Пошук по сайту


Література Тема: «Буквар»

Література Тема: «Буквар»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ М.УКРАЇНКИ»

Робота на ХІІІ Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Об’єднаймося ж, брати мої!»

Номінація: література

Тема: «Буквар» Тараса Шевченка»

Виконала: Плохута Вікторія Павлівна

учениця групи АДО – 11

за професією «Адміністратор;

оператор комп’ютерного набору»

ДНЗ «Професійний ліцей м. Українки»

Викладач: Плохута Валентина Миколаївна

м. Українка 2013

Зміст
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

  1. Створення та зміст «Букавря» Т. Г. Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . 4

  2. Шевченковий «Буквар» та Кулішова «Граматка» . . . . . . . . . . . .. . . . . .7

  3. Посібник для дорослих і дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

  4. Пояснення назви «Буквар южноруський» . . . . . . . . . . . . . . . . ……. . .12

  5. Інтерес Шевченка до педагогічних проблем . . . . . . . . . . . . …… . . . . 15

  6. Шевченкова любов до дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………... . . 25

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………... . . 26
Вступ
Тарас Шевченко – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний та громадський діяч. Він був людиною універсальних талантів та інтересів. Усе його життя присвячене українському народові. Він мріяв про ті часи, коли Україна стане незалежною, коли в Україні будуть поважаться мова, історія, коли люди стануть щасливими. Ця геніальна людина розуміла, що все можливо за однієї умови – освіченості населення. Тому, коли російські революційні демократи 50-60 р. XIX ст.. почали створювати недільні школи, Т. Г. Шевченко виявив величезний інтерес до них. В одному з листів на Батьківщину він просить написати «що робиться в ваших…школах?». Поет надсилає по 50 примірників «Кобзаря» в Чернігівську та Київську школи, підтримує тісний зв'язок з іх керівниками.

Водночас Шевченко вивчає літературу і працює над створенням підручника для недільних шкіл. Таким підручником був «Буквар южноруський» - невеличка книжечка на 24 сторінки. Цей посібник – один з перших букварів, за якими навчання у недільних школах повинно було проводитися українською мовою.

Буквар дуже швидко здобув широке визнання, а його упорядник одержав подяку від педагогічної ради київських недільних шкіл. Студенти Харківського університету замовили 6 тисяч примірників "Букваря" для розповсюдження в сільських школах. Таких відомостей про прихильне ставлення передової громадськості до книги збереглося багато. Ряд позитивних відгуків було розміщено і в педагогічній пресі.



  1. Створення та зміст «Букваря» Т. Г. Шевченка.


Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка – “Буквар южноруський” для навчання дітей грамоті українською мовою у недільних школах, складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів.  “Буквар”  вийшов відносно великим накладом (10 тис. примірників) на кошти самого автора. При чому гроші від продажу цієї книги часто йшли на потреби недільних та сільських шкіл. Цей факт  засвідчує, яку велику увагу Шевченко приділяв проблемам освіти. Водночас ця книга була найдешевшою серед подібних видань і була доступною для широких верств населення. Шевченко реалізовував її за ціною 3 копійки.



“Буквар южноруський” має такі розділи: азбука, склади, цифри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів’я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі майбутніх освічених співвітчизників.

“Думка єсть за “Букварем” напечатать лічбу і ціни і величини такої ж, як і “Букварь”. За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок”, – ділився задумами Шевченко в листі до М. К. Чалого 4 січня 1861 р. Смерть поета перешкодила здійсненню цих планів.

Як матеріал для читання Шевченко подав уривки з перекладених ним українською мовою “Давидових псалмів” (12, 93, 149), повністю наводить у своєму перекладі псалом 132:



Автор  подає фольклорні тексти – прислів’я, які орієнтували на засвоєння народних і християнських цінностей:  Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся; З дужим – не борись, А з багатим – не судись; Гості першого дня – золото; Другого – срібло, А третього – мідь, Хоч додому їдь!



Як тільки був надрукований “Букварь”, Шевченко негайно почав розсилати його в різні губернії України. З цього приводу в листі до Ф.Л.Ткаченка він писав: “Посилаю тобі 10 моїх “Букварів” на показ, а с контори транспортів ти получиш їх 1000, і не розв’язувавши тюка, передай його, хто там у вас старший над воскресними школами? То йому й передай. А він нехай як знає продасть, а грошики положить в касу воскресної школи. От що... Дай один “Букварь” редактору “Губернских ведомостей” і попроси його, щоб він напечатав, що такий-то і такий “Букварь” продається по три копійки в пользу воскресних школ”.


  1. Шевченковий «Буквар» та Кулішова «Граматка».


"Почав "Кобзарем", а закінчив "Букварем",- з докором мовив якось Пантелеймон Куліш, котрий у різний час був для Шевченка то другом-однодумцем, видавцем і редактором його поезій, то ревнивим суперником на терені історико-літературних змагань, а то й дошкульним критиком частини творчого доробку митця. Спробуємо осягнути логіку цього "докору".

Куліш одним із перших збагнув і поцінував могутню силу Шевченкового слова і писав, зокрема, у своїх спогадах: "З'явився Шевченко з голосним плачем своїм по нещасливій долі земляцькій і заспівав перед небожатами:
Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?..
Сей спів був... воістину гуком воскресної труби архангела... Сам Шевченко зробився не тим, яким я його покинув, їдучи з України. Се вже був не Кобзар, а національний пророк... Для мене ж сяєво його духа було чимось надприродним".

Спогади Пантелеймона Куліша стосуються часу, коли в Шевченковому слові жили уже і поема "Кавказ", і "Давидові псалми", а також два поетових духовних заповіти: "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" та "Як умру, то поховайте...". І якими б суперечливими й різкими не були висловлювання Куліша про окремі твори й видання Шевченка, усе ж гордовитий і запальний друг Кобзаря завжди писав про нього як про одного з найбільших поетів слов'янства й усього світу. З такими мірками підходив Куліш до поцінування всієї творчої діяльності Кобзаря. І чи не через надмірну вимогливість виніс він суворий присуд російським повістям Шевченка?

Втім, несприйняття Кулішем "Букваря" можна пояснити й простіше: його зачепленим честолюбством. Річ у тім, що Шевченковому виданню передувала поява Кулішевої "Граматки". Назвою вона відрізняється, але посутньо - це той самий "Буквар", хоча й скомпонований на дещо інших засадах. Перша Кулішева "Граматка" з'явилася 1857 року. Автор переслав її Шевченкові до Нижнього Новгорода, де той затримався, повертаючись із заслання, в очікуванні дозволу на право жити в Петербурзі. Поет, що за десять невольницьких літ знудьгувався за рідним словом, вітав її появу щиросердно і у відповідь писав Кулішеві: "Граматка" твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі й розказать. Розкажу колись, як дасть Бог побачимось, а тепер тілько дякую, і ще раз дякую, і більш нічого".

Свого часу висловлювалися надумані твердження, що докладніше ознайомившись із змістом "Граматки", Шевченко розчарувався в ній і тому узявся за складання "Букваря". Але ж відомо, що поет "докладно ознайомився" з "Граматкою" не колись, а тоді, у Нижньому Новгороді, бо інакше не з'явилися б у його щоденнику такі захоплені про неї рядки: "Як гарно, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути у задавлену попами невольницьку голову".

Схоже, що поет загалом не мав наміру протиставляти свого видання Кулішевому, оскільки "Буквар" не був для нього самоціллю. Задум Шевченка щодо свого вкладу у справу народної освіти був набагато ширшим. Про це він писав у листі до Михайла Чалого:

"Думка єсть за "Букварем" напечатать лічбу (арифметику) - і ціни, і величини такої ж, як і "Буквар". За лічбою - етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося". Зрозуміло, що задумана серія книжечок мала розпочинатися такою, що научала б грамоти.

У цьому задумі неважко вловити відлуння тих палких мрій і далекосяжних намірів, якими надихалися учасники славнозвісного таємного Кирило-Мефодіївського товариства. До нього належав, як відомо, і Т. Г. Шевченко. В числі найважливіших програмових завдань товариства було й заснування шкіл з рідною мовою викладання, видання книжок, підручників для "простого народу". Кирило-мефодіївці спрагло сподівалися таких часів, коли навіть точні науки викладатимуться українською мовою!

Розмірковуючи над цілісною системою національної освіти, зокрема початкової, Тарас Григорович ніколи окремо й докладно не писав про її роль у суспільному загальноукраїнському і, назагал, в духовному житті людини і людності, а тому не поминімо того глибокого змісту, який закладено у прикінцевому рядку про "мале" і "велике" діло з його листа, що цитувався вище. Велике діло свого життя - боротьбу за ідеали волі і правди на землі поет безпосередньо пов'язував із поширенням навчання, просвіти. На роздуми про це не раз натрапимо в його поезіях. Згадаймо бодай рядки, в яких із силою воістину вражаючою виявлено драматичність стану поетової душі:
І день іде, і ніч іде,

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?
І, напевне ж, не випадково ці слова зринули з глибин поетового серця саме тоді, коли він був поглинутий думками і турботами про видання свого "Букваря".

У Кулішевій "Граматці" і Шевченковому "Букварі" більше спільного, аніж такого, що можна протиставити. Вони подібні не тільки побудовою, але й змістом навчального матеріалу (окремо виділені молитви, українські думи, прислів'я тощо). Розпочинаються обидві книжки азбуками і однаковими шістьма уривками із Шевченкових переспівів "Давидових псалмів", які в обох випадках призначені для читання по складах. Зауважмо, що саме в "Граматці" вперше опубліковано п'ять віршів із вказаних переспівів, здебільшого в уривках.

То безперечно, що укладаючи "Букваря", Шевченко зважав на "Граматку". Зважав, але не в усьому. Кулішеве видання для того часу було не тільки необхідним, корисним, але в розкішним. Це книжка на півтораста сторінок з окремими ілюстраціями, вигадливими заголовними літерами, заставками і кінцівками, з передмовою і післямовою, розлогим і ґрунтовним коментуванням навчального матеріалу. Усього цього в Шевченковому виданні немає. Але й коштувала ота книжка, як на той час, теж немало: 50 копійок. У порівнянні з "Граматкою" "Буквар" непоказний. Простий щодо художнього оформлення, у м'якій обкладинці, обсягом у 24 сторінки і з ціною відповідною: 3 копійки. Саме оці копійки, що робили книжечку приступною для найбіднішого люду, і спричинили більшість удаваних вад Кобзаревого "Букваря".


  1. Посібник для дорослих і дітей.


При поцінуванні його як навчального посібника не забуваймо, що він писався не тільки, а можливо, не стільки для дітей, як для дорослих, адже переважно вони у недільні та святкові дні здобували початкову освіту у школах, які через те і називалися недільними.

Недільні школи – це були безплатні школи для дорослих у дореволюційній Росії, які працювали в неділю й святкові дні й надавали початкову освіту. Відкривалися вони прогресивною громадськістю в кінці 50-х – на початку 60-х років ХІХ ст. Одна з перших недільних шкіл заснована у 1858 р. у Полтаві. 8 січня 1860 р. за ініціативою російського хірурга М.І. Пирогова недільна школа була відкрита вчителями Пирятинського повітового училища. У березні 1860 р. недільну школу відкрито вчителями і гімназистами при Полтавській гімназії, а слідом за нею вони почали відкриватися у багатьох містах і селах. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.

Справа упровадження Шевченкового “Букваря” в народні школи натрапила на опір з боку шкільної адміністрації  і вищого духівництва, зокрема чернігівського єпископа Філарета і київського митрополита Арсенія. Головним управлінням цензури “Букварь южноруський” був відхилений як навчальний посібник.

Що ж до змісту "Букваря", то давно і правильно помічено, що він наскрізь перейнятий демократичними і гуманістичними ідеями, починаючи із перших своїх рядків:
Чи є що краще, лучче в світі,

Як укупі жити.

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?
Шевченко узявся за видання "Букваря" без будь-яких спонукань і заохочень, розраховуючи тільки на себе. Аби добути гроші на цю добру справу, поет-художник вирішив виконати автопортрет і розіграти його в лотерею. І от у вересні 1860 року на виставці в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко представив п'ять офортів та автопортрет, мальований олійними фарбами. Ці твори одразу набули значного розголосу і були високо поціновані як академічними спеціалістами, так і тогочасними художніми оглядачами. За офорт "Вірсавія" художника удостоїли звання академіка гравюри.

"Русский художественннй листок", що його видавав В. Тїмм, писав про участь Шевченка у виставці: "Відомий малоросійський поет Т. Г. Шевченко виставив п'ять дуже вдалих гравюр і свій власний портрет, намальований олійними фарбами. Ми чули, що художник мав на меті розіграти цей портрет в лотерею, збір від якої він призначав на видання дешевої малоросійської абетки. Від щирого серця бажаємо, щоб ця чутка підтвердилася і щоб задуманому Т. Г. Шевченком сприяв усілякий успіх".


  1. Пояснення назви «Буквар южноруський».


Може виникнути запитання: чому Тарас Григорович пойменував свого "Букваря" "южноруським"? Запитання природне, бо з ім'ям Шевченка пов'язуємо високе відродження самого слова "Україна". Прямих свідчень про те, що повна назва "Букваря" авторська, не маємо. Однак так само нема ніяких даних, що така назва суперечила авторській волі Шевченка. З огляду на це вірогідним видається пояснення: на той час існувала видавнича традиція, за якою назви українських книжок, що видавалися в Петербурзі, на обкладинці і титульній сторінці позначалися російською мовою. Поламав цю традицію щодо Шевченкових видань той-таки Пантелеймон Куліш, в друкарні якого явився світові "Кобзар" 1860 року.

Якщо назва не суперечила волі автора, то сприймаймо її як усвідомлений компроміс або запобіжну дію на можливу реакцію цензури. Кажемо про це, оскільки слово "Україна" (щоправда теж по-російськи) Шевченко уже вживав у назві одного із своїх видань.

Мається на увазі альбом офортів "Мальовнича Україна", що вийшов друком у Петербурзі 1844 року. Альбом з'явився як частина великого задуму Шевченка: представити перед очі цивілізованого світу в офортах Україну в усій красі її: і краєвидами гарною, й історією славною, і побутом цікавою. В листі до чернігівського губернатора художник, прохаючи посприяти поширенню офортів, писав:

"Історія Південної Росії усіх і всякого дивує своїми напівлегендарними лицарями і тим, що тут діялося: народ навдивовижу оригінальний, земля прекрасна, і усього цього досі ще не бачили очі освіченого люду, тоді, як Малоросія давно вже мала і композиторів своїх, і художників, і поетів. Що їх так причарувало, що вони забули своє рідне, не знаю... Ті, хто хоч раз бачили нашу Країну, кажуть, що хотіли б жити і вмерти на її прекрасних полях. А що казати нам, дітям її... треба любити й пишатись найкращою своєю матір'ю. І я, як син її великого сімейства, служу, якщо не ради добра для нього явного, то, принаймні, для слави імені України".

Окрім слів великої любові до рідної землі, зауважмо в цьому уривку як Шевченко утверджує назву "Україна", веде від офіційних "Південна Росія" та "Малоросія", через часто вживане у його віршах "Країна", до відродженого ним "Україна".

Отож повна назва "Букваря" була спричинена не стільки бажанням автора, скільки його міркуваннями, зумовленими зовнішніми чинниками. Сказане стверджується і таким фактом: по виході видання у світ Шевченко неодноразово згадує його у листах, називаючи просто "Букварем" і жодного разу не вживає слова "южнорусский".

Здогад про те, що Шевченко, міркуючи над змістом підручника і його назвою, завжди мав на гадці цензорів, і не безпідставний. Передовсім, поет на практиці вже не раз наражався на підозріливе ставлення офіційних чинів до українського слова. У даному ж випадку підозра посилювалась, оскільки це слово ішло у світ від Шевченка - колишнього "політичного злочинця", якого змусили спокутувати великий гріх любові до України десятилітньою неволею. Відав поет і про те, що цензура буде подвійною: світською і духовною, оскільки в його "Букварі" були тексти Святого Письма і такі, що тісно з ним пов'язані. Через те автор підручника "відредагував" усе настільки, що обидва цензурні дозволи не забарилися, хоча й документи зберегли побоювання цензорів стосовно того, чи доречно вміщати в "Букварі" прислів'я типу: "Багато панів - а на греблю й нікому", "Казав пан: кожух дам - та й слово його тепле", бо вони, мовляв, "не зовсім доречні... оскільки в них виражено почуття недовіри простолюду до вищих станів. Справжня ж боротьба офіційних кіл і цензури проти Шевченкового "Букваря" почалася після його появи на світ і зводилась вона до створення усіляких перепон його поширенню в народі. Прикладом може бути історія із кількома тисячами підручників, надісланих київському митрополитові Арсенію для розповсюдження у сільських школах. Митрополит, порадившись із відповідними петербурзькими чинами, не дав згоди на використання "Букваря" як підручника для навчання дітей. Ця заборона опиралася на висновки Головного управління цензури, з яких видно, що український буквар стояв, як в народі кажуть, кісткою у горлі царських урядовців. Вони воліли б, щоб його взагалі не було. Про це свідчать такі зізнання:

"Заборона друкувати цю книжку не мала б ніяких законних підстав; але сприяння від імені уряду її поширенню в Малоросії як народного підручника навряд чи було б доречним. Видання цієї книжки, так само, як інших, подібних їй, що скомпоновані для простолюду Малоросії малоросійською мовою, хоча й друкованих російськими літерами, має за мету знову спонукати до окремішнього життя малоросійську народність, поступове й надійне злиття якої в одне нерозривне ціле з народністю великоруською повинно бути предметом ненасильницьких, але аж ніяк не менш постійних прагнень уряду".

Року 1861-го цензори ще говорили про якісь "законні підстави", визнавали, що є на світі "малоросійська мова", воліли впроваджувати злиття народностей постійними, але ненасильницькими методами. Однак якби доля здовшила Шевченкові віку на якихось два роки, то тоді свого "Букваря" він взагалі не видав би. 1863-го по українству було завдано страшного удару: з'явився валуєвський заборонний циркуляр, в якому писалося, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Видання українських книжок звелося нанівець. Але попри усі циркуляри, укази і заборони Шевченко утвердив у слові цілий народ, у тому самому слові, що нині вільно і гордо знову починає звучати по усій Україні. Поет учив любові до рідної мови через свій "Кобзар" і через свій "Буквар". Бо вони одного батька діти, не близнята, але діти рідні.


  1. Інтерес Шевченка до педагогічних проблем.


Інтерес до таких проблем був стимульований Кирило-Мефодіївським братством. Останні, судячи зі статуту їхньої організації, а також свідчень під час допитів мали на меті поширення освіти серед українського населення. При цьому вони, як випливає із записки В.Білозерського про сільські школи, орієнтувалися на створення навчальних закладів нового типу, які б давали необхідні знання для професійної та суспільної діяльності. Така школа відповідала потребам новочасної нації.

Шевченко, як і братчики, в той час знаходився під впливом європейських просвітницьких ідеалів. Показовою в цьому плані є його висока оцінка діяльності Тадеуша Чацького в повісті “Ванак”: “Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение. Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал”. В особі Т.Чацького якраз і маємо людину, що керувалася ідеалами Просвітництва. Він відстоював думку, що освіта в початкових і середніх школах повинна відповідати реальним потребам життя й поєднуватися з професійною підготовкою учнів. Він зробив чимало для розвитку освіти на Волині, за що його високо й цінував Шевченко.

Водночас Шевченко був проти бездумного захоплення західноєвропейським просвітництвом (“німецькою мудрістю”), що чітко простежується в поезії “І мертвим, і живим…”: “Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя…” і т.д.

Педагогічні ідеї Просвітництва знайшли відображення в повістях Шевченка. Ці твори, не маючи жанрової чіткості, поєднували також ознаки просвітительського роману виховання. Зокрема, в них відображені просвітительські уявлення про силу виховання, добру людську природу та її можливе руйнування злими суспільними обставинами та поганою освітою.

У повістях часто звучить думка про силу виховання. Особлива увага звертається на виховання сімейне. Так, у повісті “Несчасный” зображується сумний наслідок байдужого ставлення батьків до виховання дітей. Відставний ротмістр, маючи двох дітей від першого шлюбу, одружується з жінкою, яка відзначається егоїзмом та аморальністю. Вона викидає з дому пасербицю, а осліплого від віспи пасинка прирікає на жебрацьке життя. Жінка піклується лише про свого сина Іпполіта, який живе байдикуючи. Хлопець не отримує належної освіти й виховання, не має ніяких стимулів для розумоввого й морального розвитку. Він стає розбещеною, вкрай егоїстичною людиною. Зрештою мати, намагаючись позбутися зіпсованого сина, віддає його в солдати.

Сюжет повістю мав реальну життєву основу. В Щоденнику від 25 червня 1857 Шевченко розповідає про солдата Порцієнка, який походив із дворянської родини і якого батьки за аморальну поведінку віддали в солдати.

Шевченко вважав, що важливим є не лише домашнє виховання, а й публічна освіта. У повісті “Художник” знаходимо міркування, що брак освіти - це початок великого лиха. У повісті “Нещасный” це лихо представлене як “темнота”, “злидні”, “погані звичаї”. Про значення освіти говорять представники різних соціальних станів: селянин Яким та священик Ніл (“Наймичка”).

Ні соціальне походження, ні навіть вік не повинні стояти на перешкоді в справі навчання. Герой “Варнака”, кріпак Кирило, ще дитиною вчиться французької та італійської мов, випереджаючи свого панича. Старий ветеран Туман у повісті “Капітанша” вчиться писати. Інвалід Трохим у “Прогулянці із задоволенням і не без моралі” навчається грамоти, а сестра його буде щасливою, коли її брат навчиться читати.

І все ж Шевченко далекий від того, щоб трактувати освіту як абсолютне добро. Багато що залежить від того, яка це освіта і в яких обставинах вона здійснюється. Зокрема, він вважає, що коли в народі серед ста чоловік лише один письменний - це не благо, а зло (“Капітанша”). У такій ситуації освічені люди можуть використовувати свої переваги для експлуації інших, неграмотних людей.

Однією з найбільш педагогічних є повість “Близнюки”. У ній автор простежує життєвий шлях двох близнят-байстрюків Зосима і Саватія, показуючи, як на цих початково однакових осіб впливало виховання та суспільні обставини. Тут проводиться ідея сенсуалістично орієнтованої педагогіки, що свідомість людини - це “чиста дошка”. І в залежності від виховання, навчання, суспільних факторів з’являються “письмена” на цій дошці, власне, формуються особистості. У іншій повісті, “Прогулянка із задоволенням і не без моралі”, Шевченко пише, що не визнає природжених здібностей, а поширена думка, ніби деякі люди народжуються п’яницями, злодіями і т.ін., є “пренаївним” уявленням.

Шевченко намагається простежити, які фактори визначають формування праведика Саватія, а які - грішника Зосими. До перших він відносить хороше виховання, здійснюване високоморальними вчителями, дотримання звичаїв й, відповідно, традиційного способу життя. До других - орієнтацію на сумнівні цінності, котрі як правило, є привнесеними ззовні, “модну” поведінку, ігнорування традицій.

При виборі життєвого шляху для близнюків Никофор Федорович та Параскева Тарасівна, що усиновили їх, керуються різними життєвими цінностями. Чоловік хоче дати їм гуманітарну освіту, вивчити на “хороших семинаристов”. Жінка ж, зазнавши впливу французьких “уродливых повествований”, хоче бачити в їхній особі офіцерів. Саватій виховується так, як цього б хотів Никофор Федорович, а Зосима - як Параскева Тарасівна. У результаті цього перший стає достойною, високоморальною людиною, другий же деградує в моральному плані.

У повісті “Близнецы” ніби ставиться педагогічний експеремент. Простежується, як різне виховання, освіта, зрештою суспільні обставини впливають на однакових дітей, котрі є не лише генетично близькими (близнюками), а й отримали однакову початкову освіту і однакове домашнє виховання. Такий же ніби педагогічний експеремент ставиться і в повісті “Музыкант”. Тут дві дівчинки-сестри, Ліза й Наташа, які є дуже подібними, опиняються в різних життєвих умовах.

Ліза потрапляє в сім’ю поміщика Арновського. Там її розбещує сестра цього пана. Вона одружується з старим Арновським і стає морально скаліченою особою. Інша доля її сестри Наташі. Вона виходить заміж за бідного, але працьовитого чоловіка, обдарованого музичними здібностями. Наташа стає люблячою дружиною, щасливою в шлюбі.

У повістях “Близнецы”, “Музыкант” та інших акцентується увага на трьох факторах, які, з точки зору автора, визначають формування особистості. Це - звички, набуті в дитинстві, які переважно є наслідком сімейного виховання; вплив навчального закладу; а також вплив соціального середовища, що оточує вихованця.

В повісті “Близнецы”, а також інших прозових творах проводиться думка, що виховання моральної особистості має бути пов’язане з прищепленням християнських цінностей. Освіта без них - це, швидше, зло, що веде до гріха, ніж благо. Такі думки, зокрема, вкладаються в уста героя повісті “Варнак”. Він говорить: “Да и к чему, правду сказать, послужило мне чтение? Мои чистые, молодые сочувствия? Что я из них сделал? Или, лучше сказать, что люди из них сделали? Грех! И бесконечное горе!” Герой вважає, що коли б він “не читал ничего, не увлекался ничем”, то був би “простым пахарем, добрым человеком”. Тепер же він, переосмисливши своє гріховне життя, читає лише одну книгу - Біблію. У даному випадку Шевченко відходить від “чистого просвітництва”, яке здебільшого ігнорувало християнство, а то й було вороже налаштоване щодо нього.

Звісно, слід враховувати, що Шевченко писав свої повісті на засланні, коли в нього з особливою силою загострилися релігійні почуття. Тому він у цих творах часто апелює до християнських цынностей. Ця апеляція частково була пов’язана й з цензурними міркуваннями. Адже ці твори призначалися до друку. Хоча не варто піддавати сумніву щирість думок Шевченка щодо християнської складової у вихованні моральної особистості. У “Букварі”, який мав прикладний характер, якраз і бачимо поєднання навчання з моральним вихованням у християнському дусі. Водночас у нього зустрічаємо й звернення до традиційної народної педагогіки, яка певним чином була дистанційована від християнства. Так, зокрема, письменник використовував чужу для християнства ідею єдності етичного й естетичного. Ці ідеї в основному знайшли відображення в “Букваре южнорусском” (1861), поява якого була пов’язана із становленням недільних шкіл.


  1. Шевченкова любов до дітей.


Про Шевченкову любов до дітей мовилося не раз. Тими, хто бодай трохи обізнаний з поетичною, прозовою чи епістолярною спадщиною митця, таке твердження сприймається як незаперечна істина. Загалом зрозумілі й побудники, що так часто спонукали митця розробляти тему нужденного дитинства. Соціальна і художня пристрасність борця за права усіх знедолених набувала особливої сили й барви, коли йшлося про найбільш безневинних і беззахисних - про дітей. Зауваживши це, пам'ятаймо і суб'єктивні чинники: раннє Шевченкове сирітство і злиденне дитинство, що часто спливало у спогадах ("Мені здається, що се я, що це ж та молодість моя"), це й непотамоване бажання мати власну сім'ю і дітей. Отож не дивно, що і в малярському доробку Шевченка твори про дітей посідають значне місце.

Навесні 1843-го після чотирнадцятирічної розлуки з батьківщиною Шевченко знову побачив її і не у мріях-снах, а наяву - крізь прозорі сльози погамованого чекання. Він лишав рідну землю лакеєм, козачком пана Енгельгардта, а повернувся знаменитим поетом, речником гнобленого люду, повернувся Кобзарем. Завдяки винятковій силі і виразності образу ліричного героя його першої поетичної збірки у свідомості сучасників слово "Шевченко" почало асоціюватися зі словом "Кобзар". Поет прийняв це слово і пізніше навіть уживав його у значенні власного імені. Згадаймо його невольницький псевдонім "Кобзар Дармограй", яким він підписував свої російські повісті або фразу з листа про автопортретний образ 1858 року: "Нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобиток) кобзаря свого"13. Певне самоототожнення Шевченка з Кобзарем як творцем і носієм правдивого святого слова, скарбником національного духу наявне також і у його поезії, увиразнюється уже в одному з ранніх віршів поета - "Перебендя".

Є у Шевченка-художника кілька малюнків, де зображені молоді ще, тодішнього Шевченкового віку, кобзарі і зображені вони з хлопчиками-повожатими. Донедавна у цих малюнках дехто вбачав перші підступи до задуму поеми "Невольник", що буде створена двома роками пізніше. Однак видається природнішим їх інше прочитання: це самостійні твори, лише по духу пов'язані з уже написаними на той час поезіями, що мають прихований автобіографічний зміст.

Образ хлопчика-повожатого сприймається як певна цілість із видящим тільки душею кобзарем, яскраво підсвічується багатьма конкретними рядками з поезії Шевченка, скажімо, з поеми "Катерина":
Ішов кобзар до Києва

Та й став спочивати,

Торбинками обвішаний

Його повожатий.
У кожному разі достеменним залишається те, що хлопчик, який уважно дослухається співу кобзаря чи бандуриста, змальований з великою ніжністю й виразністю.

Усі малюнки "Бандурист" датовані 1843 роком. Композиція ж "Сліпа з дочкою" створена дещо раніше, і її справедливо вважають автоілюстрацією до поеми "Слепая".

Майже третину часу перебування на Україні у свій перший приїзд Шевченко жив у Яготині, в маєтку князя М. Г. Рєпніна - колишнього генерал-губернатора України, а на той час цькованого царем Миколою І та його сатрапами, хворого й знеможеного од наклепів "яготинського філософа". У родині Рєпніних Шевченко знайшов не тільки захоплених шанувальників свого таланту, але й вірних друзів. І найвірнішого з них - дочку князя - Варвару Миколаївну. І чи не в подарунок за дні, зігріті людською добротою, виконав художник портрет Варварки і Миколки - дітей Василя Рєпніна - рідного брата Варвари Миколаївни. Названий твір по-своєму унікальний, оскільки є єдиним у творчому доробку Шевченка груповим портретом, що виконаний олійними фарбами.

Портрети ж дітей Миколи Кейкуатова попри виразність окремих голівок, усе ж мають характер замальовок ескізно-пошукових. Отож не виключено, що колись був і викінчений твір, нині втрачений. Портрети дітей князя Кейкуатова Шевченко малював 1847 року на Чернігівщині в селі Бігач, наприкінці своїх других мандрів по Україні. Схоже, що це назагал було останнє його малювання перед арештом.

Найбільш багатогранне художник розробляв тему дитинства на засланні. І важливо, що у своїх малюнках із зображеннями наївних дітлахів Шевченко зумів порушити гострі соціальні питання, а в окремих із них критичний елемент його творчості виражений з такою силою, що важко знайти щось подібне і в творчості самого художника, і в усьому тодішньому образотворчому мистецтві. Це вповні стосується Шевченкового диптиха "Байгуші" - "Державний кулак".

На першій сепії зображення казахських дітей подано поряд з автопортретом художника. На порозі казарми стоять двоє хлопчиків-байгушів (по-нашому: бідарів, бідолах); стоять босоніж і просять милостиню. Голосом, мімікою, жестом завчено і звично прохає старший, що з торбою через плече, а другий, геть маленький, окатий тримає собі щось на зразок казанка і навіть не усвідомлює трагедійності цього дійства. Вже самі оці два персонажі разом з невигаданою сюжетною дією прекрасно передають ідею співчуття й милосердя. А образ художника-засланця надає йому метафоричного узагальнення. Завдяки погляду Шевченка, в якому і біль, і докір, і гнів, твір прочитується не як сентиментальний, а як гостровикривальний.

Сепія "Державний кулак" служить прекрасною ілюстрацією метафоричного мислення художника. Символічне значення мають у ній фортечна стіна, двоголовий орел над брамою (символ самодержавства), темрява у вікні, кулак і навіть оголеність дитячих тіл. Тут оголеність, нагота - ознака бідності, злиденності, бо (словами Шевченка) "наготи нічим одягти". Цікаво, що і в поетичному мовленні митця семантичні поля слів "голе" й "убоге" взаємодіють, переплітаються, тяжіють до злиття. Згадаймо бодай такі рядки: "а ми малі були і голі", чи "бо я було трохи не голе - таке убоге", або ще такі, пов'язані із засланням і звернені до своїх дум: "прилітайте у степ погуляти з киргизами убогими. Вони вже убогі, уже голі..."

Наприкінці заслання художник створив серію з десяти малюнків, яка відома під назвами "Телемак" - "Діоген" або "Сюїта самотності". Твори, що складають серію, переважно на біблійні та античні сюжети. При художньому потрактуванні сюжетів та літературних образів Шевченко в метафоричний спосіб розповів про події власного невольницького життя, про свої роздуми, настрої, відчуття. Третьою у цій цікавій, хоч і не простій для сприйняття серії, автором понумерована сепія "Ісус благословляє діток".

У неволі діти були для Шевченка особливою розрадою. В одному із листів до друга він просив вислати йому просту фотографію дитячої голівки: "... а чи не вдасться тобі на темному тлі дитяча голівка... я так люблю дітей, що не надивився б на справжній відбиток ангела". А в поемі "Княжна", створеній на засланні, поет пише:
Ох, діти! Діти! Діти!

Велика Божа благодать!

Заслання - то неволя і журба, то ніч душі, але, траплялось, розвиднювались ночі. І то - од слова незрадливих друзів, якими, хоч не так вже й густо, а все ж засіяним було поетове життя. Ці люди навдивовижу різні за віком, званнями, знаннями, майновим станом. Серед них і наївні дітлахи, і мудрі старці, неграмотні селяни, і найзнаменитіші митці і вчені, рядові солдати й генерали, вихідці з найбідніших соціальних низів - кріпаки, байгуші і титуловані - князі і графи. До останніх належали віце-президент Петербурзької Академії мистецтв Федір Толстой та його дружина Анастасія Іванівна, котру поет у пориві вдячності назвав сестрою.

Усім відомо, що Шевченко вирвався із заслання, завдячуючи гуманним і сміливим зусиллям родини Толстих. З-поміж листів Анастасії Іванівни до Шевченка у Новопетровський форт один був особливо хвилюючим. У ньому графиня висловлювала свою надію, навіть упевненість, що у скорому часі становище Шевченка зміниться і вони зустрінуться в Петербурзі. Вкрай схвильований поет лише через кілька днів зміг узятися за перо і написати у відповідь натхненну сповідь-імпровізацію, в якій з радісним піднесенням висловлював вдячність своїй адресатці, ділився планами, мріями.

У пам'ять того дня, коли від Анастасії Толстої була одержана звістка про сподівану волю, Шевченко виконав і через своїх друзів переслав їй малюнок, пойменований ним "Киргизеня". На перший погляд, сюжет малюнка може здатися простим і наївним. Але вже сам факт змалювання сценки з життя одного з пригнічених царатом народів несе в собі певний соціальний зміст, А ставлення художника до казахського хлопчика виразно проявляється не тільки в способі змалювання, але й через автопортретне зображення на задньому плані: з глибокою симпатією дивиться поет-засланець на свого маленького приятеля. Так через мотив безжурного дитинства передано драму поетової неволі, його співчуття до казахів приречених царатом на темряву і злидні.

У щоденникових записах, листах Т. Г. Шевченка, спогадах сучасників знайдемо ще дуже багато свідчень про щиру й сердечну дружбу великого нашого поета з дітьми. Він не раз недільного дня збирав з півсотні малюків, накуповував їм усякої всячини і радів з їхньої радості. Чи то в міській квартирі, чи на сільському вигоні залюбки заводив веселі ігрища і захоплювався ними не менше, ніж його маленькі друзі. «Мене діти люблять,- з теплою втіхою говорив вів,- а кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік!»

Висновок
"Буквар южноруський" - остання прижиттєва книжка Тараса Шевченка. Цей посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах поет уклав восени 1860 року. Наприкінці грудня він був надрукований тиражем 10 000 примірників (на кошти самого автора),хоча час видання позначено наступним роком.

Отже, незважаючи на те, що Шевченко не працював у системі освіти й не мав творів, у яких би спеціально розглядалися педагогічні проблеми, тим не менше є підстави говорити про його значний інтерес до освітянських питань, а також про те, що в нього склалася певна система педагогічних поглядів. Ці погляди знайшли часткове відображення в його поетичних творах, значною мірою у творах прозових (повістях та Щоденнику). Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання “Букваря южнорусского”.

Щирою любов'ю і турботою про майбутнє народу, про його духовність світиться остання книжка Кобзаря - його "Буквар". Хай же те невгасиме світло завжди осяває юні душі, освітлюючи їм дорогу до щастя й добра.

Список використаних джерел:

  1. Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори. – Записки НТШ. – 1900. – с. 156

  2. Шевченко Т. Повне зібрання тв.: у 12 т. – Т. 5. – К., 2003. – С. 357

  3. Шевченко Т. Повне зібрання тв.: у 12 т. – Т. 7. – К., 2003. – С. 478

  4. Задорожна С. Шевченко і М. Гоголь // Тарас Шевченко і європейська культура: Зб. праць ХХХІІІ Міжнародної наукової Шевченківської конференції. – К.; Черкаси, 2000. – С. 497

  5. Красицький Д. Тарасові світанки. – К., 1989. – С. 145

  6. Чавдаров С. Педагогічні ідеї Тараса Шевченка. – К., 1953. – С. 190

  7. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 6 т. – Т. 5. – С. 360

  8. http: // litopys.ua Ізборник.



поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тема. Світова література скарбниця духовних багатств людства. Література...
Обладнання: виставка книг дитячих зарубіжнних письменників, кращих читацьких щоденників І зошитів учнів попереднього року навчання,...

Робоча програма навчальної дисципліни філософія науки
04020101 Математика, 04020301 Фізика, 02030302 Мова І література(англійська), 02030302 Мова І література(німецька), 02030302 Мова...

1 Вступ. Поняття дитячої літератури
Ключові слова: дитяча література; науково-пізнавальна, етична, розважальна література; літературознавство; читач-дитина

Урок № дата тема: Тип Молюски. Узагальнення
Обладнання: таблиця «Молюски», набір листівок «Молюски», черепашки молюсків, додаткова література, сигнальні картки

Література зі змінами, затвердженими наказом Міністерства від 29. 05. 2015 №585
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет “українська література” набуває особливої актуальності

З української літератури І курс (січень червень 2015 р.) Рекомендована література Основна
Українська література: Підручник для 10 кл середньої школи / В. М. Борщевський К.: Освіта, 1992. 317 с

Урок Тема: «Довідкова література: довідники, словники, енциклопедії»
Мета: дати учням поняття про довідкову літературу, розкрити значення в житті людини, навчити користуватися словниками, довідниками,...

Література у школі має формувати не просто освічену людину, а особистість,...
...

Стан освіти Київської Русі, роль князя Володимира у створенні спеціальних...
Повчання Володимира Мономаха дітям як цікава літературна пам'ятка Київської Русі, у якій князь закликає синів до праці, повчає їх...

Робоча програма дисципліни «Загальна педагогіка»
Музичне мистецтво, 020205 Образотворче мистецтво, 020207 Дизайн, 020302 Історія, 020303 Філологія. Українська мова та література,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка