Пошук по сайту


Сновиди сни українських письменникі - Сторінка 11

Сновиди сни українських письменникі

Сторінка11/31
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31

Зате недавно от наснилася заморожена червона риба- відьма. І що передувало такому сну, сказати важко. Наче ж банально «Доктора Хауза» на ніч дивилася, епізод про єгипетських кліщів і алергію на сперму.

Уві сні я знов була якимсь не надто певним у собі підлітком, що шукає, де б то ще самоствердитися, щоб не нудно собі й навколо було. Звичайна підліткова штука при такому — влаштувати вечірку без батьків. І та наша вечірка була в замку одного мого не надто близького приятеля, чиї батьки дозволили йому запро¬сити гостей, а самі злиняли кудись у гості до дорогої родини в інше село.

Звичайний собі середньовічний замок зі звичайни¬ми нуворишівськими витребеньками: чиїмись фаміль¬ними портретами, натюрмортами, вазами та іншими репліками й репродукціями, купленими як оригінали за вигідною ціною. Всьо як у Луврі, одним словом.

Вечірка поступово набувала диких обертів. Натовп нас-підлітків носився і мотлошився півтемними кори¬дорами й тьмяно освітленими залами, видивляючись, що би ще десь пересунути чи просто помацати.

Блідий, кучерявий і довговолосий нащадок хазяїв хоч перелякано, а все ж бігав укупі з усіма — стиснувши зуби, надолужував згаяне у здобутті популярності серед хамовитих однолітків.

І тут мені раптом згадалися слова його товстого червонопикого тата перед від’їздом:

— Тільки ж дивись, щоб ніхто не поліз у сейф за кар¬тиною.

Була та картина портретом, пейзажем чи натюрмор¬том із провансальськими соняшниками, не важливо. Головне, що за нею, як і годиться у готичному кіні, була якась потаємна схованка. І ясно, що хтось мусив туди зазирнути. Мене якось навіть і не здивувало, що замість сейфу за картиною виявився холодильник.

Звичайний такий, повнорозмірний.

Середні і верхні полиці його не являли нічого ціка¬вого, і я полізла у правий піддон — той, що зазвичай для овочів і особливо смердючих продуктів.

У піддоні лежала одна-єдина міцно заморожена плас¬ка рибина штибу камбали. Червона й зі щупаками на голові, такими собі типу океанічними дредами.

«Нічого цікавого» — вирішила я й затраснула піддон назад, углиб. Але не до кінця. В щілину потрапило двійко волосків-щупаків. І в ту ж мить вони заходилися вору¬шитися. Рибина тонко і противно запищала.

—       Ти шо, розморозила відьму? — без особливої ціка¬вості спитав хтось, хто якраз проходив повз. — Ну ти даєш. Іди, хоч її внукові скажи.

Я з жахом дивилася на піддон, що трясся й ворушився, але жах був головно від того, що тепер мені точно буде «ата-та» за те, що полізла за табуйовану картину.

Тим часом баба-риба таки випручалася з піддону й, плямкнувши, виплигнула на підлогу. Вичавлюючи з себе сварливі хрипи, на куцих своїх ніжках, що бозна- звідки взялися, вона погналася за мною. Бо я ж, звісно, ще раніше почала відступати. Рухалася та відьма не надто зграбно, нешвидко, однак вельми погрозливо во¬рушила на ходу своїми патлами-зміюками.

—       Гей, альо, ходи-но свою бабу запхай у холодиль¬ник! — намагалася я докричатися до її субтильного нащадка з якимсь водянистим, як тепер стало ясно, обличчям.

Ну й дурна. Слід було б, як то радить дядько Юнґ (уже поза сном), схопити її в міцні обійми, як немовля, й загадати бажання чи просто запитати щось важливе. (А може, я її й хапала, але спитати забула, бо морожена камбала під теплі груди — якось бе-е...)

—       Ой, який сон мені снився, — каже Явдоха, проки¬нувшись, — але розказати тобі зможу тільки через пів¬години.

—       Це, типу, після дванадцятої, щоби сон не збувся? — стримуючи посмішку, вточнюю я.

—       Ага.

...На її нічному столику вітер із прочиненого вікна тихо ворушив сторінки «Вступу до психоаналізу» Зиґ- мунда Фройда.

*

Сни обов’язково збуваються — але здебільшого тільки в наступних снах.

 

Анатолій КИЧИНСЬКИЙ

Народився 4 квітня 1950 року в Преображенці на Херсонщині. Поет, художник. Закінчив філологічний факультет Херсон¬ського педінституту та Вищі літературні курси при Москов¬ському літературному інституті.

Автор поетичних книжок: «Вулиця закоханих дерев» (1976), «Світло трави» (1979), «Землі зелена кров» (1982), «Листоноша - земля» (1985), «Повторення непройденого» (1990), «В гості до мами» (1991), «Жива і скошена тече в мені трава» (1999), «Бджола на піску» (2003), «Пролітаючи над листопадом» (2004), «Танець вогню» (2005), «Срібна голка і нить золота» (2010).

Лауреат літературної премії ім. Бориса Нечерди.

Лауреат Шевченківської премії. Мешкає у Херсоні.

СНИ З ПЕРЕТІКАННЯМ У РЕАЛЬНІСТЬ

«Льотчик, льотчик, покатай! Льотчик, льотчик, покатай!» — кричала зграйка дітлахів, супроводжуючи поглядами кукурудзник, який час від часу пролітав над нашим селом, і чомусь найчастіше над моєю хатою. Та всі наші прохання були марні — гул літака поглинав їх над самою землею.

Аж якось літак хитнув крильми, зробив широкий розворот і почав спускатися на нашу вулицю. Колеса торкнулися пилюги — і хвіст куряви потягся за крила¬тою машиною, до якої ми з радісним галасом полетіли наввипередки. І я прибіг перший. Льотчик простяг мені руку, я вхопився за неї і вмить опинився в кабіні. Літак розігнався вулицею і почав підніматися в небо... І лише через багато років до мене дійшло, що все це було не в реальному житті. Вперше АН-2 я побачив, і навіть доторкнувся до нього, коли був уже восьмикласником. Від того, баченого уві сні, він нічим не відрізнявся.

А якось уві сні я побачив незнайомку-ровесницю. Чорнява, смаглява, й така мила, така гарна, що хотілося доторкнутись і вмерти од такого щастя. А через кілька днів бере мене тато з собою в Каховку на базар, після чого ми заїжджаємо в якесь сусіднє село на запрошення татового знайомого. Хвіртка відчиняється, йдемо стеж¬кою до хати, а на стежці — вона. Чорнява, смаглява, і така мила, така гарна... Подих перехопило... «Мені тринадця¬тий минало...»

За спиною в мене стіна, схожа на Берлінську, біля якої довелося побувати. На ній, мов на екрані, миготять

якісь документальні кадри і з’являється напис ВОЧА- БРОГ. Сниться якесь людське збіговисько. Притис¬нутий до мене натовпом малий циганчук, дивлячись мені в очі, якось хитро й нахабно посміхається. І рап¬том — о, Боже! — я відчуваю, як він нишпорить по моїх кишенях. А тіснява така, що протиснути свої руки до своїх же кишень, аби їх якось перекрити, неможливо. Тоді я хапаю циганчука за шию і намагаюся добряче його вщипнути. Та зусилля мої марні: з нахабною по-смішкою він продовжує чистити мої кишені. Я щипаю ще сильніше, і раптом чую крик дружини: «Ой! Боля¬че! Що ти робиш?!». Виявляється, я її за лікоть так ущипнув, що потім кілька днів синець не сходив. А вранці вона мені саркастично каже: «Твій сон дуже символічний. Ти в ньому уособлював народ, а циганчук — нашу владу. Однак злість ти зігнав на мені».

У легковику нас троє. Начебто всіх я знаю. Кузов від¬критий. Над нами тільки небо — жодної хмаринки, голубе-голубе... І раптом бачу, як з небесної висоти упо¬вільнено падає — ні, не падає — опускається трішки навскіс, мов пір’їнка за найменшого подиху вітерця, кінь — білий-білий, білішого не буває. Усе нижче... нижче... Приземлитися йому не судилося, бо, надзви¬чайно вражений побаченим, я прокинувся.

 

Андрій КОКОТЮХА

Народився 17 листопада 1970 року в Ніжині на Чернігівщині.

Письменник, журналіст. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету ім Тараса Шевченка.

Автор книжок: «Шлюбні ігрища жаб» (1999), «Повернення сентиментального гангстера» (1999), «Мама, донька, бандюган» (2003), «Повзе змія» (2005), «Темна вода» (2006), «Зоопарк, або Діти до 16 років» (2006), «Легенда про безголового» (2007), «Чужі скелети» (2009), «Пророчиця» (2009). Детективи для дітей: «Рік пригод», «Таємниця козацького скарбу» (2010). Дипломант літературних конкурсів «Золотий Бабай» та «Коро¬нація слова». Мешкає у Києві.

Я, КАБАН І ДЕРЕВО

Я сиджу в густих кущах.

Із кущів у мій бік вибігає сірий кабан.

На кабана зверху падає велике гіллясте дерево.

Я прокидаюся.

Будь-який сон живе недовго, хоча може визначити або течію дня нинішнього, або — перебіг власного жит¬тя. Одначе вже до сніданку, а в деяких випадках — до обіду, сон, яким би він не був, розвіюється, забувається, перетворюється на дим, іде за вітром. Добре, якщо ви, як оце я, вірите в сни, гороскопи, прикмети та інші забобони та встигнете, доки пам’ять тримає спогад про сон, перевірити його значення.

Гола жінка, багато голих жінок — це сниться най-частіше, проте зовсім нічого не означає, окрім того, що ти далі лишаєшся мужчиною.

Дупло в зубі — проблеми в родині.

Грязюка та купка лайна — неодмінно до грошей.

Вода, чиста, прозора, іти в ній з головою — здійснен¬ня мрій, зміни на краще.

Розбитий посуд — до зруйнованих планів.

Ось тільки все це так чи інакше сниться нам час від часу. З різними проміжками все це сниться кожному з нас і має своє відображення в реальному житті.

Але всі ці житейські закони до сновидінь не мають жодного стосунку. Тлумачення подібних снів, мов бабине пророцтво: сьогодні або дощик, або сніг, або буде, або — ні. Зрештою, не обов’язково навіть бачити сни, аби розуміти всю непередбачуваність реального життя, непередбачуваність власних перемог, фатальну приреченість на власні помилки та їхнє виправлення, якщо ти, звісно, розумний чоловік. Сни — лише додаток до нашого життя, його частина, та в жодному разі — не кермо.

І все ж таки —

Я сиджу в густих кущах.

Із кущів у мій бік вибігає сірий кабан.

На кабана зверху падає велике гіллясте дерево.

Я прокидаюся.

Єдина картинка, що наснилася мені, яка чомусь сидить у пам’яті вже три десятки років. Ба більше: я точно пам’ятаю, коли саме все це мені наснилося. День кален¬даря в голові не зберігся, проте місце й рік — так.

У той рік загинув батько, ми перебралися на нову квартиру, будинок лиш здали, тому опалення не всюди ввімкнули. Велика кімната виходила вікнами та сті¬ною на вулицю, не захищену від вітрів, ударили забуті тепер морози, тож ми всі спимо в маленькій кімнаті, так званій спальні, хоча — яка «спальня» і яка «віталь¬ня» в типовому двокімнатному радянському раю...

Мені стелять на розкладачці. Кладуть перину, тоді — з таким трудом куплену десь в нетрях службового вхо¬ду ніжинського універмагу під назвою «Універмаг», дають нову подушку та ватяну ковдру. Перед сном мо¬жу почитати, поставивши настільну лампу біля голови на табуретку.

Що читав — не пригадаю, заснув швидко. А прокинув¬ся не тому, що треба вибиратися з-під ковдри в школу, а через побачене —

Я сиджу в густих кущах.

Із кущів у мій бік вибігає сірий кабан.

На кабана зверху падає велике гіллясте дерево.

Чому саме таке видиво — не знаю досі. Нині доступ¬ні тлумачні сонники, і не так давно, вкотре загадавши цю картинку, заглянув до одного з них, аби дізнатися, що означають кабан та дерево.

Дізнався.

Тепер це не має значення. Бо так і не можу зрозу-міти, чому з усіх нічних кошмарів, еротичних візій, смішних картинок, польотів та пірнань уві сні досі переслідує мене лише оте, підліткове, побачене в рік батькової смерті...

 

Євгенія КОНОНЕНКО

Народилася 17 лютого 1959 року в Києві.

Письменниця, літературний перекладач з англійської та французької мов, науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. Закінчила мехмат Київського універ¬ситету ім. Т. Шевченка та французьку філологію Київського ін-ту іноземних мов. Учасник міжнародних культурологічних і наукових форумів в Україні, Франції, США, Польщі, Фінлян¬дії, Росії тощо. Авторка збірки поезій «Вальс першого снігу» (1997), повісті «Сестра» (1996), книги оповідань «Колосальний сюжет» (1998), романів «Імітація» (2001), «Зрада. ZRADA made in Ukraine» (2002), «Ностальгія» (2003), «Жертва забу¬того майстра» (2007), збірок новел «Без мужика», «Новели для нецілованих дівчат», «Повії теж виходять заміж» (2005), збірки новел та есеїв «Книгарня «ШОК» (2009). Мешкає в Києві.

один дитячий сон

Я майже не бачу снів. Моя бабуся вчила мене забу¬вати сни. Вона завжди казала: тільки-но прокинешся вранці, глянь на вікно, і сон забудеться. Але якщо сон все-таки запам’ятовувався, мене вчили не надавати значення сновидінням: «Спиться-сниться». Очевидно, моя бабуся мала добрі наміри: щоб дитину не мучили страшні сни, краще хай дитина живе з усвідомленням того, що сни — це дурниці. Мене вдома вчили сміятися з жінок, які збиралися й переповідали одна одній, що кому наснилося, мовляв, це дурниці, краще б більше читали книжок і ділилися, що хто прочитав.

Я так і живу, і така важлива сфера самопізнання, як сни, назавжди закрита для мене, адже дитячі настанови перебороти дуже важко.

Але колись мені таки наснився яскравий сон, який, попри всі рекомендації дорослих не забувся й пам’ята¬тиметься, скільки житиму.

Коли я була дитиною, ми займали дві маленькі кім¬натки в комунальній квартирі в Старому Києві. У бу¬динку був чорний хід, який вів у подвір’я, куди мене не пускали, мовляв, там брудно і нецікаво — певне, так воно й було. А мені дуже хотілося подивитися, що там.

І от одного дня, а точніше, однієї ночі, мені наснився сон. Ніби ми з бабусею пішли гуляти, вийшли з під’їз¬ду того будинку, і я упрохала бабусю обігнути будинок і зайти у подвір’я, хоч насправді туди можна було по¬трапити лише через чорний хід. Але уві сні я потрапила туди, обійшовши будинок, і побачила, що там яскраве синє море й білі вітрильники, така краса, що очей не відвести, ніколи не забуду відчуття завороженої краси в тому сні, яке рідко переживала наяву. Це тривало недовго, бо бабуся відразу повела мене звідти.

Коли переповідаєш сон, то неодмінно закінчуєш роз¬повідь тим, на чому прокидаєшся. Я не пам’ятаю, як я прокинулася після того сну. Більше того, той сон змі¬шався з моїми ранніми дитячими спогадами, і я певний час думала, що в подвір’ї того будинку насправді без¬межне сонячне море й вітрильники, тільки туди чомусь не можна ходити. Згодом я зрозуміла: це наснилося, адже в київському подвір’ї, на жаль, не може бути моря.

 

Ліна КОСТЕНКО

Народилася 19 березня 1930 року у Ржищеві на Київщині. Поетеса, культуролог. Випускниця Московського літературного інституту (1956). Авторка поетичних книг: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (2009), «Берестечко» (2009), «Гіацинтове сонце» (2009); збірки віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987); роману «Записки українського самашедшого» (2010, готується до друку). Авторка низка літературознавчих та культуроло¬гічних розвідок. Лауреат Шевченківської премії, премії Антоновичів (США), премії ім. Франческо Петрарки (Італія). Почесний професор Національного університету «Києво- Могилянська академія». Мешкає в Києві.

ДУБЛІ ДЕННИХ КОШМАРІВ

* * *

Якийсь такий цирк без купола. Арена.

Жонґлери жонглюють німбами святих.

Святі сидять серед публіки, без головних уборів, один заплакав. Німби літають, нанизуються, як бублики, мерехтять, зблискують.

Публіка аплодує.

На арені блазень приміряє німби.

Святим видають по капелюху.

* * *

Звідкись випала пташка на асфальт. Тріпотить криль¬цями і не може злетіти. Я до неї, а вона дивиться люд¬ськими очима, а в грудях у неї циферблат, годинник. Хочу підняти, вона важка на долонях. Маленька, клу¬бочок пір’я і пуху, а годинник тягне донизу, не дає злетіти.

* * *

Сон чорнобильський, після експедиції в Зону.

Згарище, попіл. Шмат стріхи навис над комином, як брова Сатани. Місяць висвітив закут руїни, там у тем¬ряві щось ворушиться. Ніби є хтось живий.

А звідти й справді вилітає стара бабуня в кептарику, я її бачу в спину, вона облітає комин, піднімається у про¬лом стелі, повертає голову якось дивно. А то не бабуня, а сова у кептарику.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31

Схожі:

8 «Золотий ключик» Войтюк Олеся Миколаївна Творча спадщина українських письменників-класиків
Посібник містить цікавий І корисний матеріал: розробки відкритих літературно – виховних заходів, присвячені письменникам-класикам,...

1. Основні відомості про будову Всесвіту
Особливості функціонування українських заповідників. Заказників, національних парків

С ерія: Економічні науки Випуск 40. Частина ІІ
...

1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонізація Північного Причорномор'я

Пункт Вживання літер г І Ґ у власних І загальних назвах
Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як у суто українських словах (гадка, гай, гривня, гречка), так І в іншомовних...

Урок вивчення нового матеріалу. Основні поняття: суспільно-політичний...
Тема: Російській визвольний та польський національно-визвольний рух на українських землях у 20-30-ті роки ХІХ ст

Підручник, сучасна адміністративно-політична карта
України, портрети українських учених-істориків. Основні поняття І терміни: історія, факт, подія, дослідження історії, іс­торики,...

Зв’язок фізики з повсякденним життям, технікою І виробничими технологіями....
Мета уроку: Ознайомити учнів з розвитком фізики, із застосуванням новітніх матеріалів та технологій у виробництві, формувати інтерес...

Оголошується набір статей до першого випуску наукового збірника “історія...
М створення міждисциплінарного періодичного наукового збірника “Історія та географія середньовічного права”, основним завданням якого...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка