Пошук по сайту


Роботи

Роботи

Сторінка1/3
  1   2   3





ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНО-ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПЛУТОВСЬКОГО РОМАНУ

    1. Європейська історія жанру та його основні ознаки.......................5

    2. Плутовський роман в Росії ХІХ ст. (Ф.Булгарін)..........................16

Висновки до розділу 1 ...............................................................................18
РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЇ ПІКАРЕСКИ В «МЕРТВИХ ДУШАХ» М.В.ГОГОЛЯ

2.1. Сюжетно-композиційна своєрідність поеми.....................................20

2.2. Чичиков – герой-плут...........................................................................25

Висновки до розділу 2 …………………………………………………....29
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.......................................................................................32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................33
ВСТУП
Шахрайський роман з'явився в Іспанії в середині XVI століття. Свій початок він бере в народних романах. Шахрайський роман звичайно зображував людей, вибитих з незалежних від них обставин з їхньої соціальної ніші й змушених шукати нові засоби до існування замість звичних, а саме махлювати й шахраювати.

Шахрайський роман в Іспанії вичерпав себе вже до середини XVII століття, але згодом відродився в інших країнах. Багато жанрових новацій і прийомів авторів «пікаресок» у тім же столітті ставали надбанням інших національних літературних традицій, були успадковані романістами XVIII і наступних століть (Лесажем, Мариво, Прево, Дідро, Дефо, Філдингом, Смолеттом, Теккереем, Диккенсом, ін.).

Так, у Росії він був розповсюджений у ХIХ столітті. Найбільшу популярність і популярність серед масового читача одержав роман про Івана Вижигіна («Росіянин Жильблаз або Пригоди Івана Вижигіна») Окремі тенденції і прийоми плутовського роману простежуються у «Мертвих душах» М.В.Гоголя.

Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством,влада грошей.

Тема роботи " Традиції європейського плутовського роману в російській літературі 19сторіччя " є доволі актуальною,бо українське суспільство, яке знаходиться в стані економічної і суспільної трансформації, теж має багато прикладів нечесного збагачування, шахрайських методів досягнення економічних і політичних інтересів.

Об'єкт дослідження: поема «Мертві душі» М.В.Гоголя

Предмет дослідження: парадигма традиційного типу авантюрного герою та Чичикова в поемі «Мертві душі» М.В.Гоголя

Метою роботи є вивчити й проаналізувати традиції європейського плутовського роману в російській літературі 19сторіччя.

Реалізація названої мети припускає постановку й рішення наступних завдань:

  1. Проаналізувати наявну літературу з проблеми дослідження;

  2. Дати визначення поняттю шахрайський роман , визначити його характерні риси, розкрити особливості героя-«пікаро»

  3. визначити традиції пікарески в «Мертвих душах» М.В.Гоголя

Для рішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження як історично-функціональний та порівняльно-типологічний

Практична значимість полягає в формуванні суспільної думки, яка заперечує принцип «багатство любою ціною», підвищенню суспільної моралі, духовності.

Методологічну базу дослідження склали положення, представлені в історико-літературних працях М.М. Бахтіна, Б.В. Томашевського, Ю.М. Лотмана, Ю.В. Манна, С.И. Пискунової, В.М. Марковича, Е.М. Мелетинського, И.Л.Вишневської, З. Плавського, С.А. Гончарова й ін.

Курсова робота включає вступ, два розділи, висновки до кожного розділу,загальні висновки та бібліографію.

У вступі дане обґрунтування актуальності роботи, визначені мета, об'єкт і предмет дослідження, визначаються завдання і методи дослідження, обґрунтована практична значимість дослідження.

У першому розділі визначається ідейно-художня своєрідність плутовського роману, основні ознаки , історія жанру.

Другий розділ присвячений порівняльному аналізу класичного типу авантюрного героя і головного героя Чичикова у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі», визначенню сюжетно-копмозиційної своєрідності поеми.

РОЗДІЛ І. ІДЕЙНО-ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПЛУТОВСЬКОГО РОМАНУ

1.1. Європейська історія жанру та його основні ознаки;
Шахрайський роман - у широкому значенні слова - оповідання, у якому зображуються пригоди героя-шахрая.

У більше вузькому, історико-літературному розумінні «шахрайський роман» (“la novela picaresca”) - укорінене в XIX столітті позначення центрального жанру іспанської прози - «пікарески» (la picaresca: від «пікаро»-pícaro: дармоїд, пройдисвіт, ловкач).

Її характерні риси: 1) пікареска - це оповідання, що ведеться від першої особи, від імені самого героя, тобто фіктивна автобіографія; 2) при цьому, хоча автори «пікаресок» і довіряють герою-пікаро право бути суддею навколишньої його дійсності, у структурі оповідання пікаро-оповідач, пікаро-дійова особа, а також автор твору мають відносно самостійні точки зору, на грі яких і будується художнє ціле “шахрайського роману”; 3) сюжет “пікарески” розгортається як серія довільно настромлюваних один на одного епізодів-пригод героя, укладених, проте, у тверду рамкову конструкцію: це - або лист пікаро, що має якогось адресата, або його мовлення-сповідь, а ще частіше - проповідь, адресована певному слухачеві, або ж - і те, і інше; таким чином, композиція “пікарески” заснована на парадоксальному сполученні “закритості” й “відкритості”: пікаро веде оповідання про своє життя з моменту свого народження й до часу, до якого присвячене оповідання, що припускає можливість його продовження; 4) більшу роль у шахрайських романах грають “прологи”, що включають текст пікарески в ситуацію експлікованого спілкування автора й героя-оповідача із читачем (або читачами); тому шахрайський дискурс у той самий час монологічен і диалогічен: пікаро-оповідач претендує на право бути носієм останньої правди про світ, але авторська іронія й активність читача розмивають монологічний лад шахрайської проповіді. [35]

Наприкінці раннього періоду Відродження виник новий різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним (від іспанського picaro – шахрай) романом, який протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена такими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. [5 , c. 117]

Ось що пише О. О. Смірнов: «До середини XVI століття в Іспанії … утворилися цілі зграї осіб декласованих, без певних занять, дрібних аферистів, шулерів, шахраїв усілякого роду» [9] . Це відбулося внаслідок зубожіння широких верств населення, а також поширеній схильності до авантюризму й пристрасті до легкої наживи. Широкі маси населення країни в умовах застою економіки не мали змоги займатися продуктивною працею й були приречені на вбогість і бродяжництво. Томашевский зауважує: «Величезні дворянські маєтки занепадали, тому що працювали там майже винятково раби й мориски, а з остаточним виселенням останніх (1609 – 1614 р.) був знищений працьовитий прошарок тодішнього іспанського суспільства. Працювати стало фактично нема кому» [32]. Бурлаки поповнювалися й за рахунок ідальгії, що зазанала на собі згубні наслідки «революції цін» [9]. Королі, хоча й видавали закони проти бродяжництва, по суті, не були зацікавлені у викорінюванні зла, тому що в жебраках і бурлаках бачили резервну армію, що могла служити інтересам абсолютизму й за океаном, і в нескінченних війнах у Старому Світі. Формуванню верстви пікаро сприяла політика пограбування колоній, що породжувала ілюзорну віру в можливість швидкого збагачення й презирство до праці.

Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральна деградація і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента – маси авантюристів, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення – пікаро.

Ці люди викликали досить неоднозначну реакцію найбільш передових, критично думаючих письменників. Вони зрозуміли, що поява таких людей обумовлена існуючими суспільними умовами. Суспільні зміни призводять до зміни соціального, економічного, а отже і морального становища цілих прошарків людей. Саме життя змушує людей пристосовуватися до умов реального життя, забувати, ігнорувати принципи моралі, духовності, допомоги іншим.

Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленого засобів життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів навчається всіляких шахрайств і хитрощів і зрештою досягає певного матеріального благополуччя.

Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Ставлення авторів шахрайських романів до своїх героїв, як правило змінюється в процесі розвитку роману та зміні умов і цілей життя його головних героїв.

Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарільйо з Тормеса», опублікований у 1554 році, а написаний значно раніше, ще в 20-ті роки. Імені автора встановити не вдалось. З тексту твору можна бачити, що автор був людиною освіченою,ознайомленою з античною літературою. У пролозі до твору автор посилається на Плінія, Тулія Цицерона, згадує Олександра Великого, Овідія, історію Пенелопи та ін. Характер критичного зображення духівництва в романі дозволяє віднести автора до групи іспанських « еразмістів » [21, с.73].

Як встановлено дослідниками, в романі «Життя Ласарільйо з Тормеса» використані книжні і фольклорні джерела. Так, розповідь про продавця папських грамот майже повністю збігається з сюжетом однієї з новел італійського письменника Мазуччо, в образі Ласарільйо виразно проступають риси фольклорного персонажа – кмітливого й хитруватого поводиря професійних жебраків-сліпих (el lazarillo) з народних анекдотів і оповідок. Але всі запозичення відповідно перероблені автором і підкорені його власному задуму [26, с. 201].

За формою твір «Життя Ласарільйо з Тормеса» - це автобіографія пікаро, яку він розповів уже в час довгоочікуваного достатку. Складається ця розповідь з низки епізодів, кожний з яких відіграв свою роль у вихованні Ласарільйо і формування його свідомості.

З дитячих років Ласаро зазнав злиднів і жив в атмосфері шахрайства, його батько, мірошник, «пускав кров мішком» - крав зерно у млині; після смерті батька вітчим, мавр Сеїд, крав овець і шахраював будучи ветеринаром у конюшнях командора. Сеїда викрили, «спустили шкуру», ніхто більше не приносив хліб, м’ясо і дрова, і мати віддала Ласаро у поводирі професійному жебраку-сліпому [21, с.9].

Сліпий був надзвичайно хитрим і великою пройдою, йому були «відомі тисячі засобів і прийомів виманювати гроші». З самого початку служби він навчав Ласаро, що «слуга сліпого повинен бути хитрішим від самого чорта». Будучи «найскупішою і найжадібнішою людиною на світі», жебрак морив Ласарільйо голодом і знущався з нього. З цієї першої школи Ласаро виніс науку, що без хитрощів і шахрайства йому не вижити: «Треба бути насторожі і не гавити, бо я сирота і повинен уміти постояти за себе» [21, с. 64].

Покинувши сліпця, Ласарільйо поступив на службу до попа з Македи, людини неймовірно скупої, жорстокої та ще й лицемірної. На службі у нього Ласаро «не жив, а помирав», бо одержував втричі менше їжі, ніж йому було потрібно. Коли Ласаро крав у попа хліб, той нещадно бив його, всіляко знущався над ним, хвалячись своєю стриманістю в їжі, хоч Ласаро сам бачив, що «на поминках він жер на чужий рахунок, як вовк» [21, с. 69].

Життя у попа змушувало Ласаро удосконалювати мистецтво шахраювання. «Бідність – великий вчитель. Я зазнавав її постійно, а тому вдень і вночі обдумував засоби для підтримки моїх сил і думаю, що в пошуках цих проклятих засобів голод освітлював мій шлях…» [21, с.70]

І все ж піп виявився хитрішим і спіймав Ласарільйо на крадіжці хліба. Розлютившись, він ледве не забив голодного слугу до смерті, а коли згодом той звівся на ноги, вигнав його. Третьою школою Ласарільйо була служба у дворянина в Толедо. Дворянин не бив його, але й їсти не давав зовсім, бо був надзвичайно бідним і сам постійно голодував. Ласарільйо був добрим до свого пана, жебрачив і годував його об’їдками, які подавали жалісливі люди. Правда, йому не подобалася пихатість дворянина, але й це він прощав, думаючи, що « напевне, у дворян такий звичай – задирати ніс, коли в кишені вітер свистить » [29, с. 49].

Дворянин був нероба, працювати йому не дозволяла честь. Він мріяв про службу у знатної персони, вважаючи, що позбутися бідності можна тільки влаштувавшись на службу до знатних людей. Він проявляв готовність бути улесливим, у всьому догоджати своєму покровителю, брехати, коли потрібно, тобто робити все те, що суперечить поняттям честі. Слухаючи свого пана і роздумуючи над його життям, Ласарільйо доходить висновку, що честь приносить тільки шкоду: « …Як багато таких, як він, розсіяно по світу, і через цю гидотну, яка називається честю» [8, с. 147]. Це відкриття вже назавжди звільнило Ласарільйо від обов’язку честі.

Наступною школою була служба у гультяя-ченця, лютого ворога монастирської служби і монастирської їжі, після цього – у продавця папських грамот, безсоромного і спритного торгівця й лицеміра, великого майстра обдурювати народ, вигадуючи найбезчесніші засоби збувати свій товар.

З таким багажем знань Ласарільйо став цілком досвідченим пікаро, здатним протидіяти злигодням, і поступово досяг матеріального благополуччя. Він знайшов засіб накопити грошей на службі у капелана собору, розвозячи по місту і продаючи воду. Одягнувшись, як належить порядній людини, Ласарільйо з милості знатних панів зрештою досяг постійної служби міського глашатая в Толедо.

Його зовсім не бентежило, що служба міського глашатая вважалася ганебною: важливо, що вона приносила достаток, який ще більше зріс, коли настоятель храму одружив його з своєю коханкою – служницею. Настоятель обдаровував Ласарільйо зерном і м’ясом, пригощав обідами, почав не звертати уваги на розмови про легковажність дружини, а пильнувати тільки про власну користь. Ця «мудра» мораль не суперечила поняттям Ласарільйо, і всі троє жили в мирі і злагоді, а Ласарільйо, як пізніше вихвалявся, «процвітав і був на вершині добробуту» [6, с. 47]. Досяг він його ціною втрати особистої честі і гідності.

У змалюванні образу пікаро проявилися демократичні позиції анонімного автора. Протягом усієї розповіді його ставлення до героя змінюється. Хлопчик Ласаро, який терпить стільки злигоднів, зображується зі співчуття, відчувається, що автор схвалює його кмітливість і симпатизує шахрайським діям, якими Ласаро рятується від лиха. Але зрілий пікаро Ласарільйо поданий з явною іронією, в образі його відчутна викривальна тенденція. Корисливість і практицизм, аморальність і підле пристосовництво героя огидні автору.

Автор першого шахрайського роману не сприймає ідею вижити будь-якою ціною, створити свій домашній достаток ганебним, аморальним шляхом. Вже в першому шахрайському романі помітні протиріччя між наміром автора визначити негативні риси суспільства, які і призводять до «виникнення» героїв подібних Ласаро і поступовим неприйняттям автором свого героя. Героя, який спочатку був вимушений різними засобами і методами боротися за своє виживання, і на цьому етапі автор йому симпатизує, а потім герой стає «достойним» того суспільства, яке його створило і «виховало».

У критичному плані змальовані в романі різні сторони соціального життя. Люди, яким служить Ласарільйо, - це характерні типи феодально-абсолютистської Іспанії. Наприклад, занепад дрібного дворянства і його психологія яскраво відбиті в образі бідного ідальго с Кастилії, котрий узяв Ласаро на службу. Ідальго і бідніше за жебрака, і честь його вже нічого не варта, але він зберігає дворянську пихатість, певність своєї зверхності над іншими людьми, свідомість свого права на існування за рахунок інших.

Шахрайський роман показує, що люди подібні ідальго, стверджують життєвий принцип, що можливо жити і не працювати, жити за рахунок інших, які мають створювати суспільні блага для таким, як ідальго. Вони рахували себе вищими від простих людей і вважали, що їх походження, соціальний статус визначають їх особливе положення в суспільстві. Але такі «цінності» суспільства і зумовили виникнення шахраїв, призвели до втрати загальнолюдських цінностей.

Інші люди, які не мають такого походження повинні забезпечувати для цих «людей високого походження» всі блага. Роман показує, що такі суспільні настрої є однією з головних сил, які призводять до деградації суспільства, до того, що людини втрачають вмотивованість чесно працювати. Вони майже вимушені йти шляхом обману, крадіжок, презирства до ближніх, бажання вижити будь-якою ціною.

Яскравими й переконливими є образи священнослужителів. Усі вони зображені гостро критично, що надає твору антицерковної спрямованості. Тому роман був засуджений інквізицією і в 1559 році внесений до списку заборонених книг.

Загалом роман відзначається вільнодумством, великою дотепністю. Стиль його «низький» , мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності. Автор свідомо протиставив цей «низький» стиль складній, риторичній мови лицарських романів.

В повісті про Ласарільо в концентрованому виді представлені істотні риси шахрайського жанру. Визначилася переважно «автобіографічна» форма пікарескного роману: шахрай складає власний життєпис, після того як досяг благополуччя. Подібна форма визначає як би роздвоєння образа героя: з одного боку, це пікаро, що проходить сувору школу життя; з іншої - оповідач, навчений життєвим досвідом, що здобуває із цього досвіду повчання. На ці дві точки зору накладається, не збігаючись із жодною з них, авторська позиція, що знаходить вираження в «Житті Ласарільо з Тормеса» головним чином в іронічному висвітленні подій і персонажів.

Починаючи з «Ласарільо», шахрайський роман будується як своєрідний «роман виховання» героя, де «школою» виступає саме життя, з якого герой зіштовхується в її різних проявах, переходячи від хазяїна до хазяїна або від пригоди до пригоди. Звідси досить елементарна конструкція оповідання, у якому окремі епізоди зв'язані між собою образом центрального героя, єдиного персонажа, що проходить через всю книгу. Разом з тим саме «відкритість» композиції дозволяє розгорнути панораму дійсності, створити галерею соціальних типів. Показ суспільного середовища стає одним з істотних елементів ідейного змісту роману, підкреслюючи соціальну обумовленість образа пікаро і його еволюції. Зображення середовища здобуває переважно сатиричну спрямованість, а оскільки автор шахрайського роману зображує головним чином зворотню сторону життя, тому цій сатирі властивий нерідко грубий, «фізіологічний» характер. Часто сатира пофарбована в похмурі й безвихідно песимістичні тони.

Шахрайський роман  це «виховний роман» навиворіт, тому що в остаточному підсумку відбувається примирення героя з жахливою, мерзенною дійсністю або «піднесення» її за допомогою релігійного повчання. Книга про Ласарільо - гірке, іронічне «введення в життя», показова автобіографія, посібник з мистецтва життя серед «негод і халеп». Образ Ласарільо - це один з типів пікаро, якого можна назвати «шахраєм несамохіть», тільки наприкінці він стає закоренілим шахраєм.

Інший шахрайський роман який яскраво характеризує цей літературний напрямок, це роман Матео Алемана «Гусман де Альфараче», перша частина якого вийшла в світ в 1599 році ( до Німеччини шахрайський роман проник завдяки перекладу саме цього роману). Другу частину твору письменник надрукував у 1604 році під назвою «Життя Гусмана де Альфараче, спостерігача життя людського». Роман Алемана також побудований у формі автобіографії шахрая, але у цьому спостерігаються зміни як в ідейній концепції роману, так і в його структурі.

Роман Алемана як би відкриває період розквіту шахрайського роману, який відбувається в кінці XVII століття, в епоху бароко. Герой Алемана оповідає про своє життя вже на схилі віку (характерна межа шахрайського роману), коли він після життєвих пригод і перенесених страждань розкаюється і визнає загальнолюдські цінності. Роман, з одного боку, розповідає про витівки пікаро, а, з іншого боку, він повний філософсько-етичних міркувань.

На відміну від Ласаро, Гусман не тільки шахрай, але і людина, яка осмислює життя і робить відповідні висновки. Роздумувати про нього може глибоко, оскільки бачив все його від низу до вершин. На відміну від Ласаро, який став шахраєм з причини життєвих обставин. Гусман є не просто шахраєм за вдачею. Він – типове породження соціальних умов Іспанії того часу.

Гроші, як відомо, проникли тоді у всі сфери іспанського суспільства і шахрайство носило загальний характер, оскільки шахраювали всі: судді, ділки, шинкарі, впливові люди. У суспільстві розгорталася жорстока боротьба всіх проти всіх, оскільки один намагався обдурити і згубити іншого.

Не випадково на титульному аркуші своєї книги Алеман помістив емблему павука, що жалив змію. Такі були суспільні відносини того часу. Отже, автор зображує в романі занепад Іспанії, яку читач бачить як країну шахрайства і обману. У морально-дидактичній частині роману письменник намагається вказати шляхи порятунку для своєї вітчизни.

Глибока криза ідей гуманізму підвела Алемана до вчення римського стоїка Сенеки, що проповідує активне відношення до життя і одночасно «незворушність» мудреця, зневагу до матеріальних благ. Учення Сенеки в Іспанії часто перепліталося з християнством. Зображаючи життя Гусмана, автор представляє його як боротьбу між добрими і злими намірами. При цьому письменник виходить з уявлення про свободу людської волі у виборі між добром і злом. Те, що герой роману шахраює, здійснюючи при цьому аморальні вчинки, автор пояснює суспільними відносинами, що склалися, в тодішній Іспанії.

З іншого боку, вади Гусмана, так само як і інших людей, зображених в романі, є наслідок порочності людської природи, тобто наслідок «первородного гріха». Життя пікаро замальовується саме як наочне втілення зіпсованості людської природи. Проте для нього, як і для інших, можливий порятунок через покаяння і звернення до добродійного життя.

Розум, що дарований людині Богом, - ось що протиставляє Алеман людським пристрастям і гріховній природі. Відзначимо, що «Гусман де Альфараче» був найпопулярнішим шахрайським романом Іспанії, так що ім’я його героя стало загальновідомим. Його згадує Сервантес в своїх «Повчальних новелах».

Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Визначний зразок шахрайського роману періоду пізнього Відродження створив також Франциско Кеведо (1580-1645). Значний мала його книга «Історія життя пройдисвіта Паблоса, прикладу бродяг і дзеркала шахраїв»(1626), яка є зразком барочного роману. Кеведо перевершує Матео Алемана у своєму зображенні підлоти і продажності, що панували в Іспанії в XVII століття. На відміну від роману його попередника, роман Кеведо повністю пройнятий песимізмом, характерним для майстрів барочного шахрайського роману.

Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності. Кращі твори цього жанру мали великий вплив на розвиток роману в різних європейських країнах у XVII – XVIII століття [22, с. 95]. Окремі його тенденції і прийоми нерідко оживають і в романі XX століття.

Відзначимо, що характерними рисами шахрайського роману є його автобіографічна форма, осмислення героєм своєї біографії на схилі віку, служба у різних хазяїв, що дозволяє йому помітити недоліки представників різних шарів суспільства і професій. Композиційно роман будується як авантюрний, будучи ланцюгом самостійних епізодів об’єднаних особою головного героя. Важливо також, що шахрайський роман є антитезою рицарського роману, оскільки у ньому представлені люди, позбавлені честі, предки яких славилися шахрайствами і крадіжками.

У різних країнах існували більш менш сприятливі умови для засвоєння іспанської традиції, так, наприклад, Тридцятирічна війна у Німеччині стала чудовим матеріалом для сприйняття роману подібного жанру. Відомий німецький шахрайський роман Гріммельсгаузена «Сипліциссимус» зародився внаслідок знайомства автора з іспанськими шахрайськими романами. Шахрайський роман залишився одним з основних традиційних жанрів іспанської літератури.

До середини XVII століття історія іспанської «пікарески» завершується. Але багато жанрових новацій і прийомів авторів «пікаресок» у тім же столітті стануть надбанням інших національних літературних традицій, будуть успадковані романістами XVIII і наступних століть (Лесажем, Мариво, Прево, Дідро, Дефо, Філдингом, Смолеттом, Теккереем, Диккенсом, Гоголем й ін.). При цьому сюжетно-композиційна схема шахрайського роману, особливо оповідання від першої особи, буде використатися й у дуже далекі від пікарески різновидах роману.

Н. Томашевський зауважує, що хронологічні межі жанру часом розсовувалися зовсім неправомірно. Він пише: «…Шахрайський роман  жанр історично завершений, тобто має певні тимчасові межі…Шахрайський роман прожив майже столітнє життя, остаточно вичерпавши себе до середини XVII сторіччя. Усе, що пішло потім у цьому жанрі, було порожнім епігонством»[6]. На думку Томашевского, вірна ознака завершення історичного життя жанру - роз'єднання форми та змісту, що й відбулося із шахрайським романом.

Значення шахрайського роману для розвитку світової літератури величезне. Вмерши як конкретно-історичний жанр, він вплинув на становлення й розвиток більшості оповідальних жанрів нового часу.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Роботи
Виступ – презентація творчої роботи учня на січневому засіданні рмо вчителів біології (у кзш №44)

Тов харківська приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «лєствіца» харківської області
«Про організацію науково-методичної роботи з педагогічними працівниками у 2015/2016 навчальному році» з метою удосконалення роботи...

План роботи заступника директора з навчальної роботи
Організація нвп на основі Статуту школи, навчальних планів, нормативних документів мон україни

2. Керівництво роботи методичного кабінету
Додаток 1Наказ відділу освіти Добропільської міської ради від 09. 09. 2014 р. №293 Про структуру та організацію методичної роботи...

План роботи
Аналіз роботи школи в 2014/2015 навчальному році та основні завдання на 2015/2016 навчальний рік

Організація І методика
Розділ 4 Соціальний статус офіцера структури виховної роботи та його роль в організації виховної роботи з особовим складом

Організація І методика
Розділ 4 Соціальний статус офіцера структури виховної роботи та його роль в організації виховної роботи з особовим складом

Конспект інтегрованого уроку семінару з новітньої історії України в 11 класі
Форма проведення: семінарське заняття з елементами розвитку критичного мислення, роботи «домашніх груп» та лабораторної роботи з...

План проведення районної серпневої наради заступників директорів...
Керівники: Волок Л. П., методист методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації, Нємцева М. В., керівник районного методичного...

План методичної роботи на 2014-2015 навчальний рік Нака з
Знз, організації роботи щодо систематичного підвищення професійної компетентності, рівня психологічної підготовки та формування методичної...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка