Пошук по сайту


Вересень, ніч

Вересень, ніч

Сторінка1/37
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Annotation


У романі «Вийди і візьми» Тимофія Гавриліва з новою силою звучить тема дому й безхатченства. З історії сім’ї, любові, надій і занепаду виростає панорама життя українського суспільства, де невіра в можливість що-небудь змінити породжує гротескні форми обходження з дійсністю. Тимофій Гаврилів ВИЙДИ І ВІЗЬМИВересень, ніч12345Разом67891011Чоловік іде своїм шляхом121314151617Жінка181920212223242526Син2728293031323334353637

Тимофій Гаврилів ВИЙДИ І ВІЗЬМИ


Вересень, ніч


1


— Котра вже? — запитує жінка. Почавши вити гніздо зі жмутків думок, тривога ще не встигла віддзеркалитися на її обличчі. — Восьма, — відповідає чоловік, зиркаючи на стінні дзиґарі, що їх жінка бачить так само, як він. — І що ти на це скажеш? Чоловік розводить руками. — Він мав бути вдома о сьомій. — Запізнюється, — чоловік знизує плечима. — А ще вірш учити. І математика. — Може, автобуса не було? — Автобуса?! За всі роки вона, якій попервах, тільки-но побралися, здавалося, що її нехтують, уже звикла. Поступово в неї виробилося це коротке скрикування, яким рятувала ладну вислизнути дійсність. Докір, жаль, безвихідь, бунт, жіночий, згодом ще й материнський інстинкт, страх. Боялася, що одного дня, хоч скільки скрикуватиме, дійсність розсиплеться, поховавши під руїнами її живого ще чоловіка, чию неуважність розцінювала як зраду, через яку тягар відповідальності опинявся на ній, тоді як мріяла, що вони нестимуть його крізь буремності життя разом, мов те вкрите оксамитовим пушком паперове серце, яке тримали удвох на тоді ще свіжій світлині з позубцьованими краями. Плекала надії, що спільна ноша зміцнюватиме їхню злуку, на яку мали зареєстрований в актах громадянського стану документ, — вони досі тримають його, те серце, яке їм тицьнув фотограф, і хоча світлина давно вже вицвіла, незмінною залишилася на ній їхня багатообіцяюча молодість. Покладалася на символи, черпаючи в них підтвердження, що все буде добре: вони підводили її рідко, як і їхній настінний годинник — тільки-но зупинявся, квапилася голосніше ввімкнути радіо, а тоді, підправивши стрілки, приводила в рух маятник у вигляді заголовної грецької «фі», з яким легше зводилися кінці з кінцями, — щось заспокійливе було в його гойданні, що мовби врівноважувало біг годин, пропонуючи формулу життя як середнє арифметичне між тиранією часу і його циклічним триванням. Жак утуплюється в газету — суботньо-недільний випуск має замість звичних чотирьох вісім сторінок, які він проковтнув ще вчора, наче приписану лікарем піґулку. Матильда чоловіковими газетами чистить вікна: спершу протирає вимоченою в оцті ганчіркою, потім насухо, від чого шиби сяють кришталевою чистотою. Коли минає дев’ята, Матильда демонстративно дивиться на циферблат, відтак із майже відчайдушною викличністю повідомляє: — Дев’ята! Завтра, повертаючись після роботи, Жак вийме з поштової скриньки свіжий випуск із такими самими, що й завше, нічого не вартими повідомленнями, розрідженими бувальщинами і детективом у дві шпальти з продовженням, заради якого і поновлює передплату. Газета — Жакове алібі, а сьогодні ще й забороло. — Все через те, що ти купив йому вудку. — Він так любить рибалити. Її заводить його мрійливий тон: — Ти любиш. — Коли то було! — Потураєш примхам, яких не міг вдовільнити. — Міг. — Розповідай! — У нашому селі був ставок. — Болото. — Не дуже великий, це правда. — В якому кумкали жаби. — Ти чула? — Чула. — Як ти могла чути?! Це було вершиною несправедливості — ставок, трохи більший за калабаню, засипали, а разом із ним Жакову мрію що-небудь колись там зловити. — Сам казав. Думки обсідають Матильду — про волоцюг, що обступають сина, який відмовився віддавати вудку, — затятися у власній безпорадності: то й увесь опір, на який він здатний. — Їдь! — Атож. — Куди? В такі миті Матильда почувається Ярославною, яка квилить, щоправда, не в Києві, не на валу і не рано-вранці — вранці вона поспішає на роботу. — Як це куди? Жак розгублений. — Ти ж не знаєш, куди він поїхав! — На риболовлю. — За що мені така кара? — Я вже збираюся, — квапливо белькоче Жак, натягуючи штани. Він за світ, у якому не було б місця для бурхливих тональностей — подібно до транзистора з обмеженим діапазоном. Жакові так, наче Матильда дорікає його батькові, який лежить у могилі, ним, сином, що давно вже має власного малюка. Матильду переслідує новий страх — перед нічною дорогою, сутінками і темрявою, автомобілями і водіями напідпитку. — Велосипедні відбивачі, їх видно далеко? — Так, — видихає Жак, зав’язуючи шнурівки. Лікті його піджака світяться латками. Матильдине хвилювання норовить перекинутися на нього. Вересневі вечори дихають прохолодою. На сходах його наздоганяє зойк, і Жак, вернувшись, бере простягнені через поріг гаражні ключі.
Відколи оселилися в цьому будинку, Жак полюбляв, спускаючись униз, рахувати сходинки. Одинадцять, потім майданчик, тоді знов одинадцять, затим поверх із чотирма такими самими, як на їхньому, квартирами, від яких одинадцять східців ведуть до майданчика, потім іще одинадцять, які виводять на перший поверх із такими самими чотирма помешканнями, звідки залишаються шість сходин уділ. Одна-дві-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім. Дев’ять. Десять. Десять… Жак зупинився. Сходинок було десять. Ладний засумніватися, чи не було їх, часом, завжди десять, вирішив подивитися, що буде далі. Йшов обережно, бурмочучи: одна, друга, третя, четверта… На восьмій затамував подих. Дев’ять, десять, одинадцять. Далі знову було одинадцять і передостанніх теж. Жакові стало цікаво, скільки ж виявиться тих, що сполучають перший поверх із виходом на подвір’я, але їх, як завше, було шість. Почав усе наново, одначе результат був той самий — усіх сходинок по одинадцять, найнижчих шість і лише тих, які вели з його поверху, десять. Вкотре піднімався нагору, лічачи тепер навпаки. Одна, дві, три, чотири… Дійшовши до майданчика перед своїх поверхом, зупинився перевести подих. «Ну, ні пуху!» — побажав сам собі і зробив відчайдушний крок. Одна-дві-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім-дев’ять-десять… Сходинок було одинадцять. Жакові захотілося заволати, проте, ходячи прямими лініями незбагненних фігур, нездатний був народити крик, тим паче, що за кожними дверима люди, а за одними — особлива людина, його Матильда. Йому стало цікаво, що вона робить, і він приклав до дверей вухо. Щоразу, коли її запопадає неспокій, Матильда йде на кухню і місить тісто. Її хвилюванню Жак завдячує не один пиріг. «Ну, — сказав собі підбадьорливо. — Одинадцять!» Вишкрябавши на стіні Е В Р И К А, сховав гаражні ключі до кишені.
Матильда уявляла, як Жак іде недбало-сягнистими кроками, шпортаючись об тротуарну плитку, як простягає, щоб утриматися, руки з розчепіреними пальцями, а з-під його ріденького волосся ніяк не може проступити лисина. Любов! Їхнє знайомство виглядало, як у кінострічці. Жак допоміг їй вийти з автобуса, схопивши сумку з такою рвучкістю, що Матильда ледве не закричала — а він таки й виявився злодієм. «Злодій, крадій! Ти вкрав у мене життя», — волала в думках Матильда, коли життя оберталося темним боком. Коли ж воно знову показувало світлу половинку, Матильда визнавала, що Жака випадає винуватити лише в частині злодійств, тоді як решта йшла на рахунок обставин, у трясовині яких борсалися не рік і не два. І Матильда знову зближувалася з чоловіком, але вже не так, як колись. Вони зупинилися під під’їздом будинку, в якому Матильда жила на квартирі. «Дякую», — усміхнулася. «Немає за що», — мовив він, який тоді ще не називався Жаком — і поготів ніяк. «До побачення», — сказала Матильда. «До побачення», — відповів, мовби погоджуючись. «Моя сумка», — спохопилася. «Сумка…» — повторив зачаровано. Це вже згодом Матильда збагнула, що то було звичайне тюхтійство, потрактоване нею за кохання з першого погляду. Матильда прислухалася. Хтось піднімався сходами; досягши їхнього поверху, пішов униз, потім затримався на їхньому майданчику довше, і вона припала до дверей, вслухаючись, доки кроки нарешті остаточно стихли.
Одинадцята сходинка… Як хитро вона від нього сховалася! Жак гигикнув. Тієї миті заскреготіли гальма і посипалася лайка. Більшості конфліктних ситуацій Жак уникав, не помічаючи їх. От і зараз — він тільки перерахував сходинки. Таки виявив її. Ич, пустунка! На іншому боці вздовж паркана дріботів їжак, шукаючи більшої шпарки. Жак роззирнувся у пошуках чогось, чим міг би підсобити. Тим часом їжак протиснув частину тіла всередину, далі ще і врешті опинився по той бік металевої огорожі. Жакові зцікавилося, що робить тваринка там, у саду, — якщо ходить по яблука, то чи справді настромляє на спину, як про те повідомляють кожної осені. Вулиця була порожньою, жодної душі о ще не такій пізній порі. Вже коли спробував підтягнутися, побачив трохи далі хвіртку з такої самої металевої сітки, що й паркан. Жак натиснув на клямку, і хвіртка подалася. Він був усередині, обережно ступаючи по землі, як раптом зрипнули двері, і, перш ніж спалахнуло світло, перетворивши силует на чолов’ягу в майці, Жак почув хрипкий голос. — Хто там? Жак стояв за стовбуром, затамувавши подих. — Є там хтось? Засліплений ліхтарем над ґанком, що його сам і увімкнув, чолов’яга вглядався в сутінки. Жак відчуває: ще мить, і він озветься — може, господареві на ґанку й самому стане цікаво, тоді вони споглядатимуть їжака разом. Ліхтар згас, черевань знову став силуетом, одначе тваринки вже не було. Жак нагнувся, мовби у пошуках чогось загубленого, потім укляк і поколінкував. «Не міг же він отак безслідно зникнути?» — це міркування додало снаги, і, збільшивши радіус, Жак удався до нових пошуків. Чуючи шарудіння, Жак заклякав, відтак нишпорив далі, тоді знову чув шарудіння і так кілька разів, доки збагнув, що то сам він і шарудить у чужому саду, в сутінках, що загусали, переходячи в ніч.
Місячи тісто, Матильда зважувала, чи Жак уже виїхав, чи ще заводить автомобіль. Жак переходить дорогу щоразу в тому самому місці — такий педантизм не поєднувався з його розхристаністю, з якою Матильда боролася ось уже двадцять чотири роки. Матильда думає поперемінно про чоловіка і сина. Не раз автомобіль уже близько, а Жак раптом береться переходити дорогу, іншого ж разу стоїть і чекає, хоча з обох боків вільно. Нарешті її уява доправляє його на інший бік, і страх за дорогу відступає. Матильда думає про їхній автомобіль, що мовби ще один член сім’ї, до якого в неї неоднозначне ставлення. Коли закінчується бензин, Жак висідає з машини, бере порожню каністру і шланг та, піднісши над головою, зупиняє транспорт. Приватники люто сигналять, але він на них не дуже і розраховує. Його розгрішення — водії вантажівок, які зливають за півціни державне пальне. Коли відлітає колесо, йому, який котиться на помірній швидкості, щастить безпечно загальмувати. З’їхавши на узбіччя, Жак виймає домкрат — багажник захаращений інструментами і всіляким непотребом. «Сиди», — недолуго шкіриться. «Не буду!» — протестує Матильда й виходить, траскаючи дверима. «Куди ти?» — розчарування в його голосі нагадує Матильді розчарування дитини. Матильда прямує в кущі. Присівши, слухає, як Жак вовтузиться біля домкрата. Матильда вертається з букетиком придорожніх фіалок. «Сідайте, мадам, — запрошує Жак. — Карету полагоджено». Матильда мовчки сідає, і він обережно зачиняє за нею двері. Матильда й сама до пуття не певна — колись цю гру вона сприймала по-іншому.
Жак дивиться на свої довгі ноги, що цибатіють, тримаючи його, на черевики з недоладно зав’язаними шнурівками, заледве видні у темряві, скупо розрідженій місяцем і каправим ліхтарем, що сутулиться на дерев’яній підпорі з іншого боку вулиці. «Я лише хвильку», — каже впівголоса сам до себе, відчуваючи спиною рапаву кору. Дорогою прогуркотів автомобіль. Коли проїде п’ять, він відірве спину від дерева. Жак пригадує, як небавом після одруження вони виграли в лотерею свій. Відтоді був персональним водієм, відчиняючи двері, в які Матильда сідала, підібравши полу сукні. «Вам куди?» — освідчувався, а Матильді здавалося, що вона в одному з тих фільмів, героїнею яких мріяла опинитися. Жак присягався в коханні, Матильда не вірила, і так за грою одного разу вони проходили попри лотерейний кіоск. «Гаразд, — Жак раптово зупинився. — Якщо я тебе кохаю, ми виграємо». Судячи з виграшу, любов Жака до Матильди була великою, мала колеса, фари, багажник, сімдесят кінських сил, була зеленавою, як ранньоквітневий палист. У лотерею вони більше ніколи не грали. Їхні любощі перемістилися з гуртожитської кімнатки з полакованими дверима, де проводили вихідні, на природу. Навесні, коли ще було прохолодно, кохалися в салоні, увімкнувши мотор, аби затепла спрагло, мовби надолужуючи дні минулі й випереджаючи ті, що настануть, віддаватися одне одному серед трав і польових квітів, на відлюдді річок та осяяних літнім сонцем гірських галявин, і одного разу над ними постав олень. Вони лежали, а олень продовжував стояти, здивований та очуднений, а коли пішов, ще довго долинав хрускіт гілок у хащах. Вони трохи таки попоїздили, доки Жак змушений був уперше відігнати автомобіль на станцію техобслуговування. Не те щоб любив, як ламалося колесо, яке міг полагодити самотужки: незапланована зупинка прокидала в ньому світле відчуття — наче вигравав невеличкий раунд, на якийсь час забуваючи, що неминучим завершенням усієї партії так чи інак буде програш. Піднімаючи машину домкратом, спізнавав невимовну насолоду від того, що Матильда всередині, та був близький до розпачу, коли вона якогось разу, без жодної на те причини, застрайкувала, а він лише безпорадно белькотів. Мріяв про такий домкрат, яким підняв би її до неба. Був упевнений, що, відколи побачив її, робив усе задля неї. Жак зіскакує й трусить стовбур. Плоди глухо гепають у траву. Жак трусить і трусить, доки останнє яблуко, влучаючи в нього, нагадує, нащо о цій порі вирушив із дому. Тоді нарешті покидає сад і його занишклих у кублі мешканців. 2

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Бюлетень нових надходжень вересень
Основи методології та організації наукових досліджень : навч посіб. – К. Цул, 2010. – 352 с

Участь у міжнародних тендерах. Просто про складне опис семінару
Тривалість проекту: вересень грудень 2016 року з можливим продовженням у 2017 році

Відділ освіти Запорізької райдержадміністрації Районний методичний...
Наказ Міністерства освіти І науки України від 03. 06. 2008 №496 Про затвердження Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка