Пошук по сайту


Вступ – 5

Вступ – 5

Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

ЗМІСТ
стор.

Вступ .......................................................................................................3 – 5


Розділ 1. Основні тенденції розвитку культури Російської

Імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття........................6 – 20

1.1. Срібний вік російської культури.......................................6 – 12

1.2. Життєвий та творчій шлях С.Дягілєва…………………..13 – 16

1.3. "Світ мистецтва" та організація виставок……………….16 – 20

Висновки до розділу 1……………………………………….……...20

Розділ 2. Дягілєвські сезони як культурне явище світового

значення..................................................................................21 – 64

    1. Перші "Російські сезони"…............................................21 – 30

    2. Організаційні засади "Російських сезонів"…………...30 – 48

    3. Хореографи-постановники "Російських сезонів"…………………………………….…………….48 – 59

    4. Співпраця С.Дягілєва із М.Кшесинською,

Г.Павловою, Т.Карсавіною. …………………………...59 – 64

Висновки до розділу 2.........................................................................64

Висновки.................................................................................................65 – 67

Список використаних джерел.............................................................68 – 70

Додатки

ВСТУП
Провідним шляхом, невичерпним джерелом розвитку сучасного мистецтва є використання кращих зразків творчого досвіду попередніх поколінь митців.

Уважне вивчення, аналіз новаторських ідей, розбудова класичних основ хореографічного мистецтва являє собою обов’язкову умову підготовки майбутнього хореографа-виконавця, постановника, викладача.

Звернення до досвіду С.Дягілєва дозволяє створити чітке уявлення про стан мистецької діяльності в Росії, визначити здобутки хореографічного мистецтва, інноваційні процеси у класичному балеті, охарактеризувати творче зростання провідних танцівників та балетмейстерів, які знайомили Європу з російськими зірками хореографії.

Діяльність С.Дягілєва забезпечила вихід російського мистецтва на світову сцену, відкрила імена кращих виконавців та балетмейстерів, забезпечила новітні процеси у виконавстві та постановчій роботі.

Більшість сучасних дослідників творчого та життєвого шляху Дягілєва вивчають передумови започаткування "Російських сезонів", роль Дягілєва-антрипренера, співпрацю С.Дягілєва з провідними хореографами кінця ХІХ початку ХХ століття (Аміргамзаєв О., Бардніков С.).

Оскільки балетне мистецтво є синтетичним, водночас ми маємо змогу дослідити новаторські ідеї оформлення сцени, нові рішення музичних форм та пошуки втілення інноваційних ідей у пластиці та танку. Саме ці знахідки піднесли “Російській балет” до надзвичайної культурологічної події, дали змогу винести російське балетне мистецтво на міжнародну арену та створити свій неповторний стиль, який згодом ствердився як найкращий зразок класичного балету у Європі та Америці.

Для того, щоб краще зрозуміти внесок С.Дягілєва у розвиток сучасної хореографії, збагатити уявлення про основні процеси, що вплинули на появу нових напрямів у мистецтві балету, ми обрали тему нашого дослідження "Дягілєвські сезони".

Метою дослідження є аналіз виникнення та значення "Російських сезонів" для розвитку хореографічного мистецтва, інноваційних процесів, які мали місце в класичному балеті кінця ХІХ початку ХХ століття.

Завдання:

  • вивчити та проаналізувати історичну та мистецтвознавчу літературу з проблеми дослідження;

  • проаналізувати історико-культурологічну ситуацію Росії кінця ХІХ початку ХХ століття;

  • на основі аналізу життя та творчої діяльності С.Дягілєва визначити його роль у процесі становлення російського балетного мистецтва;

  • охарактеризувати творчі інновації, що мали місце у постановках "Російських сезонів";

  • вивчити діяльність провідних артистів російського балету з метою популяризації хореографічного мистецтва Росії.

Об’єкт дослідження: розвиток російського мистецтва кінця ХІХ початку ХХ століття.

Предмет: значення дягілєвських сезонів для розвитку балетного мистецтва кінця ХІХ початку ХХ століття.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Перший розділ складається із трьох частин. У першому пункті ми окреслили загальний стан культурних явищ і подій кінця ХІХ початку ХХ століття. У другому пункті ми дослідили життєвий і творчій шлях Сергія Дягілєва. Третій пункт ми присвятили роботі Дягілєва в журналі "Світ мистецтва", оскільки саме звідси виникає ідея прославлення російської культури на Заході.

Розділ другий складається із чотирьох частин. І в першому пункті мова йде про перші "Російські сезони" як про час завоювання і утримання успіху на західних сценах. В другому пункті ми роздивились складності фінансування "сезонів", зародження "комерційного балетного театру" та роботу Дягілєва із іноземними імпресаріо. Пункт третій допомагає побачити співпрацю Дягілєва із балетмейстерами і інноваційні знахідки останніх. Також в цьому пункті ми окреслили музичні пошуки та роботу художників-декораторів. Четвертий пункт присвячений участі у "Російських сезонах" талановитих балерин (М.Кшесиньска, Г.Павлова, Т.Карсавіна) та їхнім спогадам про співпрацю із С. Дягілєвим.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ


    1. Срібний вік російської культури.


Срібний вік російської культури – це період розквіту духовної культури: літератури, філософії, музики, театру та образотворчого мистецтва. Хронологічне датування даного періоду охоплює 90- ті роки ХІХ століття і до кінця 20 – х років ХХ століття. Все це відбувається на тлі складних політичних і суспільних подій. Економічна криза 1900-1903 років, Російсько-Японська війна, демократична революція, реформи Столипіна. Все це мало свій вплив на те, що культурні течії швидко змінювали одна одну, нові пошуки, нові тенденції. Країна повністю потребувала оновлень і це знаходило відлуння у літераторів, художників, музикантів. До того ж, революція у природничих науках, становлення індустріального суспільства, криза традиційної системи світогляду спонукали до переосмислення умов життя, що змінились, і поставили питання про його сенс. У середовищі творчої інтелігенції та діячів науки ширилися песимістичні настрої, очікування неминучих соціальних потрясінь. Водночас більшість населення сподівалися на краще. Джерелом для цього були відносно мирний розвиток Європи у 1871—1914 рр. і віра в безмежні можливості людського розуму. Хоча срібний вік спочатку і виникає як літературне явище, але дуже швидко всі ідейні пошуки відлунюються у всіх інших видах мистецтва [38, с. 94].

На даному етапі історії духовний розвиток Росії відбувається на засадах взаємовідносин індивідуального та колективного в особистості. Пошуки гармонії між ними яскраво відображаються в творчості символістів, які виступили предтечією Срібного віку та здійснили естетичну революцію. Невелика група літераторів заявила в суспільстві про нову систему цінностей, в центр якої вони поставили особистість. Вони розглядали людину як самостійну величину яка дорівнювалась і суспільству , і Богу. Цінність індивідуума вони визначали його багатством та красою внутрішнього світу. Почуття та думки людини стають об’єктом досліджень. Стають підґрунтям для творчості. Внутрішній світ людини розглядається як результат його духовного розвитку.

Частина філософів звернулася до класичної філософської спадщини Гегеля (неогегельянство), інша — до Канта (неокантіанство). У руслі тогочасних філософських пошуків була й російська релігійно-філософська думка (Д.Мережковський, М. Бердяєв).

У філософській полеміці нерідко стикалися протилежні погляди, теорії.

Так, американський прагматизм пропонував звернутись до розв'язання практичних проблем, що виникали в реальному житті. Прибічники "філософського" життя (А.Шопенгауер, Ф. Ніцше) виступали проти раціоналізму. Ніцше головну увагу приділяв критиці християнства і раціоналізму, які нібито "пригнічують волю до життя". Він пропонував подолати цей гнітючий вплив через визволення життєвих сил людини, аби торувати шлях до надлюдини, яка стоїть по той бік добра і зла. Такі висловлювання Ніцше справедливо розцінювалися як виправдання насилля, як підрив позитивних моральних цінностей людської цивілізації. Одночасно художню інтелігенцію початку XX ст. приваблювали в творах Ніцше образність, афористичність, загадковість пророцтв [38, с. 96].

Значний вплив мало вчення французького філософа А.Бергсона про інтуїцію, яку він протиставляв інтелектуальним методам пізнання і розглядав як своєрідний інстинкт, що дозволяє проникнути в сутність речі.

Не менш значним був вплив вчення про психоаналіз, підвалини якого заклав австрійський вчений 3.Фрейд. Головне у психоаналізі — це відкриття несвідомого. Вчення про несвідомі імпульси, мотивації, потяги дозволило Фрейдові створити психотерапевтичний метод лікування неврозів, відновлення душевної рівноваги хворих. З часом психоаналіз поширився на філософію, історію, вивчення культури та мистецтва.

На початку XX ст. стали популярними різні містичні окультні вчення, релігійна філософія і східні релігії. Дуже розповсюдженими стають всілякі містичні вчення: якщо попередні десятиліття російської історії не викликали співчуття, то події сторічної давнини навпаки, були предметом моди. Новий містицизм шукав свої витоки в старому, в містицизмі александрівської епохи. Виникла своєрідна міфологія, в якої люди початку ХХ століття продовжили справу, яку не могли довести до кінця сторіччя потому. Знову повернулося популярність вчення масонів, скопчества, квакерів, гернгутерів та інших містиків. В своїх мемуарах М.Волошин описує свої "етапи блукань духу: буддизм, католицизм, магія, масонство, окультизм, теософія…Період великих особистісних переживань романтичного та містичного характеру" [40, с. 376].

Такі настрої знайшли відображення і в творах багатьох діячів мистецтва та літератури, в пошуках нових шляхів у мистецтві. На зламі XIX—XX ст. виник неоромантизм, що прагнув до синтезу й переосмислення минулого культури, насамперед європейської.

У руслі неоромантизму формувався літературний символізм, що виник у Франції. Там у 60—70-х рр. XIX ст. символізм охопив й інші форми мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. У 1890 р. етична платформа цієї течії була обґрунтована у роботі Мінського "При світі совісті". Поштовхом було поєднання філософії песимізму Шопенгауера та ідеї "надлюдини" Ніцше. Основною була думка про відносність всього існуючого та істинність любові людини до себе. Сполучення реального й таємного, соціального та індивідуального, звернення до міфів, пошуки містичної відвертості й новизни визначили естетику символізму. Центральним у ньому був культ вічної жіночності, як символ, зразок найвищої земної досконалості. У Росії цю художню течію представляли письменники й поети В. Брюсов, О. Блок, А. Білий, Л. Андрєєв, композитор О. Скрябін та ін.

В 1893 році побачив світ головний маніфест російських символістів. Його автором став Мережковський та назву він мав "Про причини занепаду та про нові течії в сучасній російській літературі". Де головними задачами символізму проголошувались: по-перше, містичний зміст в літературі, по-друге, символізація всіх творів. Коли символізм набрав обертів як течія, він розколовся на дві школи Московську та Пітерську. Представники Московської школи вважали символізм лише естетичною течією. Пітерці наголошували на релігійному змісті культури, з чим москвичі не погоджувались.

В образотворчому мистецтві символізм впроваджувався пластичними засобами стилю модерн, який поєднував різні форми пластичних мистецтв, універсальну демократичну мову та ідеї загального синтезу — реального та ідеального, сутності й функціональності.

У 1910 році наступає криза символістичної літературної течії. Головною причиною було: по-перше, невідповідність творчих сил титанічному задуму перебудувати світ.

Разом з затвердженням індивідуального початку символісти та близькі до них (О.Волинський, В.Розанов, О. Бенуа та ін.) займались формуванням естетичних смаків глядача.

У 1911 році виник "Цех поетів" на чолі з Н.Гумельовим та С.Городецьким. До «Цеху поетів» також були причетні А.Ахматова, О.Мандельштам, Г.Іванов, В.Гіппіус, В.Нарбут та ін. Та у 1912 році ними було вирішено питання про створення нової літературної течії і набула вона назви –"акмеїзм" (в перекладі з латинської "вища ступінь будь чого")

Творчість акмеїстів була спрямована на:

  • звертання до естетичної давнини;

  • своєрідне розуміння історичного процесу. Інтерес не до переламних епох, а до моделей гармонії існування;

  • визнання культу "першоджерел" в житті людини.

Також у 1910 році виникає така літературна течія як футуризм.

Російській футуризм сприйняв всі традиції італійського футуризму. Основною ідеєю цієї течії було: "сміливо плювати на олтар мистецтва".

Головними представниками були: В.Хлєбніков, В.Маяковський, О.Кручьоних. Вони відмовлялись від традицій в мистецтві. Це був, начебто, анархічний бунт проти всіх поетичних норм, головним прийомом якого був епатаж [27, с.155].

Срібний вік – час протиставлень. Головне протиставлення цього періоду – опозиція природи та культури. Ця ідея постійно повторювалась, хоча і під різними назвами, як плоть і дух, хаос і всесвіт, несвідоме і свідоме. "Побудувавши опозицію природи та культури думка намагалась подолати її багатьма засобами". Модерн зрушував кордони між природою та культурою. Природні прояви людини здаються мнимими та другорядними. Вони приховують за собою більш глибоку реальність, яка і має справжнє значення. Головним завданням стає осягнення цієї реальності, яка ховається за межами звичайного життя і невідома звичайній людини. Ця реальність – феномен культури, а не природи.

Володимир Соловйов, філософ, який оказав величезний вплив на формування ідей Срібного віку, вважав, що саме перемога культури над природою призведе до безсмертя, коли "смерть є перемогою безглуздя над сенсом, хаосу над космосом ". Думка про безсмертя займала багатьох мислителів на початку століття.

Ідеї Срібного віку втілювались у життя творчих особистостей. Долі багатьох з них також чудернацькі та незвичайні як і сам час. Їм притаманно було вириватись за межі звичайного життя, шукати іншої реальності. Їх життя наповнене почуттям і переживаннями. Особистість часто не відокремлюється від творчості. Життя стає мистецтвом, а мистецтво стає життям.

То був час сміливих експериментів та пошуку нових форм та засобів. Прагнення створити досконалі синтетичні моделі яскраво проявилося в архітектурі. Архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурної обробки. Так забезпечувалась єдність стилю. Прикладом такого синтетичного витвору є приватний будинок Рябушинського в Москві, побудований за проектом архітектора Ф.Шехтеля. Цю надзвичайну будову, починаючи від витончених деталей огорожі, оздоблення фасаду, різноманітності віконних прорізів, живописного панно на фасаді та закінчуючи інтер'єром, у центрі якого знаходяться відомі декоративні сходи, створено в одному стилі. Стиль модерн в архітектурі поєднував тенденції, що диктувалися бажанням архітекторів використати нові будівельні матеріали — сталь, скло, залізобетон і водночас підкреслити розкіш, витонченість, декоративність. Важливою рисою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і залучення національних елементів виразності.

У театральному мистецтві особлива увага надавалась основним засобам сценічного втілення: живопису декорацій, унікальним ескізам костюмів, хореографії, сценічним діям. Вони стали органічними, рівноправними компонентами, співзвучними грі акторів. Театр найповніше впровадив ідеї синтетичного мистецтва. Великою подією в культурному житті Європи на початку XX ст. були дягілєвські "Російські сезони" в Парижі, під час яких організовувалися виставки, театральні гастролі, зустрічі діячів мистецтва. Москва, Париж, Мюнхен, Венеція на початку XX ст. стали центрами міжнародного обміну в мистецтві.

У музичній культурі неоромантизму провідне місце посідав Р. Вагнер. Згодом пошуками синтетичного мистецтва переймався О. Скрябін (досліди світломузики, створення музичних драм — містерій).

Настав новий, перехідний, період у розвиткові мистецтва, архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками авангардного мистецтва, через що їх назвали авангардистами [ 25, с. 439].

Великий вплив на розвиток авангарду справив кубізм. Засновниками цього напряму вважаються художники П. Пікассо, М. Дюшам і Ж. Брак.

Подальший розвиток кубізму привів до створення російським художником К. Малевичем нового напряму в авангардистському мистецтві — супрематизму (від лат. зиргетиз — найвищий). Світ його картин — поза межами земного виміру. На білому тлі неначе летять геометричні фігури, позбавлені змістовних елементів. Найвідоміший твір Малевича — "Чорний квадрат на білому тлі". Інший засновник безпредметного живопису — В. Кандинський свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм та безпредметність — найвище досягнення авангарду. Представники авангардного мистецтва намагалися по-філософському обґрунтувати свою творчість. У філософських працях Малевич, Кандинський, Скрябін підкреслювали неможливість утілення їхніх поглядів у життя, вважаючи їх філософією мистецтва. Із часом їхні творчі відкриття знайшли втілення в конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Діячів мистецтва і літератури на межі XIX—XX ст. хвилювали не лише суто творчі проблеми, а й соціальна несправедливість, колоніалізм, мілітаризм і війни — всі складності й протиріччя життя. Тривожний стан передодня соціальних змін, передчуття грози немовби виповнювали атмосферу того часу. У багатьох літераторів ці відчуття породжували настрої песимізму, туги. Це знаходило відображення в їхній творчості, де виразно відчувалася тенденція до критики несправедливостей суспільного ладу, людських відносин, долі творчої особистості в суспільстві.


  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План Вступ Сучасні світові демографічні проблеми Динаміка чисельності...
Одночасно змінювалося місце природи у житті людини. На сучасному рівні розвитку людства під його безпосереднім впливом знаходяться...

Основи
Вступ

Література
Вступ

Література
Вступ

Роботи
Вступ

Вступ 7 фонетика й вимова 10

Література Тема: «Буквар»
Вступ

Всеукраїнський студентський архів
Вступ

Вступ
Основи гуманно-особистісного підходу до дітей в освітньому процесі Ш. О. Амонашвілі

Вступ
Загальна характеристика методів та прийомів, що використовуються під час слухання музики



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка