Пошук по сайту


Екологія І природокористування, 2005, Випуск 8

Екологія І природокористування, 2005, Випуск 8


ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2005, Випуск 8





УДК 504.05/06 (477)

ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

В УКРАЇНІ ЙоганнесбурзькИХ рішенЬ

ЗІ сталого розвитку

Л.Г. Руденко, І.О. Горленко, С.А. Лісовський,

І.В. Гукалова, В.Г. Дубін

Інститут географії НАН України, Київ


В статті викладено різні підходи до аналізу проблем сталого розвитку в Україні, визначено закономірності розвитку держави на засадах сталого розвитку, а також фундаментальні напрями географічних досліджень в руслі даної тематики.


В статье изложены разные подходы к анализу проблем устойчивого развития в Украине, определяются закономерности развития государства исходя из принципов устойчивого развития, а также фундаментальные направления географических исследований в русле данной тематики.




Негативні наслідки суспільно-природної взаємодії в багатьох регіонах світу надзвичайно загострились і проблема майбутнього можливого розвитку суспільства стала першочерговою у діях політиків, урядовців, науковців і усіх громадян. Антропогенний вплив на природу досяг майже критичної межі, що активізувало людство до опрацювання нової парадигми розвитку. Не дискутуючи в даній статті щодо доцільності вживання україномовного терміну „sustainable development” вважаємо, що найкращим є його розуміння і переклад як „збалансований розвиток на основі сталого використання ресурсів планети Земля”.

Поява ідеї сталого розвитку зв’язується з діяльністю ООН, яка у 1983 р. зобов’язала Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку на чолі з пані Брундтланд розробити довгострокову стратегію в галузі охорони навколишнього середовища і людського розвитку. Як відомо, в 1987 р. Комісія представила доповідь „Наше спільне майбутнє”, в якій визначила принцип сталого розвитку як основний в стратегії подальшого поступу людства: „Стійкий розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не повинне ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби”. Це визначення покладено в основу головних міжнародних документів: „Порядку денного на 21 століття” (1992 р., Ріо-де-Жанейро), Основні принципи сталого розвитку населених пунктів (Хабітат-ІІ, 1996 р., Стамбул), „Ріо + 5 – Програму дій з подальшого


© Руденко Л.Г., Горленко І.О.,

Лісовський С.А., Гукалова І.В.,

Дубін В.Г., 2005


впровадження „Порядку денного на 21 століття” (1997 р., Нью-Йорк), „План виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку” (2002 р., Йоганнесбург).

Водночас принципи сталого розвитку, зокрема і в тій формі, в якій вони викладені в доповіді Комісії Брундтланд, не є принципово новими в історії. В Німеччині принципи сталого розвитку стали активно впроваджуватися в управління економікою, зокрема в практику лісового господарства ще в ХІХ ст., що дозволило зупинити катастрофічне знелісення цієї держави, а потім довести її лісистість до сучасних 30 %. Ідеї концепції не стали принципово новими і для географів на пострадянському просторі, які були засновниками оригінальної концепції раціонального природокористування. Її основні положення вперше були викладені в книзі радянського географа Д.Арманда „Нам і онукам”, яка побачила світ задовго до публікації доповіді „Наше спільне майбутнє”. Фахівцями Інституту географії НАНУ ще в 1991 р. було опубліковано невеличку брошуру, зовнішньо дуже звичайну і непримітну, проте таку, яка мала дуже велике значення для постановки питання збалансованого розвитку території та його опрацювання в рамках географічної і конкретно – економіко-географічної науки. В цій роботі на якісно новому рівні було підняте питання взаємоузгодженого розвитку різних суспільних сфер і зміцнення на цій основі інтегрального потенціалу території, під яким розуміли не просто всі ресурси, якими володіє певний регіон, а людину і власне територію як поле взаємодії суспільно-природних компонент разом з її географічним положенням [9].

Фактично, концепція сталого розвитку спрямована на пошук альтернатив беззастережному руйнуванню природи, надмірному споживанню ресурсів. Однак шлях до цього у кожної країни свій, відповідно до її географічних, соціально-економічних, екологічних, політичних та інших умов. До того ж, світ змінюється швидкими темпами, виникають і виходять на міжнародний рівень нові проблеми, зумовлені глобалізацією, розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, розповсюдженням СНІДу, гендерною несправедливістю тощо. Тому орієнтація і мета концепції – покращення якості життя людей – залишається тією ж самою, проте її запровадження і конкретні дії щодо вирішення проблем згодом ускладнюються на всіх територіальних рівнях.

Національна позиція по відношенню до концепції сталого розвитку, за думкою більшості українських фахівців, є ключовою у вирішенні як внутрішніх регіональних проблем, так і тих, які заважають Україні бути визнаною в світі конкурентоспроможною державою. Затримка з прийняттям Стратегії сталого розвитку України свідчить про те, що попри всі намагання наукової еліти, громадськості кваліфіковано розшифрувати головні проблеми і методологію управління процесом, національна позиція на сьогодні не закріплена на належному їй рівні. Це не тільки проблема України – це проблема деяких інших держав. Відомий британський дослідник Брайян Чолклі зазначає: „Сумно, звичайно, що риторика надто часто не відображає реальність політики з впровадження сталого розвитку. Деякі успіхи безсумнівні, але прогрес в таких головних, глобальних питаннях, як кліматичні зміни, біорізноманіття, деградація середовища, голод і бідність є все ж таки нестерпно повільним” [12]. Для України, особливо у перехідний до ринкових відносин етап, прийняття і впровадження Стратегії сталого розвитку має життєво важливе значення щодо дій в головних сферах людського розвитку, національної безпеки і достойної якості життя громадян.

За думкою д.е.н. В.Я.Шевчука, „для умов України сталий розвиток може бути визначений як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення принаймні мінімально необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи і вимогами людей усіх поколінь” [11]. Академік НАН України М.А.Голубець наголошує на соціально-економічному змісті проблеми сталого розвитку і вирішальній ролі людського інтелекту у подоланні наявних криз і вирішенні актуальних завдань. Відомі фахівці у галузі осмислення сталого розвитку та пошуку шляхів впровадження концепції в Україні В.В.Волошин і В.М.Трегобчук під сталим розвитком розуміють насамперед „соціально-економічне зростання, яке забезпечує ефективне вирішення найважливіших проблем життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення навколишнього природного середовища, без нанесення непоправної шкоди природі – першооснові існування людства, його здорового фізичного та духовного розвитку, а також обов’язково зважаючи на потреби і інтереси майбутніх поколінь” [2]. Погоджуючись у цілому з цими думками, відзначимо з боку географів, що концептуальна ідея сталого розвитку – це досягнення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку та покращення якості життя населення і стану природи на основі його інформатизації та інтелектуалізації із забезпеченням суспільної ефективності, спрямованої на структурно-технологічну перебудову господарства, поліпшення добробуту населення, економічне зростання, розбудову соціальної, ринкової, комунікаційно-інформаційної та екологічної інфраструктури на всіх територіальних рівнях. І хоча більш-менш повне забезпечення всіх стратегічно необхідних для сталого розвитку трансформацій має здійснюватися в основних традиційних напрямах державної політики: фінансовому, загальноекономічному, податковому, маркетинговому, соціальному, демографічному, промисловому, екологічному тощо, то розуміння проблем сталого розвитку повинно бути комплексним, інтегральним, цілеспрямованим, а не поділеним на „сфери” – економічні, соціальні, екологічні і т.д. Цей поділ повинен слугувати аналітичним, але не фундаментальним цілям сталого розвитку – відривати соціальні проблеми від економічних та екологічних стає не просто недоцільним, але і неможливим на сьогоднішньому етапі розвитку і за сьогоднішніх зобов’язань України перед міжнародним співтовариством.

Географічний підхід до вивчення проблем природокористування передбачає широке і багатогранне дослідження взаємодії усіх компонентів природи, пізнання їх генезису, властивостей, закономірностей їх формування і змін під впливом природних і антропогенних факторів у кожному регіоні; в дослідженні впливу господарської діяльності на стан природи; у створенні регіональних кадастрів і банків даних про природні умови і ресурси; у розробці географічних прогнозів змін природних умов; у підготовці конструктивних пропозицій щодо раціонального природокористування у кожному з регіонів [4]. Сьогодні дослідницька парадигма географії продовжує розширюватися і в коло проблем потрапляють такі складні аспекти і категорії як: рівень та якість життя населення країн та регіонів, бідність і злиденність, гендерні проблеми, проблеми здоров’я (як фізичного, так і суспільного) тощо. Стійкий розвиток активно аналізується з економіко-географічних [5], соціально-географічних позицій [7], позицій регіональної політики [3] тощо. Проте теорія раціональної територіальної організації суспільства з позицій геоекологічного підходу ще потребує подальшого опрацювання і пропаганди серед фахівців інших наук [10], а географічні дослідження, як зазначається, до цього часу не знайшли належного місця в загальнонаукових розробках проблематики сталого розвитку [1].

Очевидно, що концепція сталого розвитку – це та ідеологія, до якої суспільство повертається знову в нових умовах, не маючи іншого вибору у побудові власного майбутнього. Цей висновок було підтверджено і на Всесвітньому самміті в Йоганнесбурзі - через 10 років після історичного самміту в Ріо, де був оголошений „Порядок денний на ХХІ століття”. Йоганнесбурзька подія 2002 р. ознаменувалася прийняттям рішень з тих проблем, які вважаються ключовими при переході до сталого розвитку, в числі яких – підвищення еколого-економічної ефективності виробництва; викорінювання злиденності і бідності; забезпечення населення чистою питною водою і необхідною для цього інфраструктурою; боротьба з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та іншими соціальними хворобами; вирішення гендерних проблем, особливо забезпечення доступу жінок до прийняття суспільно значущих рішень; необхідність зміни моделей споживання і виробництва; зменшення відходів; захист природи і збереження біорізноманіття; боротьба із обезлісненням; зменшення небезпеки стихійних лих; сталий розвиток туризму тощо. Для всіх перелічених проблем були встановлені конкретні строки їх мінімізації, як першого кроку на шляху поступового вирішення. Україна, як країна-учасниця Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік), Всесвітнього самміту в Йоганнесбурзі, інших міжнародних форумів, здійснює значні зусилля з реалізації на національному рівні рішень щодо забезпечення переходу до сталого розвитку. Відповідною Постановою Кабінету Міністрів у 2002 р. Україна затвердила свої зобов’язання перед світовою спільнотою.

Одним з головних наслідків розвитку ідей і положень даного і попередніх саммітів став розгляд проблем окремих країн та регіонів у зв’язку з глобальними цілями розвитку: як відомо, окремі проблеми країн формулюються подібно до проблем більш високих за рангом територіальних одиниць (макрорегіонів, континентів і світу в цілому). Це дозволило всім державам усвідомити перелік першочергових завдань, від вирішення яких залежить доля людства в цілому. Однак при цьому залишається важливим не забути про національні та регіональні проблеми, про дію конкретно-регіональних умов і факторів. Без сумніву, спочатку повинні бути визначені такі пріоритети, які відповідають функціональним цілям і завданням розвитку як вищих одиниць ієрархії (світу в цілому, континентів), так і нижчих (країн та регіонів). За словами фахівців у галузі вивчення систем, головною метою будь-якої системи є самозбереження (в нашому випадку мова йде про збереження країни), функціональною метою – збереження системи вищого рівня (світу) [6]. Тому з урахуванням національних та регіональних особливостей найважливіші проблеми формулюють повторно, додають до них інші, не менш актуальні на рівні країни проблеми, знаходять свої механізми їх вирішення.

Для оцінки розвитку України та її регіонів потрібна адаптація визначених в Плані виконання рішень Всесвітньої зустрічі в Йоганнесбурзі критеріїв розвитку. Наведемо деякі приклади соціальних цілей. Так початковий зміст однієї з головних цілей стосується викорінення крайньої бідності та голоду і є неадекватним ситуації в Україні, оскільки голод тут не дає приводу для занепокоєння. Бідність є актуальною проблемою в Україні, проте вона не набула крайніх форм. Крайньої бідності, що визначається з використанням абсолютної межі бідності на рівні 1 дол. США на день для однієї особи в Україні немає. Тому для адекватного відображення проблеми бідності в Україні використовується абсолютна межа бідності на рівні 4,3 дол. США1 та національна відносна межа бідності. Ціль подолання гендерної несправедливості початково стосувалася гендерних відмінностей в отриманні початкової та середньої освіти. Хоча проблема гендерної нерівності в Україні існує, вона мало впливає на доступ до освіти. Гендерна нерівність в Україні більшою мірою виявляється на ринку праці, у різниці в оплаті праці та в представництві у Верховній Раді, а також серед вищих державних службовців; з огляду на це були розроблені цільові завдання для України для вирішення і цих конкретних проблем. Хоча в Україні спостерігається незначне зменшення дитячої та материнської смертності, початкові відповідні цілі було визнано для України, і для обох з них було встановлено цільові завдання, які передбачають зниження коефіцієнтів смертності для дітей до п’яти років і материнської смертності на 17 відсотків, чого потрібно досягти впродовж періоду 2001-2015 рр. На додаток до загальновизнаних критеріїв сталого розвитку, Україна повинна також вирішити проблему високого рівня смертності для населення працездатного віку, особливо чоловіків. Це матиме найбільший вплив на поліпшення показників загальної очікуваної тривалості життя.

Основними цілями сталого розвитку для любого рівня ієрархії є: досягнення екологічної безпеки, нормативної якості навколишнього природного середовища, прийнятних умов життя населення, раціонального споживання природних ресурсів. Особливо велике значення має зацікавленість регіонів у вирішенні проблем сталого розвитку на національному рівні – визнання важливості завдання зміцнення економічного потенціалу, якості життя населення.

Основна мета концепції сталого розвитку, як і концепції якості життя виходить з пріоритету людського життя. Взагалі, якщо представити зміст двох концепцій у вигляді двох кіл, то більша частина постулатів опиниться на перетині цих кіл, тобто більшість поглядів є спільною для обох концепцій. Серед таких спільних для обох концепцій положень є сенс відзначити наступні:

  1. людина є не просто засобом економічного розвитку, але і його метою, при цьому екологічний фактор відіграє чи не найсуттєвішу роль в житті;

  2. принциповим є питання рівності умов і можливостей як в рамках одного покоління, так і між поколіннями;

  3. екологічний фактор значно обмежує можливості вибору людей;

  4. зростання матеріального добробуту є не метою, а засобом покращення якості життя людини, стратегічне значення зберігається за соціальною та екологічною безпекою;

  5. розвиток надалі буде відбуватися більше в нематеріальних системах (інтелектуальній та духовній сферах), розвиток матеріальної компоненти повинен мати свої розумні межі.

Цими положеннями не вичерпується весь взаємозв’язок концепцій, однак навіть вони дозволяють кваліфікувати якість життя населення і як передумову, і як наслідок сталого (збалансованого) розвитку.

На нашу думку, безсумнівна стрижнева ідея і мета сталого розвитку – здійснення його без шкоди інтересам розвитку природи та майбутніх поколінь – має загальнолюдське звучання, а конкретні шляхи реалізації будуть мати свою специфіку для окремих країн, регіонів, районів, міст і селищ тощо. Потрібно буде брати до уваги не тільки стан природи і характер природокористування, а й соціально-економічне життя, його рівень, якість; громадське і політичне життя, а також людський потенціал в цілому. Закономірності сталого розвитку України (національного рівня) мають виходити із таких її економічних і соціальних передумов, як: наближення до вичерпності біологічної стійкості природних ландшафтів; низький рівень забезпечення екологічним простором; зниження рівня людського розвитку в його основних параметрах; погіршення показників душового та виробничого енергоспоживання; наявність в економіці не тільки прогресивно-трансформаційних, а й деформаційних процесів; формальне несприйняття багатьма представниками владних структур Концепції сталого розвитку та недостатня інформованість населення.

Реалізація моделі сталого розвитку в Україні вимагає задіяння складної поліструктуризованої системи державно-регулюючих; правових; фінансових; економіко-виробничих; соціально-економічних; соціально-світоглядних, наукових і освітянських; екологічних механізмів.

Виходячи із вищезазначеного, до закономірностей розвитку України на засадах сталого розвитку потрібно віднести:

  1. Зумовленість механізмів реалізації моделі сталого розвитку посткризовим станом економіки України та необхідністю широкомасштабних структурно-технологічних трансформацій виробництва з метою подальшого переходу країни до постіндустріального розвитку.

  2. Відмінні від розвинених країн світу шляхи перебудови суспільно-природного енергобалансу. Так, економічне зростання за умови розширення екологічного простору для людини та збереження природи вимагає не скорочення, а суттєвого розширення виробництва в Україні на основі впровадження енергозберігаючих технологій, розвитку третинного і четвертинного секторів економіки, наукоємних галузей.

  3. Необхідність у розширеному відтворенні всіх складових національного капіталу – людського, фінансового, природного, матеріального та ін. – вимагає державної підтримки вітчизняного виробництва, покращання добробуту населення на основі запровадження ефективної фінансово-кредитної та фіскально-регулюючої політики.

  4. Необхідність у припиненні процесів депопуляції та суттєве поліпшення медико-екологічної ситуації з метою покращання генофонду населення та його розширеного відтворення.

  5. Відповідність розміщення об’єктів екологічної інфраструктури територіальній структурі виробництва.

  6. Перехід до політики ренатуралізації природи замість її охорони.

Це зумовлює розробку фундаментальних, а також прикладних досліджень з таких напрямів.

  1. Концептуально-стратегічного, що передбачає розробку Концепції сталого розвитку країни і опрацювання стратегії її реалізації у контексті як загальнолюдських, так і національних пріоритетів. Йдеться про національно орієнтоване визначення основних напрямів узгодження інтересів соціально-економічного розвитку і охорони навколишнього середовища, розробку концепції гуманізації і соціологізації економічної розбудови країни, формування духовності її населення, опрацювання тактики та механізмів переходу до сталого постіндустріального розвитку.

  2. Економіко-виробничого, що включає розробку програм і заходів, спрямованих на створення адекватного вимогам часу фінансового, економічного, правового, інформаційного простору в державі, нагромадження фінансового капіталу, структурно-технологічну трансформацію виробництва, підвищення його технічного рівня та конкурентоспроможності продукції, розвиток ринкової, виробничої, соціальної, екологічної інфраструктури тощо.

  3. Суспільно-екологічного, який передбачає дослідження, спрямовані на покращення медико-екологічної ситуації та генофонду населення і умов його відтворення, забезпечення розвитку сільської місцевості, особливо в аграрно-орієнтованих регіонах, підвищення демоміграційної стабільності, покращення рейтингу периферійних регіонів і територій тощо.

  4. Соціально-економічного, що спрямований на створення програм і проектів щодо покращання добробуту, якості життя населення, збалансованості споживчого ринку, забезпечення відповідності кількості робочих місць трудовому потенціалу населення та оплати праці – її якості та обсягам, наближення бюджетів сімей до структури та масштабів її потреб і витрат тощо.

  5. Суспільно-природного, який передбачає перш за все наукове обґрунтування заходів та механізмів щодо раціоналізації демовиробничого природокористування та поступової ренатуралізації природи – важливого напряму покращення суспільно-природної взаємодії.

Серйозні проблеми розвитку та екології розділяють на сьогоднішній день українські міста та села, шалена соціальна диференціація розділяє людей і не дає їм реалізувати свій потенціал, серйозна територіальна економічна диференціація не завжди відповідає законам територіального поділу праці. Той факт, що спільнота Європейських країн бореться за доступ до питної води, а окремі країни стикаються з дуже високим рівнем дитячої смертності, свідчить про те, що проблеми існують і в розвинутій Європі, навіть якщо вони не такі масштабні, як в інших країнах світу. І для цих країн має значення рух на потрійній основі економічних, соціальних та екологічних чинників. А визнання регіонів суб’єктами сталого розвитку означає, що основним змістом регіональної політики повинна стати територіальна організація відтворення ресурсів. Умова сталого регіонального розвитку – не просто збереження, виживання країни, а її консолідація, зміцнення політичної і соціокультурної спільності, включаючи рівність можливостей і рух регіонів, хай і з різною швидкістю, однак в одному стратегічному напрямі.


Перелік посилань


  1. Багров Н.В. География в информационном мире. – К.: Лыбидь, 2005. – 184 с.

  2. Волошин В.В., Трегобчук В.М. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України // Регіональна економіка, 2002. - №1. – С.7-21.

  3. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Луцьк : Надстир'я, 2001. - 528с.

  4. Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР. Теоретические и методические исследования / Маринич А.М., Горленко И.А., Руденко Л.Г. и др. – Киев: Наукова думка, 1990. – С.6.

  5. Лісовський С.А. Економіко-географічні засади збалансованого розвитку України: Автореф. дис... д-ра геогр. наук: 11.00.02 / НАН України; Інститут географії. — К., 2004. — 36с.

  6. Мехонцева Д.М. Самоуправление и управление: Вопросы общей теории систем. v Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. - 248 с.

  7. Немец Л.Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты (на примере Украины). — Х. : Факт, 2003. — 383 с.

  8. Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього самміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) в Україні / Руденко Л.Г., Білявський Г.О., Горленко І.О., Гукалова І.В., Дубін В.Г., Лісовський С.А., Медведенко І.В., Олещенко В.І., Пащенко В.М.– К.: Академперіодика, 2004.–208 с.

  9. Сбалансированное экономическое, социальное и экологическое развитие территории (экономико-географические аспекты) / Горленко И.А., Руденко Л.Г., Малюк С.Н., Лебедь Н.П.- Киев, 1991. – 56 с.

  10. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навч.посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 152.

  11. Шевчук В.Я. Про концепцію переходу України до сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України. К.: „БМТ”, 1998. – С.42.

  12. Chalkley B. Setting the Sustainability Scene // Planet, December 2002. – P.3.



L.G. Rudenko, I.O. Gorlenko,

S.A. Lisovsky, I.V. Gukalova,

V.G. Dubin

GEOGRAPHICAL ASPECTS OF REALIZATION IN

UKRAINE OF THE JOHANNESBURG DECISIONS

ON SUSTAINABLE DEVELOPMENT

Institute of geography, National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev

Different approaches to the analysis of problems of sustainable development in Ukraine are determined in the article; laws of development of the country proceeding from principles of sustainable development as well as fundamental directions of geographical researches in the course of the given subjects are defined.


Надійшла до редколегії 12 вересня 2005 р.

Рекомендовано членом редколегії член.-кор. НАН України А.Г. Шапарем



1 Гукалова І.В. Соціальні аспекти впровадження положень саміту // Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) в Україні / Руденко Л.Г., Білявський Г.О., Горленко І.О., Гукалова І.В., Дубін В.Г., Лісовський С.А., Медведенко І.В., Олещенко В.І., Пащенко В.М. К.:Академперіодика, 2004. – С. 41-72.








поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Екологія І природокористування, 2013, Випуск 16
А. Г. Шапар, чл кор. Нан україни, директор Інституту проблем природокористування та екології Нан україни

Екологія І природокористування, 2005, Випуск 8
Викладені основні підходи щодо побудови системи моніторингу потенційно небезпечних об’єктів. Приведені основні класи пно, вимоги...

Екологія І природокористування, 2008, Випуск 11 Частина Матеріали...
Довкілля – ххі”, присвяченої 90-річчю нан україни, які містять результати теоретичних та прикладних досліджень молодих науковців...

Екологія І природокористування, 2012, Випуск 15
...

Екологія І природокористування, 2012, Випуск 15
Обґрунтовано територіально-структурний підхід до моніторингових досліджень екомережі на прикладі заказника «Балка Північна Червона»....

Екологія І природокористування, 2008, Випуск 11 частина природноресурсний...
Розроблена екологічна класифікація техногенних ландшафтів дозволяє прогнозувати розвиток вторинних екосистем та визначити ландшафтне...

Екологія І природокористування, 2012, Випуск 15
України в контексті відходоутворення. Приведено наявний досвід та нормативно-правові основи діяльності країн Європейського Союзу...

Е кологія І природокористування, 2002, Випуск 4 частина I. Загальні проблеми сталого розвитку
З урахуванням цього розроблена структура такого документа регіонального розвитку

Навчально
Основи топографії (Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання спец. 070908 ”Геоінформаційні системи та технології”,...

Е кологія І природокористування, 1999, Випуск 2
Забезпечення таких умов у промисловому виробництві та сільському господарстві ускладнено без раціонального використання на відповідних...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка