Пошук по сайту


Тема: «Методична компетентніть учителя на уроках інформатики»

Тема: «Методична компетентніть учителя на уроках інформатики»

Сторінка1/3
  1   2   3
Автор: Шишко Ірина Миколаївна

учитель інформатики, спеціаліст ІІ категорії

Тема: «Методична компетентніть учителя на уроках інформатики»
Розробка теорії методів навчання пройшла довгий шлях. Уже в 30-ті роки були різні підходи до визначення методів. М.М. Пістрак так характеризував методи: «Методом навчання у найзагальнішому розумінні слова ми називаємо спосіб передачі знань і розвитку в учнів умінь і навичок. Методи навчання – це знаряддя в руках вчителя, це спосіб його дії по відношенню до учня і способи роботи учня під керівництвом вчителя».

П.М. Шимбарьов розглядав метод навчання «як шлях, за допомогою якого вчитель організує, спрямовує і керує роботою учні щодо оволодіння ними основами наук».

У цих визначеннях підкреслювалася провідна роль учителя в навчальному процесі.

У педагогічній літературі 40-50-х рр... поняття «метод навчання» визначалось як «той засіб або той шлях, за допомогою якого вчитель, спираючись на свідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками».

У деяких роботах при визначенні поняття «методи навчання» враховувалась не тільки діяльність вчителя, але і діяльність учнів. З цих посилок виходили М.М. Верзілін, Б.Е. Райков, Б.П. Єсипов і т.д. Ця точка зору отримала подальший розвиток і стала провідною в середині 60-х років. Було поставлено питання про множинність методів і недопущення універсалізації того або іншого з них. Значну увагу було приділено вербальним методам.

У 60-80-ті роки розробка теорії методів навчання обумовлювала дослідження навчання як цілісного процесу, як взаємодію тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Це знайшло віддзеркалення у визначенні методів навчання як способів організації пізнавальної діяльності учнів, яка забезпечує оволодіння знаннями, методами пізнання і практичної діяльності. «Методи навчання – це упорядкована за певним принципом спільна цілеспрямована діяльність учителя і учнів, що являє собою систему прийомів або способів і спрямована на розв’язання навчально-виховних завдань.

Найбільш поширеним стало визначення: «Методи навчання – це впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти».

У педагогічній літературі головним чином називаються такі методи: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, робота з підручником, книгою; ілюстрація, демонстрація, лабораторні роботи; письмові графічні роботи; самостійне спостереження; робота на ділянці, у майстерні; вправи, розв’язання задач, практичні роботи, екскурсії, повідомлення учнів, заучування матеріалу підручника, використання засобів мистецтва, експеримент, застосування знань за нових умов, творчі усні і письмові роботи, дослідницька робота, повторення тощо.

Для свідомого застосування цих методів у процесі навчання необхідна їх класифікація. Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Тому подамо класифікацію методів на основі різних ознак.

Одна з класифікацій – за джерелами здобуття знань, згідно з якою всі методи навчання поділяються на словесні, наочні та практичні (М.М. Верзілін, Є.Я. Голант, Є.І. Перовський).

М.М. Скаткіним і І.Я. Лернером була запропонована класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний (або інформаційно-рецептивний), репродуктивний (відтворюючий), проблемного викладу, частково-пошуковий (або евристичний), дослідницький. Поділ методів на продуктивні і репродуктивні автори вважали умовним, оскільки будь-який акт діяльності без репродуктивного неможливий.

У розробці теорії методів навчання важливе місце займали питання бінарного підходу до їх визначення і класифікації. Класифікація методів навчання на бінарній основі була розроблена М.М. Левіною, М.І. Махмутовим. Вона будувалася за принципом поділу методів на методи викладання і методи учіння, що розглядалися в сукупності.

І.В. Харламов визначає п’ять груп методів навчання:

- метод усного викладення педагогом і активізація пізнавальної діяльності учнів – розповідь, пояснення, лекція, бесід, метод ілюстрації;

- метод закріплення навчального матеріалу: бесіда, робота з підручником;

- метод самостійної роботи учнів, спрямовані на осмислення й засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;

- методи навчальної роботи по використанню знань на практиці й вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття;

- методи перевірки й оцінки знань, умінь, навичок школярів: спостереження за роботою учнів, усне опитування, контрольні роботи, програмований контроль, перевірка домашніх завдань тощо.

Методи навчання в залежності від характеру пізнавальної діяльності учнів

Представлена класифікація методів навчання за джерелами знань у 60-ті роки зазнала серйозної критики, бо вона не відображала характеру пізнавальної діяльності учня. М.М. Скаткін і І.Я. Лернер виступили в пресі з іншим підходом до класифікації методів навчання – на основі характеру пізнавальної діяльності учнів.

Вони виділили такі методи:

  1. Пояснювальний (інформаційно-репродуктивний). Суть його в тому, що вчитель організує сприйняття, а учні сприймають ті чи інші факти, явища, фіксують їх у своїй пам’яті. Сприйняття може бути організоване шляхом подання слова, книги, наочних посібників, досвіду.

  2. Репродуктивний, оснований на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданням учителя.

  3. Проблемне викладання. Учитель ставить проблему, сам її розв’язує, але при цьому демонструє шлях розв’язання.

  4. Частково-пошуковий метод, при якому вчитель організує участь школярів у розкритті тих чи інших питань теми, що вивчається. Учень може формувати питання за матеріалом, що вивчається, добирати докази за певною тезою вчителя, висувати гіпотези, брати участь в евристичній бесіді.

  5. Дослідницький метод, завдяки якому учні беруть участь у науковому пізнанні: спостерігають та вивчають факти та явища, виявляють проблему дослідження, висувають гіпотези, планують шляхи її перевірки, вивчають літературу, оцінюють результати, роблять висновки про можливість використання набутих знань.

Класифікація методів за І.Я. Лернером і М.М. Скаткіним дає можливість конкретизувати діяльність вчителя і учня в процесі навчання.

Діяльність учителя

Діяльність учня

Пояснювальний метод

Пред’явлення інформації різними способами. Організація дій учня з об’єктом вивчення.

Сприйняття знань. Усвідомлення знань. Запам’ятовування (переважно довільне).

Репродуктивний метод

Складання і пред’явлення завдань на відтворення знань і способів інтелектуальної і практичної діяльності.

Керівництво і контроль за виконанням.

Актуалізація знань. Відтворення знань і способів дій за зразком, що показані вчителем, книгою, технічними засобами тощо. Довільне і мимовільне запам’ятовування (залежно від характеру завдання).

Метод проблемного викладу

Постановка проблеми і розкриття доказового шляху її вирішення.

Сприйняття знань. Усвідомлення знань і проблеми. Прогнозування наступних кроків розв’язання. Запам’ятовування (значною мірою мимовільне).

Частково-пошуковий (евристичний) метод

Постановка проблем. Складання і пред’явлення завдань на виконання учнями окремих етапів розв’язання інтелектуальних і практичних завдань. Планування кроків розв’язання. Керівництво діяльністю (корекція і створення проміжних проблемних ситуацій).

Сприйняття завдання, що складає частину загальної проблеми. Осмислення умов завдання. Актуалізація знань про шляхи вирішення схожих завдань. Самостійне вирішення частини проблеми. Самоконтроль у процесі вирішення, перевірка результатів. Перевага мимовільного запам’ятовування матеріалу. Відтворення ходу розв’язання і його самостійне обґрунтування.

Дослідницький метод

Складання і пред’явлення проблемних завдань для пошуку рішення.

Контроль за ходом розв’язування завдань.

Сприйняття проблеми або самостійне бачення її, усвідомлення умов проблемного завдання. Планування етапів дослідження. Планування засобів дослідження на кожному етапі. Самоконтроль у процесі дослідження і його завершення. Переважно мимовільне запам’ятовування. Відтворення ходу дослідження, обґрунтування його результатів.


Класифікація методів за Ю.К. Бабанським

Беручи до уваги розроблені класифікації, Ю.К. Бабанським виділяє три основні групи методів:

  1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні, практичні (аспект передачі та сприйняття навчальної інформації); індуктивні та дедуктивні (логічний аспект); пояснювально-репродуктивні та інформативно-пошукові (аспект характеру пізнавальної діяльності); самостійна робота та робота під керівництвом учителя (аспект керування навчання учня).

  2. Методи стимулювання і мотивації: методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання (гра, диспут, зацікавленість) і методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності (вимоги, переконання, заохочення, покарання).

  3. Методи контролю і самоконтролю у навчанні: усний, письмовий, лабораторний, програмований, машинний.

Логічний аспект класифікації методів навчання

Якщо розглядати методи навчання як логічний шлях навчальної роботи, то можна назвати такі методи:

  • аналітичний, який передбачає розумовий або практичний розклад цілого на частини з метою вивчення суттєвих ознак тих частин (їх аналіз);

  • синтетичний, який вимагає об’єднання частин і аналіз цілого (синтез);

  • індуктивний (індукція – узагальнення, що виникає в основному на базі емпіричного матеріалу, здійснюється логічний перехід від окремого знання до загального);

  • дедуктивний (дедукція – логічний перехід від загального знання до окремого);

  • метод аналогій (аналогія – висновок на основі уподобання поодиноких подій, явищ);

  • метод отримання вивідних знань, тобто через умовивід, що дає змогу одержувати нові знання на основі раніше здобутих або певної конкретної інформації.

Вибір методів навчання

У школі важливо, щоб учитель умів обирати методи, про що у свій час писала методист М.О. Рибникова: «Викладання є мистецтво, а не ремесло – у цьому корінь учительської справи. Випробувати десять методів і обрати свій, передивлятися десять підручників і не дотримуватися жодного неухильно – ось єдиний можливий шлях живого викладання. Весь час винаходити, вимагати, удосконалювати – соь єдиний курс учительського робочого життя».

Які ж чинники необхідно брати до уваги під час вибору методів?

1. Можливість конкретних методів у реалізації поставленої конкретної мети і завдань уроку.

2. Відповідність методів до специфіки навчального предмета, змісту й обрання форм організації навчання.

Покажемо схематично зв’язок змісту освіти і методів навчання за характером пізнавальної діяльності учнів. Кожному елементу змісту освіти відповідають свої методи навчання.


У рамках теми уроку всі методи навчання можуть бути застосовані у різному сполученні залежно від дидактичної мети уроку і запланованого змісту освіти.

3. Особливості учнів даної конкретної групи, а також окремих учнів класу.

4. Специфіку рис особистості, широту кругозору учителя, його здібностей.

5. Матеріально-технічну базу школи.

Таким чином, учитель повинен бути ознайомлений з багатьма методами і прийомами навчання, знати їх позитивні боки і недоліки. Застосовувати ж варто ті, які дадуть найбільший ефект у конкретній обстановці, що складається.

До них належать усне викладання знань (лекція, пояснення, розповідь), бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з книгою. Загальним для всіх цих методів є слово (усне чи писемне) як джерело знань, хоча кожен із методів дає свої особливості.

Усний виклад. Під викладом учителя розуміємо представлення учням навчального матеріалу за допомогою слова з метою формування у цих знань, умінь, переконань. Це – монологічна форма навчальної роботи. Викладач повідомляє інформацію, учень сприймає її, осмислює, запам’ятовує, а потім репродуктує засвоєне. Живе слово вчителя може поєднуватисяз іншими засобами: читанням книги, демонстрацією з картини, проведенням дослідів, показами, як виконуються дії (читати, співати, писати тощо). Цей метод вимагає багатопланової діяльності педагога:

  • виклад певного фрагмента навчального матеріалу;

  • встановлення контакту з класом;

  • стимулювання учнів до сприймання матеріалу;

  • керівництво пізнавальною діяльністю школярів;

  • передбачення свого викладу, його змісту, форм і самооцінки.

Але саме на цей метод припадає в середньому 51,8%, в той час як на долю підручника як джерела інформації припадає 19,3%.

Види усного викладу:

Розповідь – живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, недовгий за часом, що містить переважно фактичний матеріал.

Розповідь учителя широко застосовується в усіх класах середньої школи, однак у початковій та неповній середній школі вона використовується значно більше, ніж у старших класах. Розповідь в основному знаходить застосування у викладанні історії, географії, хоча її використовують учителі інших дисциплін. Вона триває до 15 хвилин у молодших класах і до 25 хвилин – у старших. Такатривалість забезпечує увагу до розповіді.

Виділяють розповіді: художні, науково-популярні, описові.

Художня розповідь у своїй основі становить образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, у молодших класах ви­користовують розповіді про тварин, географічні відкриття, у стар­ших — історії створення художніх творів тощо).

Науково-популярна розповідь заснована на аналізі фактичного матеріалу. У цьому випадку виклад пов'язаний з теоретичним ма­теріалом, з абстрактними поняттями. Під час викладу учні повин­ні слідкувати за ходом аргументації, за тим, як із одного твер­дження витікає інше, як аналіз і синтез допомагають формулюва­ти висновки. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'ятників, музею-садиби та ін.).

Пояснення — доказовий виклад матеріалу вчителем, пов'яза­ний з вивченням правил, математичних дій, законів, явищ. Учи­тель висуває певну тезу і подає систему її обгрунтування.

Шкільна лекція — виклад учителем проблеми, важливого питан­ня навчальної програми. Як метод навчання лекція використовуєть­ся переважно у старших класах. Залежно від дидактичної мети розріз­няють лекції, у яких зміст безпосередньо доводиться до учнів у гото­вому для запам'ятовування вигляді. Більш складний характер має проблемна лекція. Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяє: запис основної думки, тез, конспектування, складання плану та ін.

У чому ж позитивні позиції цих методів?

1. Слово вчителя не тільки несе інформацію, але й керує одно­часно пізнавальною діяльністю учнів, готуючи до сприйняття, впливаючи на думки і почуття учнів одночасно.

2. Учитель не лише повідомляє учням певну інформацію, але й виявляє своє ставлення до них, бо, викладаючи матеріал, пере­конує учнів. Таким чином, живе слово зберігає в собі великі виховні можливості.

3. Викладання забезпечує системність у вивченні програмово­го матеріалу та реалізацію інших принципів навчання.

4. Метод рухомий, гнучкий, може охоплювати різноманітні за­соби і прийоми (грамзапис, ілюстрації тошо). Вчитель має можли­вість ураховувати особливості сприйняття учнями матеріалу. Якщо учень чого-небудь не розуміє, вчитель ще раз може розкрити сут­ність теми, більш детально її пояснити тощо).

5. Викладання дає можливість учителю використовувати най­новіші наукові дані, підходи, які ще не знайшли відображення в під­ручниках, здійснювати принциц зв'язку теорії з практикою.

6. Викладання дає можливість зекономити час на вивчення програмового матеріалу.

7. Викладання демонструє учням приклади логічної, яскравої мови вчителя, його культури.

Разом з тим необхідно відзначити і основний недолік цього методу — при більшій активності вчителя недостатня пізнавальна активність школярів. Учитель не має можливості пристосуватися до характеру сприйняття слова кожним учнем.

У педагогічній літературі обгрунтовано окремі шляхи подолан­ня недоліків методів усного викладу;

1. Чітке визначення мети і завдань викладу того, що необхідно засвоїти школярам.

2. Стимулювання позитивної мотивації пізнавальної діяльнос­ті учнів.

3. Реалізація основних принципів навчання.

4. Забезпечення інтересу школярів до процесу пізнання, змісту матеріалу: стимулювання їх активності, чому сприяє змістовність, новизна матеріалу, відмінність його від викладу в підручнику; скла­дання учнями плану викладу, конспектів; поєднання повідомлен­ня з прикладами; опора на життєвий досвід; риторичні запитан­ня; елементи цікавості, виділення вчителем стрижневих питань, використання засобів наочності; проблемного викладу тощо.

5. Встановлення доброзичливих стосунків між учителем і учня­ми, чому сприяє емоційність вчителя, його впевненість; характер контактування з класом (жарт, гостре слово, повага до школярів), ставлення до власного предмета, вміння підтри.мувати дисципліну в класі, поза вчителя (краще стояти, а не ходити по класу; володі­ти руками). Велике значення має форма викладу, мова вчителя (відсутність слів-паразитів, штампів; простота, стислість, різність, темп).

П.Ф. Каптерев писав: «Одна і та ж наука у викладі різних осіб справляє часто притягальне діяння неоднакової сили: в одного викладача вона виграє, а в іншого — програє.

Якщо він викладає науку абсолютно холодно і байдуже, якщо вид­но, що йому, власне, все рівно, чи все гаразд з його наукою, що, сло­вом, він займається нею лише за обов'язком, а не за душевною схиль­ністю, то таке ставлення вчителя до науки може відбитися і на учнях».

«Мистецтво класної розповіді зустрічається у викладача неча­сто — не тому, що це рідкий дарунок природи, а тому, що й обда­рованій людині треба багато попрацювати, щоб виробити в собі здібність цілком педагогічної розповіді».

Бесіда

Це діалогічний метод навчання, при якому вчитель за допомо­гою вдало поставлених питань спонукає учнів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення: на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Перевага бесіди у тому, що вона сприяє розвитку активності, самостійності учнів, формуванню переконань.

Незважаючи на позитивні якості, бесіда не може бути універ­сальним методом навчання, оскільки вона вимагає витрати вели­кої кількості часу, певного запасу знань для її проведення тощо.

Види бесід у залежності від двдактичної мети:

1. Вступна бесіда проводиться, звичайно, з учнями як підготов­ка до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріапу.

2. Повідомлювальна бесіда. Базується бесіда переважно на спо­стереженнях, що організуються вчителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а та­кож на матеріалі текстів літературних творів, документів.

3. Бесіда-повторення використовується для закріплення навчаль­ного матеріалу.

4. Контрольна бесіда — для перевірки засвоєння знань.

За характером діяльності школярів у процесі бесіди можна ви­ділити 2 основних види: 1) евристична; 2) катехізична.

Евристична бесіда (від грец. знаходжу, винаходжу) — метод навчання, який передбачає, що вчитель уміло поставленими за­питаннями скеровує учнів на формування нових понять, виснов­ків, правил, використовуючи свої знання, спостереження. Еврис­тична бесіда, її використання пов'язано з іменем грецького філо­софа Сократа, який своїм учням не викладав ті чи інші істини, а вів з ними бесіду, в результаті якої встановлювалась істина. Він про себе казав, що діє, як повитуха (сама не родить дитя, а допо­магає йому народитися).

Під час евристичної бесіди учні у відповідь на поставлені за­питання не повторюють завченого матеріалу, а за допомогою вчи­теля дають самостійні пояснення або роблять висновки на основі своїх отриманих раніше знань.

Катехізична бесіда. Катехізисом у старій школі називали під­ручник з релігії. У ньому полавїілися релігійні догми у формі за­питань і відповідей. Від учнів вимагали точного відтворення пи­тання і запропонованої у підручнику відповіді. Згодом бесіди, спря­мовані на відтворення відповідей, які вимагають тренування па.м'яті, стали називати катехізпчними.

Ці бесіди панушіли в середніх піках, ві.чпсіпілаїочи вимогам дог.матичного навчання.

За формою проведення бесіди можуть бути: фронтальними (пи­тання звернені до всіх учнів класу), індивідуальними (питання ад­ресовані одному учневі), груповими (пігіання звернені до групи учнів).

Вимоги до проведення бесіди:

1. Чітка постановка мети бесіди вілповіііно до мети та завдань уроку.

2. Наявність плану-питалї-нпка.

3. Правильна постановка питань:

— стислість, доступність;

— система питань, одне мусить логічно випливати з попе­реднього;

— не допускати «каверзних» питань, уникати невизначених (що знаєте про...);

— ставити питання всьому класу.

4. Виявляти гнучкість при проведенні бесіди.

5. Підбивати підсумки, робити висновки.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Науково-методична діяльність учителя Проблема, над якою працює вчитель
Освіта, кваліфікація за дипломом: вища, Донецький інститут соціальної освіти, 2004 р., географ, викладач географії; Горлівський державний...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Зорянський...
Співвідношення "ідея практика знання" та використання його на уроках інформатики. Переваги проектної діяльності 13

Урок-пракутикум учителя історії Великоберезнянської гімназії Савко...
Використання додаткових джерел інформаційних та інтерактивних методик на уроках історії з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів...

Урок гра урок захист творчих робіт учнів висновки список використаних...
Використання інтерактивних технологій навчання для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках математики та інформатики

Уроках математики
Елементи українознавства на уроках математики Збірник вправ. Зош і-іііст с. Маяки, 2016- 76с

Доповідь учителя української мови та літератури
Природне бажання кожної людини сьогодні – знати своє родове коріння, історію села чи міста, де вона народилася І де пролягли її життєві...

Банк даних «знз: науково-методична робота, інноваційна діяльність»
Організація роботи Літньої профільної школи для учнів округу з метою реалізації допрофільної підготовки

План роботи Линовицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на...
Провести бесіду з класоводами І класними керівниками по оформленню класних журналів

У 2015/2016 навчальному році учні 7 класів загальноосвітніх навчальних...

Формування інформаційної компетентності учнів на уроках географії та економіки
Тому проблемною темою, над якою працюю я обрала «Формування інформаційної компетентності учнів на уроках географії та економіки»....



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка