Пошук по сайту


Вересень, ніч - Сторінка 7

Вересень, ніч

Сторінка7/37
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37


Жак брав убік так і сяк, одначе проїхати ще одному автомобілеві було годі. Одного разу переднє колесо вже отак повисло над канавою, і замість букетика квітів, задля якого зупинялися, Матильда носила хмиз, що його Жак стелив під колеса, марно силкуючись виїхати. Вже коли почав накрапати дощ і Матильда сиділа в салоні, а Жак стояв, вимахуючи руками, не впевнено-енергійно, як завше, а безнадійно-утомлено, попереду, заскреготівши гальмами, зупинився обліплений грудками піску самоскид. Здавалося, Жакові повернулася дещиця того, що свого часу було відібрано в його батька. Й ось Жак і Матильда стояли на острівці, добутому рукою секретарки директора з барабану — нещасний папірець, що перетворився на кам’янисту землю. Мов під чарами ілюзіоніста. Вперше Жак побував у цирку напередодні чотирнадцятиріччя, — у тому самому місті, в якому небавом затримається назавжди. До паркана, що обгороджував базар, було приклеєно кольоровий плакат, виконаний на кепському папері, з каруселлю та клоуном над вигненими дугою літерами, що з’єднувалися в напис ЦИРК. У Жакові прокинувся доти незнаний щем, він залюбки пристав би до них, мандрівних акробатів, якби земля, на якій виріс, погодилася відпустити. З-під склепіння звисали гімнастичні приладдя, напнуті линви, прогнуті містки, застиглі в повітрі гойдалки. Підвищенням, що оточувало арену, просувався перевальцем ведмідь із причепленим до нашийника бантом. Сидячи в першому ряду, Жак аплодував разом з іншими глядачами, звір пританцьовував, піднімаючись на грубих коротулях і рухами передніх лап незграбно наслідуючи людські оплески, мовби заохочуючи ще, доки раптом, зістрибнувши посеред виступу з підвищення, потрюхикав до виходу, глухий до окликів дресирувальника. Після ведмедя на арену вийшли гімнасти — троє чоловіків, які переверталися, тримаючись за кільця, з’єднувались і летіли врізнобіч, утворювали піраміду, в якій двоє тримали в повітрі третього, посередині між землею і цирковим склепінням. Жак бачив досконалі рельєфи м’язів, як на анатомічному малюнку в кабінеті, куди їх, майбутніх захисників вітчизни, зігнали на медогляд. Чотири коти стрибали зі стільця на стілець — пухнасті, вгодовані, помахували хвостами, всіляко демонструючи нехіть, шкребли кігтями, дряпаючи грубе цератове покриття, зовсім не так, як їхній Чубасик. У перерві Жак дивився, як тане від доторку губів намотаний на стрижень білий пух, витріщався на льодяники, повітряні кульки і паперові свищики, що розгортались і згорталися, наче язик хамелеона у шкільному підручнику. Невидима сила тримала Жакову руку в кишені, не даючи витягнути монету. Після перерви, тоді Жак і побачив її — мовби від початку чекав і заради неї прийшов, наче шатро було єдиним місцем у всесвіті, де могла відбутися їхня зустріч. Спурхнули вгору дівочі руки, мов крила, а вже наступної миті вона вся линула у повітрі. Він закохався в неї, любив її, відколи був світ, а в ньому він і вона. І здавалося, що більше нікого, крім них, немає. Жак не читав любовних романів, якщо не вважати ними пригоди з привезеної батьком книжки, що їх інсценізував на сільській оболоні. Був гімнастом, який линув угору і вниз, ловив її на льоту і підкидав, щоб підхопити на свої дужі руки. Бачив себе та її на плакатах вистав, якими анонсувалися їхні виступи. Йому подобалося їхнє життя циркових акторів, куток у фургоні, яким котилися від одного кінця світу на інший… Жак опам’ятався, наче прокинувся, — його термосив клоун, білим лицем якого стікали обведені чорними лініями червоні сльози, ніс бубнявів яскравою кулькою, а на голові сидів, тримаючись ґумкою за підборіддя, неоковирний ковпак, насмішкуваті очі, в кутиках яких, під товщею рум’ян, карбувалася втома пробалаганеного життя, вп’ялися в Жака. «А-я-я-й, — ковпак хитнувся спершу вліво, потім управо, відтак знову вліво-вправо. — Ви тільки погляньте: знайшов де відсипатися!» Під смішок глядачів Жак опинився на сцені, навколо нього дрібцював клоун, виймаючи то з його кишені, то з-за шиї, то з вуха всіляцькі дивовижі — шпарґалку, на якій клоун заграв, мов на акордеоні; зелену стрічку, яку тягнув і тягнув із Жакового носа, аж публіка котилася покотом, а його самого вже допроваджували на місце. Такого сум’яття Жак не спізнавав відтоді, як почув голос зниклого безвісти батька.
Земля була островом, на якому розпочиналася робінзонада двох викинутих на кам’янистий берег немолодих людей. Матильді ввижалися квіти, Жакові — груша з батьківського подвір’я. Жак потягнувся зірвати плід, груша стала черешнею — і так вони доторкалися поперемінно, Жак і Матильда, від чого дерево вкривалося то винно-солодкими плодами, то китицями темних ягід, що випромінювали тепло, мов маленькі сонця, на які розсипалося небесне кружало Матильдиного дитинства, заполонюючи її та його. Спершу, коли ще не мали автомобіля, добиралися на Матильдину батьківщину потягом — у загальному, іноді плацкартному вагоні до обласного центру, де висідали разом зі сходом сонця, далі автобусом до кінцевої станції, звідки прошкували стежками і пустищами, збиваючи з трави кришталеву росу. Матильда роззувалася, Жак чимчикував назирці, доки й собі скидав широкі розтоптані сандалі.
як повіє вітер
в якого домівка край степу
що її подорожні сприймають
за курінь баштанника
як здмухне лагідний цвіт
жменю пелюсток
підхопить і понесе
вище і вище
вночі сяють зірками
білі долоньки
як зірве
листя черешні
линутиме у повітрі
змагатиметься перекотиполе
з листям наперегони
сяде на плесо лиману
стане човнами
вранці рибалки
закинуть оправлені неводи
вертатимешся із півдня
ти привези привези темну ягоду
розділимо її вустами
коли сонце зникає за пагорбом
клапті тепла осідають
жовтими цятками
жевріють
у раптових сутінках
рум’яніють
плодами яких не зустрінеш
ніде
духмяно і неповторно
валторнами
м’яко приходить
у гості осінь
стукає у віконниці
туманами
дихає
таємничий
світ за вориною
ти був тоді ще малим
надкуси
спий сік
почастуй
терпкуватим спогадом
і тебе зрозуміють
знатимуть
хай вітер зірве-понесе падолистом
далеко-далеко на південь
на тихе плесо лиману
де чекають рибалки
розкинувши неводи
тоді й сам
довідаєшся про себе більше

Перед ними була земля, вкрита камінням, — здавалося, вона з нього й утворювалася, зі змелених жорнами грудок і нанесеного вітрами пилу, що його визбирували, свій перший врожай. Падаючи в поцинковане відро, камінці глухо тенькали. Вони везли їх назад, на річку, яка впродовж сторіч, змінюючи русло, щедро розтринькувала рінь, — нехай шліфує недошліфоване, перетирає назад на пісок. Річка текла далі над містом, змагаючись із людиною за навколишні пустирища, затоплюючи у період дощів і повеней прилеглі луки. Гуркотіли ескаватори, бульдозери розчищали берег, бетонні плити зміцнили схил, уповільнивши її переміщення, приборкавши її, яка колись давно спустилася з гір, віддалившись від них на десятки кілометрів, її ще й тепер живлять сніг та гірські джерела, утривалюючи вмирання. Жак збився з ліку, Матильда раптом захотіла додому, і тільки квіти, що марилися, то з’являючись, то зникаючи, поширювали ефемерну наснагу. Вночі нило тіло, вранці Матильда ледве змогла підвестися. Жак уперше зауважив, як вона постаріла. — Підсунули ж. — А їм що. — Зате нам. Так залишати не можна. — Гадаєш, побіжать камінці визбирувати? Тоді як однолітки смалили у підворіттях цигарки, розпивали чорнило і незграбно цілували дівчат, їхній син змушений був теліпатися з Матильдою на базар. Вони майже силоміць кілька разів узяли його на город, нехай походить, відчує красу природи — Жак із Матильдою вірили в синовий потяг до прекрасного. Якби не кам’янистий ґрунт, дощі перетворили б доїзди на непрохідне багновище. Мжичило, крихітні частинки вологи трималися в повітрі, утворюючи туманоподібну завісу, в якій автомобіль намацував шлях, наче заблукалий жук, поводячи жовтими очима-вусами. Вода стояла всюди — в рівчаку, на городі, в повітрі, насичувала одяг, роблячи його важким і незатишним, осідала сірими павучками на капоті, звідки стікала, зібравшись великими краплями, вділ. Сірники шипіли, спалахнувши білою іскрою та здимівши, гасли. Вернувшись домів, Жак і Матильда відкоркували вино — прозберігавшись у хатньому барі, воно було старшим, ніж їхній син. Жовтою етикеткою вився довкола напису КАБЕРНЕ виноградний пагін. Жакові з Матильдою було так, наче відкоркували свою молодість. Свій перший і останній ґлінтвейн Матильда пила в кафетерії, куди навідувались якийсь час після того, як побралися. Почепивши вивіску «КАФЕТЕРІЙ», цю колишню ресторацію перетворили після війни на заклад громадського харчування, в якому, переживши кілька влад, кожна з яких могла втриматися тут лише на багнетах, продовжував працювати офіціант на химерне ім’я Куба. За вміння лавірувати між столиками, втримуючи на кінчику вказівного пальця тацю, його винагороджували щедрими чайовими. «КАФЕТЕРІЙ» залишився єдиним закладом, у якому тоді ще подавали ґлінтвейн. «Ґлінтвейн для молодят», — покружлявши в повітрі разом із тацею, полив’яні горнятка кольору опівнічного неба перекочували на стіл, ударивши в ніздрі запахом гвоздики і розігрітого виногрона. Тієї зими морози сягали тридцяти й більше ґрадусів. «Ґлінтвейн?» — сьогодні у «КАФЕТЕРІЇ» знизують плечима. Підігріте вино — хто ж його гріє? Ґлінтвейн відійшов разом із Кубою, померлим у самотині, без родини і друзів. Колись дуже давно Куба мав матір і брата, їх розстріляли у сорок третьому, на вулиці, перед будинком, а Куба, розносячи напої й наїдки, й далі всміхався — журливою усмішкою. Всміхався, обслуговуючи убивць за столиком, щоразу за тим самим, що його будь-хто інший не наважувався займати. Про Кубу подейкували, що зі страху і горя він звернувся з розуму. Подія, що сталася по якімсь часі, це тільки підтвердила, одначе знайшлися й такі, кого вона переконала у протилежному. Незадовго до відступу до ресторації, де за столиком, як звикле, поцмулюючи коньяк, різались у карти вбивці Кубиних брата і матері, вдерлися партизани. Може тому, що Куба надто раптово зупинився, таця ще якусь мить продовжувала рухатися вперед, проте вже за секунду в напрямку, куди вона прагнула, різонули, розітнувши повітря, три автоматні черги. Запала тиша. У цій тиші Куба з повільною, якоюсь підкресленою врочистістю дійшов до столика і, дочекавшись, коли таця, що божевільним вихором затанцювала на пальці, зупиниться, з властивою йому спритністю опустив перед закривавленими есесівцями карафку. Хтось нібито навіть почув, як Куба, ледь уклонившись, прорік: «Ваше замовлення, панове!» — нічого особливого, він казав так завжди. Сьогодні в «КАФЕТЕРІЇ» інші столи і стільці, ніж тоді, коли, розписавшись, Жак із Матильдою знайшли в ньому прихисток від дощу, що лив, наче з відра, і потім, коли принагідно туди завертали: душок спирту й дешевих закусок виповзає крізь кепсько припасовані різьблені двері надвір. Ідучи на базар, Матильда іноді робить гак. Зупинившись неподалік, прикипає до вікон. Наче за ними попиває ґлінтвейн їхня із Жаком молодість. Матильдина пристрасть до приправ виявлялась у триманні пакуночків і наповнених зіллям дзбанків, слоїків з-під майонезу «провансаль», кількість яких із повільною невблаганністю множилась. У продуктових крамницях приправи покоїлись у найвіддаленіших шухлядах, запорошених закутках скляних вітрин, звідки їх відважували, наче щось бридке, до чого силувала безсоромна примха розбещеної сонцем і теплом Півдня, звідки походила, Матильди. Попорпавшись, Матильда дістає з полиці гвоздики — перетривавши у пожовклій торбинці роки, їхній запах війнув подібною до яскравого спогаду свіжістю. З розігрітого на газовій плиті кухля шириться запах винограду з терпким алкогольним присмаком. Додавши цукру, Матильда приправляє напій пучкою брунатних пуп’янків і корицею. Майже одночасно Матильда і Жак ближче присуваються одне до одного, їхні щоки беруться рум’янцем. Невиразне, пойняте серпанком перестояної духмяності минуле видається їм таким близьким і привабливим. Бентежно прокравшись повз кімнату, де син дивиться телевізор, Жак із Матильдою нечутно зачиняють позаду себе двері спальні. 8

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37

Схожі:

Бюлетень нових надходжень вересень
Основи методології та організації наукових досліджень : навч посіб. – К. Цул, 2010. – 352 с

Участь у міжнародних тендерах. Просто про складне опис семінару
Тривалість проекту: вересень грудень 2016 року з можливим продовженням у 2017 році

Відділ освіти Запорізької райдержадміністрації Районний методичний...
Наказ Міністерства освіти І науки України від 03. 06. 2008 №496 Про затвердження Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка