історія, факт, подія, дослідження історії, іс­торики,...

Зв’язок фізики з повсякденним життям, технікою І виробничими технологіями....
Мета уроку: Ознайомити учнів з розвитком фізики, із застосуванням новітніх матеріалів та технологій у виробництві, формувати інтерес...

Оголошується набір статей до першого випуску наукового збірника “історія...
М створення міждисциплінарного періодичного наукового збірника “Історія та географія середньовічного права”, основним завданням якого...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка