Пошук по сайту


План не 1 Політика об’єкт дослідження політології. Політологія та інші науки про суспільство. Не 2 Предмет, закономірності та категорії політології

План не 1 Політика об’єкт дослідження політології. Політологія та інші науки про суспільство. Не 2 Предмет, закономірності та категорії політології

Сторінка1/32
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


М 1. Вступ. Становлення та розвиток політичних ідей

ЗМ-1. Сутність, місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства.

ПЛАН

НЕ 1.1 Політика – об’єкт дослідження політології. Політологія та інші

науки про суспільство.

НЕ 1.2 Предмет, закономірності та категорії політології.

НЕ 1.3 Методи і функції політології.
НЕ 1.1 Політологія ( від грецьк. politika – державні і суспільні справи і logos – слово, вчення, поняття) – це наука про політику. Проте таке визначення є досить абстрактним і само по собі ще нічого не говорить про предмет цієї науки, адже політика є об’єктом дослідження багатьох галузей наукового знання: політичної філософії, політичної історії, політичної соціології, політичної економії, політичної психології, політичної етики, політичної антропології, політичної географії тощо. А науки, як відомо, розрізняються не за об’єктом, а за предметом їхнього вивчення. Останній пов’язаний лише з одним із багатьох аспектів і сторін пізнаваного об’єкта і передбачає пізнання лише одної якоїсь певної, специфічної групи закономірностей. Тому відповідь на питання про предмет політології потрібно шукати через з’ясування не спільного, а відмінного між нею і іншими науками про суспільство.

Об’єктом політології як науки виступає політична сфера суспільного життя, основний зміст якої складають політико-владні відносини як відносини з приводу влади в суспільстві. Політична сфера суспільного життя, політична діяльність або політика є об’єктом дослідження також і інших наук про суспільство, причому кожна з них має у цій сфері свій предмет і досліджує його притаманними їй методами і засобами. Так, філософія, як відомо, претендує на роль загальнометодологічної дисципліни, предметом дослідження якої виступають найбільш загальні закономірності розвитку природи, суспільства і людського мислення. Відповідно політична філософія з’ясовує, як виявляються ці найбільш загальні закономірності в політичній сфері суспільного життя. Вона, ґрунтуючись на нормативно-цінннісному підході, з’ясовує значення політичних явищ для життя людини й суспільства, оцінює їх під кутом зору загального блага, принципів свободи, рівності, справедливості, розглядає політику у плані співвідношення суспільного буття й свідомості, базису та надбудови, формулює ціннісно-нормативні критерії політики. Політична філософія є найбільш загальним і абстрактним рівнем пізнання політики і тому виступає складовою філософії, а не політології.

Історична наука, вивчаючи минуле людства в усій його конкретності й багатоманітності, головним чином досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій, рухів і в цій іпостасі виступає як політична історія. Принципова відмінність історичного дослідження від політологічного полягає в тому, що перше йде від вивчення конкретних подій, процесів, фактів до певних теоретичних узагальнень, тоді як друге використовує вже існуючі теоретичні узагальнення про політику (ідеї, гіпотези, концепції тощо ) при аналізі конкретних явищ і процесів. Політологія – це теорія політики, а не її історія.

Найскладнішим є зв’язок політології з соціологією, зокрема з політичною соціологією.

Згідно з одним із найбільш прийнятних визначень, соціологія є наукою не про всю сукупність суспільних відносин, а лише про соціальні відносини як один з їхніх різновидів. А останні – це не всі наявні в суспільстві відносини, а лише ті, які складаються між історично та об’єктивно сформованими спільностями людей: класові, етнічні, демографічні тощо. Виокремлені на основі їхніх суб’єктів, соціальні відносини складаються з приводу різних об’єктів: виробництва, власності, політичної влади, цінностей культури тощо і виступають, відповідно, як соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-культурні та інші відносини. А це означає, що соціологія вивчає не всю багатоманітність виявів політичного життя суспільства, а лише ті з них, суб’єктами яких є соціальні спільності. В дослідженні політичної сфери соціологія йде від соціального до політичного, тобто від відносин між соціальними спільностями до відносини з приводу політичної влади. Тобто вона вивчає „людський вимір” політичних процесів, виступаючи як політична соціологія. Політологія ж, навпаки, йде від визначень політики, влади до їхніх суб’єктів, і в тому числі соціальних. Вона традиційно вивчає в основному інституціональний аспект політики, передусім організацію та діяльність держави, весь механізм політичної влади.

Політологія органічно пов’язана з такими складовими правознавства, як теорія держави і права і наука конституційного права. Теорія держави і права вивчає основні закономірності державно-правової організації суспільства, її сутність, формально-організаційні структури. Політологія ж у вивчені політики не обмежується державою, а досліджує також інші політичні інститути – політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи тощо. А з усіх багатоманітних галузей і норм права політологію цікавлять лише ті, які регулюють політичні відносини – це передусім норми конституційного права.

Політична психологія досліджує соціально-психологічні складові політичного життя суспільства: роль переконань, очікувань, відчуттів, мотивацій, орієнтацій у політичній поведінці людей. Їх знання дозволяє проникнути в глибинну сутність політичних процесів.

Політична економія, економічно обґрунтовуючи політичні процеси, дозволяє бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Вона розробляє методи, прийоми, засоби державної політики стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і тактики.

Географія, на перший погляд, слабо пов’язана з політологією. Проте це не так. Географічне середовище, природно-кліматичні умови, розмір території, рельєф місцевості тощо суттєво впливають на розгортання політичних процесів, історичних подій, долі цілих народів. Тому політологічний аналіз повинен враховувати дані досліджень географічної науки, зокрема політичної географії, яка вивчає залежність політичного життя суспільства від просторового розташування держав, обумовленість політики розмірами, кліматичними та іншими чинниками.

Таким чином, усі перелічені вище галузі наукового знання мають спільний об’єкт дослідження – політичну сферу суспільного життя. Однак усі вони є складовими відповідних наук – філософії, історії, соціології, правової науки, психології, економічної теорії, географії, а не політології.
НЕ 1.2 Визнаючи об’єктом політології політику, політичну сферу суспільного життя, вчені висловлюють різні судження щодо її предмета. Розрізняють два найбільш узагальнюючих підходи у визначенні предмета політології.

1) Універсалістсько-сумативний, згідно якого політологія розуміється як сукупність політичних знань, що виробляються усіма науками про суспільство, або політологією в широкому розумінні, значенні. В даному випадку має місце екстенсивна інтерпретація політології, розгляд її як простого збільшення або зменшення політичних знань через призму окремих суспільних наук, при якому фактично йдеться про заперечення самостійного предмета політології. Згідно такого інтеграційного підходу до політології остання виступає метатеорією політики і включає в себе такі численні галузі наукового знання про політику, як: політичну філософію, політичну історію, політичну соціологію, політичну психологію, політичну географію тощо. Таке розширене трактування політології знімає питання про неї як про окрему науку і навчальну дисципліну.

2) Аналітико-концептуальний підхід, представники якого фіксують увагу на окремих сторонах, функціях політичних процесів, компонентах політичного життя, вважаючи, наприклад, предметом політології то владу, то політичну систему суспільства, то демократію, державу, політичну культуру, закономірності світового політичного процесу тощо.

На наш погляд, особливості політології як окремої науки про політику найповніше відображає категорія „політична система суспільства”, оскільки остання є інтегративною категорією, яка органічно поєднує всі інші категорії політології – політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси, політико-правові норми, політичну свідомість і культуру тощо, а тому є центральною у науці про політику.

Із усіх галузей наукового знання про політику єдино політологія має політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Вона є єдиною наукою, яка досліджує численні прояви політичного життя суспільства в систематизованому вигляді. Таким чином, політологія як наука про політику – це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми: інституціональну, комунікативну, нормативну, функціональну, ідеологічну тощо. Зважаючи на те, що центральним елементом будь-якої політичної системи є політична влада ( а саме, влада державна), політологію, на наш погляд, можна визначити як науку про владу в суспільстві.

Загальновідомо, що будь-яка наука відображає не всю сукупність відповідних явищ та процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування, тобто необхідні, стійкі, істотні і повторювані зв’язки між явищами ( або закономірності, коли існує регулярна повторюваність закону ).

Щодо існування закономірностей політики, а також відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів чи закономірностей політології потрібно зазначити, що вони, звичайно, не діють з такою очевидністю і необхідністю, як закони природи. Суспільно-політичні явища перебувають під впливом багатьох випадкостей, у тому числі суб’єктивного чинника, а тому не можуть визначатись у межах суворо детермінованих причинно-наслідкових зв’язків. Закономірності суспільного, в тому числі політичного розвитку проявляються лише як тенденції, що відображають необхідні та стійки зв’язки між істотними сторонами явищ і процесів. Тому заперечувати існування таких закономірностей взагалі або можливість їх наукового пізнання ( як це робить позитивізм ) – неправомірно. Заперечувати закономірності політики – значить заперечувати саму можливість політології як науки.

Таким чином, предмет політології доцільно визначати не просто через політичну систему чи владу, а через закономірності їх функціонування.

Сучасні науковці виділяють різні групи закономірностей політології. Так, згідно одного з підходів, вони є: 1) політико-економічні (відображають співвідношення між економічним базисом і політичною владою як елементом надбудови); 2) політико-соціальні ( характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи із своєю внутрішньою логікою і структурою ); 3) політико-психологічні (відображають взаємовідносини між особою і владою).

Інший підхід акцентує на таких групах закономірностей політології, як:

1) закони структури, які визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість та взаємозумовленість (наприклад, закон вольового відображення і закріплення потреб, інтересів соціальних суб’єктів, найважливішим виявом якого виступає публічна політична влада; закон поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову в демократичних політичних режимах і закон максимальної концентрації державної влади – в тоталітарних; закон організації політичної діяльності, коли соціальні суб’єкти можуть виражати свою політичну волю, свій політичний інтерес як стихійно, спонтанно, так і посередництвом організації (наприклад, в політичні інститути та структурування ) тощо;

2) закони функціонування політики визначають її життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює політичне життя на досягнутому ступені розвитку, розкриває характер його явищ ( наприклад, закон протирічивої єдності зальносоціального і класового ( групового ) в політичній сфері, який означає, що політика виступає засобом реалізації загального інтересу, втіленого в інтересах правлячих класів, соціальних груп, які прагнуть задовольнити їхні групові соціальні, національні, економічні, особисті запроси; закон багатоманітності форм взаємодії соціальних політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, союз, ізоляція, співробітництво тощо ); закон нерозривного зв’язку політичних інтересів, відносин і діяльності; закон залежності організації і розвитку політичної діяльності від політичної свідомості соціальних суб’єктів; закономірності функціонування державної влади ( наприклад, чим більше парламент усунутий від обрання президента, тим більша роль президента у здійсненні державного керівництва суспільством; чим далі процес формування верхніх палат парламентів віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції тощо); закон (положення ) про особливу ланку ланцюга, де мова йде про уміння в усьому колі політичних явищ виокремити центральну ланку з тим, щоб можна було витягнути весь ланцюг;

3) закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин – це закони якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій в межах певної сутності. Ці закони зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, а також виникнення якісно нових систем політичних відносин (закон циклічності політичних режимів, послідовного чередування соціально-політичної активності мас з відчуженням їх від влади, яка неконтрольована суспільством, перетворення демократії в олігархію і навпаки; закон зростання ролі людського виміру політичних процесів, підвищення ступеня соціалізації, гуманізації політичних відносин, що забезпечує цілісність суспільства).

Політологія як наука має внутрішню структуру, основними елементами якої є:

історія політичних вчень (досліджує зародження і розвиток політичних поглядів, ідей, теорій протягом усього періоду державно організованого суспільства. Основними етапами цієї історії є Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження, Новий і Новітній час );

теорія політики ( складає основний зміст політології як навчальної дисципліни. Її структурними елементами є: концепції політики і влади; теорії політичних систем і процесів; моделі політичної участі й лідерства; теорії держави, партії, груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики);

прикладна політологія (безпосередньо стосується процесів здійснення політики: прийняття політичних рішень, проведення виборчих кампаній, політичної реклами, проведення політичних переговорів тощо.

Політологія як навчальна дисципліна ставить своїм головним завданням опрацювання і таке викладення зальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань.

Вихідний теоретичний матеріал у пізнанні законів науки становлять її категорії – найбільш загальні фундаментальні поняття науки, що відображають сутнісні сторони її предмета, іншими словами, – сходинки пізнання. Категорії невіддільні від законів науки, які „обгортаються” в категоріальну форму. У загальному вигляді категорії політології можна поділити на такі групи:

  • загальні (політика, влада, демократія, свобода тощо);

  • структурні (політична система суспільства, політична організація, держава, партія, суспільно-політичний рух, група тиску тощо );

  • функціонування (політичний процес, політична діяльність, політичний конфлікт, політична боротьба, ін.);

  • розвитку (політична еволюція, політична революція, політична трансформація, ін.)

Отже, політологія виступає як спеціальна теорія політики із своїм окремим предметом, структурою, закономірностями та категоріями.
НЕ 1.3 При вивченні політичних явищ та процесів політологія використовує, крім категорій, ще й різноманітні методи дослідження, під якими потрібно розуміти сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. А сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією.

Завдяки великим масштабам соціальної практики, що входить в сферу інтересів політології, остання використовує практично всі методи суспільних наук, причому віддати пріоритет одній якій-небудь групі методів досить важко. Такими методами виступають: правові (методи правового формалізму ); соціологічні ( анкетування, інтерв’ю, експертні опитування, обробка документів, ін. ); історичні ( передбачають розгляд фактів і політичних явищ у відповідності з конкретно-історичною ситуацією, в їх взаємозв’язку та обумовленості ); загальнологічні ( аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, індукція та дедукція, аналогія, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного); діалектико-матеріалістичний ( його тези про конкретно-історичний підхід до аналізу явищ дійсності, визначення дії, впливу на політичні явища багатьох факторів, що існують у суспільстві, впливу і вирішальну роль в кінцевому рахунку економічної сфери на пояснення політики, розгляд всіх політичних явищ та подій в їх розвитку, змінах тощо ), інші.

Але є і такі методи, які можна назвати основними для політології, оскільки вони зумовлюються передусім предметом цієї науки. До них належать насамперед:

системний метод, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Під кутом зору цього методу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Системний аналіз політичних явищ і процесів в залежності від ступеня загальності предмета дослідження може стосуватися політичних систем як цілісностей ( наприклад, політична система України ), підсистем як частини цілих систем ( партійна система, система місцевого самоврядування ), елементів політичних систем (політична партія, держава, суспільно-політичний рух тощо ), а також при аналізі таких проблем, як політичні інтереси, політичні рішення;

структурно-функціональний метод – це є дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивчення зв’язків між ними і визначення місця й ролі всіх складових у функціонуванні об’єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування цього методу у дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів структури, з’ясування особливостей її функціонування та зв’язку між ними;

порівняльний метод орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох. При цьому головна проблема використання даного методу пов’язана з необхідністю підбору порівняльних явищ і процесів, оскільки порівняння можливе лише в межах однорідної і згуртованої політичної структури;

біхевіористичний підхід полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп ( від англ. behavior – „ поведінка”) в політиці. Цей метод передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань тощо, за допомогою яких досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей (наприклад, під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо ). Використання біхевіористичного методу політології передбачає визнання того, що політика як суспільне явище має передусім особистісний вимір, а всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють групові зв’язки. Хоча дії великих соціальних груп, наприклад суспільних класів чи націй, як суб’єктів політики, біхевіоризм залишає поза увагою, в чому й виявляє свою обмеженість.

Якщо говорити про функції політології ( від лат. functio – виконання, здійснення), то мову потрібно вести про виявлення соціальної ролі цієї науки , її головні обов’язки перед суспільством, основні напрямки і коло її діяльності. Свій широкий змістовий спектр політологія реалізує, виконуючи в житті суспільства наступні функції:

теоретико-пізнавальну, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ, політичної діяльності соціальних суб’єктів. Політологія покликана утверджувати достовірні знання про політику, об’єктивну інформацію про політичні процеси;

методологічну, яка включає способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації отриманих знань;

аналітичну, що дозволяє давати аналіз, оцінку результатів діяльності держави, партій та інших елементів політичної організації суспільства;

регулятивну, яка допомагає забезпечити вплив людей і організацій на політичний процес, їхню участь в політичних подіях;

прогностичну, з допомогою якої здійснюється передбачення політичних процесів, своєчасне коректування політики;

світоглядову, через яку утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Ця функція політології дозволяє правильно оцінити співвідношення загальнолюдських і класових ( групових ) інтересів та визначити своє місце в політичному житті суспільства;

прикладну (практичну), яка забезпечує вироблення практичних рекомендацій про шляхи, механізми реалізації політичних знань, про раціональну організацію політичних процесів.

Політологія формує політичну культуру народу, сприяє створенню громадянського суспільства, забезпеченню прав і свобод людини, утвердженню гуманізму і людяності, поширенню демократичних норм і цінностей, ідей та ідеалів, інформації та знань у суспільстві.

Про політологію можна сказати, що вона настільки стара, давня, наскільки й сучасна. Уже мислителі Стародавньої Греції дали визначення політичних режимів, ввівши такі поняття, як „монархія”, „олігархія”, „аристократія”, „демократія” тощо. З тих пір політична філософія стає обов’язковим атрибутом духовного життя усіх суспільств. Але якщо античні мислителі все ще не виділяли політологію з етики і філософії, то в творчості італійського мислителя епохи Відродження XVI ст. Н. Макіавеллі вчення про політику розглядається в якості самостійної області знань. Мислитель звільнив політичну науку від релігійно-етичної форми, розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об’єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Н. Макіавеллі вважають основоположником політичної науки Нового часу, хоча мислителю ще не були відомі наукові методи аналізу, а сама ця наука ще не була політологією в сучасному її розумінні.

Крім Н. Макіавеллі, великий внесок у звільнення політики і політичної думки від теології зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.

Процес формування і виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX-поч. XX ст. . В цей період вчені стали вивчати поведінку людей в зв’язку з їх участю в державному управлінні, використовуючи наукові методи.

Як самостійна навчальна дисципліна політологія почала складатися в другій половині XIX ст. Найперше у США. У європейській вищі школі політологію почали викладати лише з середини XX ст.

Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук ( Париж, 1948 р. ), який був організований ЮНЕСКО і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни. З 1949р. функціонує Міжнародна асоціація політичних наук. В СРСР політології як самостійної науки і навчальної дисципліни не існувало, хоча саме політичній проблематиці була присвячена чи не більшість усіх публікацій суспільствознавчого профілю. В усіх країнах так званого реального соціалізму політичні дослідження здійснювались в рамках філософії, теорії соціалізму, юриспруденції, історії, політичної економії, а сама політологія тлумачилась як „буржуазна наука”, „форма реакційної буржуазної ідеології”. Ярлик псевдонауки вона носила значно довше, ніж генетика, кібернетика, соціологія, оскільки теоретичні положення політології не вписувалися в основні постулати панівної в цих країнах марксистсько-ленінської ідеології.

Ставлення до політології почало змінюватись лише в період перебудови. 1989р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою „Політичні науки”. В 1990р. ВАК України прийняла загальну концепцію програми „Основи політології”. З тих пір політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах України.

Підбиваючи підсумки лекції, зазначимо, що було з’ясовано об’єкт і предмет політології, її закономірності та категорії, методи політологічних досліджень, функції даної науки, а також основні віхи еволюції політології як науки і навчальної дисципліни.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

1 Предмет, метод, функції політології. Політика – як суспільне явище
Хх ст всі інші сучасні науки, які мають відношення до політичного знання, від математики, статистики І кібернетики до демографії,...

Об’єкт І предмет економічної І соціальної географії світу
Як І інші соціологічні науки, економічна І соціальна географія в основу дослідження ставить суспільство, людину, різні спільності...

Реферат Курсова робота: 37 с., 24 джерела
Об'єкт дослідження – зовнішня політика США після закінчення холодної війни, зміни в геополітичній стратегії єдиної наддержави

План. Джерела походження та напрями формування науки про регіони...
Тема предмет, методи І завдання навчальної дисципліни “Розміщення продуктивних сил І регіональна економіка”

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту буковинський державний...
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри державної служби, історії та політології Буковинського державного фінансово-економічного...

О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т)
Б 87 Основи політології: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. І доп. — К.: кнеу, 2000. — 312 с

Навчально-методичний комплекс курсу
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії та політології Кіровоградського державного педагогічного університету...

Навчальна програма курсу «Політологія» робочий тематичний план курсу «Політологія»
Теми І питання, що винесені на самостійне опрацювання студентом та методичні рекомендації до них

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни буковинський...
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка