Пошук по сайту


Георг Зіммель - Соціологія

Соціологія

Сторінка7/30
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30

Георг Зіммель – німецький філософ-ідеаліст, соціолог, представник філософії життя, основоположник формальної соціології. Зіммель зауважував, що з точки зору змісту в об’єкті і предметі соціології немає нічого, чого б не було вже в інших науках. “... У порівнянні з іншими науками, соціологія – це новий засіб дослідження, новий метод, який дає змогу підійти до явищ новим шляхом”.

Таке формальне розуміння предмета соціології звужувало її предметний горизонт, унеможливлювало постановку ряду макросоціологічних проблем (питань про типи суспільств, соціальні системи, динаміку соціальних змін тощо). Прагнучи подолати суперечності, які виникли у зв’язку з цим, соціолог розрізняв чисту (формальну) соціологію і соціологію загальну як застосування соціологічного методу “для дослідження історичного життя”.

У праці “Соціальна диференціація” ставиться проблема зв’язку між індивідом і групою, розглядаються деякі механізми внутрі- та міжгрупової взаємодії. Абсолютна групова солідарність можлива лише в межах відносно невеликих колективів, “зцементованих” за допомогою кількох загальнозрозумілих принципів (прикладом можуть служити невеликі і замкнуті християнські громади, з’єднані незначною кількістю догм).

Згідно з Зіммелем, поняття суспільства має як мінімум два значення. В одному випадку ним називають певну реально існуючу людську спільноту, певну множину соціалізованих індивідів. У другому йдеться про систему відносин між цими індивідами. В першому значенні термін “суспільство” є об’єктом усіх гуманітарних та соціальних наук, у другому – об’єктом саме соціології.

Значну роль у розвитку західної соціології класичного періоду відіграє німецький соціолог Фердинанд Тьонніс. Предмет його уваги – дослідження сутності соціальних спільнот та процесів, які сприяють організації та функціонуванню людських співтовариств. Цим проблемам присвячена його праця “Спільнота й суспільство”. У самій назві цієї праці відображені центральні категорії соціологічної науки.

Соціологія, згідно з Тьоннісом, вивчає соціальне життя. Воно є розмаїтим і складається з певних соціальних зв’язків. Соціальні зв’язки між людьми можуть, звичайно, базуватись на взаємовідштовхуванні та взаємозапереченні. Але там, де ворожнеча грає провідну роль, немає істинного соціального зв’язку – є лише сукупність ворогуючих людей. Насправді ж, на думку Тьонніса, взаємозв’язки людей є набагато різноманітнішими, до того ж у суспільстві переважають соціальні зв’язки, засновані на прагненні до спільного життя. Тому не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей, бажання жити разом.

Тип соціального зв’язку визначається типом волі, взятого за основу. Тому Тьонніс вирізняє два типи волі:

  • воля природна, інстинктивна, яка проявляється в емоціях, душевних схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах;

  • воля розумова, раціональна, яка знаходить вияв в усвідомленому, таких раціональних компонентах, як раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін тощо.

Історичний процес власне складається з двох протилежних віх спільного життя людей – спільнот, заснованих на соціальних зв’язках реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке виступає механічним утворенням, посталим на волі розумовій, раціональній.

Сам напрямок історичного розвитку для Тьонніса є однозначним і полягає у загальному скеруванні від спільнот до суспільства, що йде паралельно із зростанням раціональності; суспільство поступово, але невблаганно витісняє в історичній перспективі спільноту.

Отже, внесок Ф.Тьонніса у розвиток соціологічної думки полягає в тому, що він:

  • здійснює аналіз соціальних явищ, як відображення міжособистісних зв’язків;

  • підкреслює нерозривність зв’язків особистості із соціальним середовищем;

  • розглядає соціальні спільноти в їх історичному розвитку.



    1. Сучасні соціологічні теорії

Сучасна західна соціологія представлена різноманітністю шкіл і течій, які розвиваються за багатьма напрямами. (Рис. 1).

Один з головних напрямків американської соціології після Другої світової війни був функціоналізм. Цікаву систему пояснення суспільства з функціональних позицій виробили американські соціологи Толкотт Парсонс і Роберт Мертон. Головне завдання соціології, на їх думку, полягає у вивченні механізмів і структур, які забезпечують сталість соціальної системи.

Функціоналізм часто ототожнювали зі структурним аналізом. Тому в соціологічній літературі вони постають як єдина структурно-функціональна теорія або як окремі функціоналістичні та структуралістичні концепції.

Структурний функціоналізм. Т.Парсонс вважав одним із ключових завдань соціології аналіз суспільства як системи функціонально-взаємопов’язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу – це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюваних і взаємопов’язаних дій (теорія соціальної дії), а потреби особистості – як змінні у соціальній системі.

Т.Парсонс і інші дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь-якої системи, а й визначити сукупність необхідних умов або “функціональних передумов” для всіх соціальних систем. Ці універсальні умови стосувалися не тільки соціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні потреби свої елементів, забезпечуючи їх виживання.



Рис 1. Напрямки розвитку сучасної соціології

Вона повинна володіти і певними способами розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб’єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушення цієї організації, вдаючись до примусу або переконання. І нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.

У кожному суспільстві, крім соціальних норм, існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно використати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості.

Теоретичну систему Парсонса об’єднує і організовує проблема соціального порядку. Поняття “соціальний порядок” охоплює існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті, а також певних взаємин у ньому; наявність елемента передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти тільки в тому разі, коли знають чого чекати один від одного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм соціального життя.

Т.Парсонс вважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати:

  1. раціональну організацію і розподіл своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів для досягнення своїх цілей;

  2. визначення основних цілей і підтримання процесу їх досягнення;

  3. збереження солідарності (проблема інтеграції);

  4. підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень у системі особистісної мотивації.

У Західній соціології структурно функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім’ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 5060-х рр. функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних систем, де вони втрачають однозначність; за статичний розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватно описати і проаналізувати конфлікти. Згодом теоретичні підходи структурно функціонального аналізу синтезувалися з іншими соціологічними течіями.

Теорії соціального конфлікту. Представляють різноманітні концепції, які визначають конфлікт одним з найважливіших чинників соціального розвитку. Оформилися вони у зв’язку з критикою структурно-функціонального аналізу. Авторитетними щодо вивчення проблем соціального конфлікту вважаються праці К.Маркса і Г.Зіммеля.

Американський соціолог Льюїс Козер вважає, що в кожному суспільстві існують певні елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішим компонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв’язків. Якщо у ригідних (закритих) суспільствах соціальні конфлікти поділяють суспільство на дві “ворожі” групи або два “ворожі” класи, підривають основи колективної “злагоди”, загрожують руйнуванню соціальних зв’язків і суспільної системи через революційне насильство, то у “плюралістичних” (відкритих) суспільствах вони знаходять своє вирішення, а соціальні інститути оберігають суспільну злагоду. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям, тобто впровадженню нових форм організації і праці та управління, що охоплюють не тільки окремі підприємства, а й їх сукупність, галузі.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф, називаючи свою соціологічну концепцію “теорією конфлікту”, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепціям соціальної злагоди. Соціальний конфлікт він вважає наслідком опору відносинам панування і підкорення. Придушення соціального конфлікту, за Дарендорфом, призводить до його загострення, а “раціональна регуляція” – до “контрольованої еволюції”. Хоча причини для конфліктів завжди існують, ліберальне суспільство може владнати їх на рівні конкуренції між індивідами, групами, класами.

Теорії соціального конфлікту, визначаючи конфлікт одним з головних рушіїв соціального прогресу, одночасно розглядають явища, які характеризуються поняттями “злагода”, “стабільність”, “порядок”, “спокій”. При цьому злагода вважається нормальним станом суспільства, а конфлікт – тимчасовим.

Теорія соціального обміну. Теорія соціального обміну, фундатором якої вважають американського соціолога, соціального психолога Джорджа Хоманса, втілює спроби встановити зв’язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності. Представники цієї концепції розглядають обмін різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конформізм та ін.) Варіанти теорій соціального обміну набули поширення у соціології, соціальній психології, політології, економіці.

Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань. Існують дві передумови теорії соціального обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, конання та ін.). Типи вигод концептуалізуються по-різному: “цінність” – у соціології; “корисність” – у економіці; “нагорода”, “плата” – у соціальній психології. Друга – розкриває зміст назви цієї концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. “Обмінні угоди” розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.

Концепції соціального обміну часто конвертують з іншими методологічними концепціями емпіричної соціології – аналізом соціальних мереж, теорією ролей та ін.

Психоаналітичні теорії. Поштовх до розвитку психоаналітичних теорій дало психологічне вчення відомого австрійця Зиґмунда Фройда, який висунув гіпотезу про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру. Але між соціальною доктриною Фройда і психоаналізом як конкретним методом вивчення неусвідомлених психічних процесів існує суттєва відмінність.

Згідно з Фройдом проблема розв’язання сексуальних колізій має вирішальне значення не тільки в індивідуальному розвитку, а й в історичному процесі. В основі соціокультурної, художньої та інших видів людської діяльності лежить сублімація (перетворення, переключення) сексуальної енергії.

Теорія міжособистісного спілкування Фройда заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід. Будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні у ранньому дитинстві. Схильність з повагою ставитися до особистості, наділеної владою, наприклад до керівника, зумовлена тим, що він нагадує когось з батьків. Фройд вважав, що люди належать до різних соціальних груп і залишаються у них здебільшого тому, що переживають почуття відданості і покірності лідерам груп. Він пояснював це не якимись особливими якостями лідерів, а швидше ототожненням їх з могутніми, богоподібними особистостями, яких у дитинстві уособлювали батьки.

Помітною постаттю в соціології ХХ століття став німецько-американський соціолог і психолог Еріх Фромм. Спочатку він розробляв теорію фройдиського напряму, співпрацював з ученими франкфуртської школи, так званими неомарсистами М.Хоркхаймером, Г.Маркузе та ін. Тому Е.Фромма часто вважають неофрейдистом або неомарксистом. Насправді у 5080-х роках він створив оригінальну соціологічну теорію, використовуючи і критично оцінюючи при цьому різні соціологічні течії. Сам Фромм виокремив три концептуальні підходи до вивчення суспільства, які відрізняються від його власного.

  1. Психологічний – згідно з яким культурні явища зумовлені психологічними чинниками, що “виростають” з інстинктивних спонук, на які суспільство впливає тільки шляхом повного або часткового придушення.

  2. Економічний – виріс, як вважав Фромм, зі спотвореного розуміння історії, яке розробив К.Маркс. Тому вважалося, що такі явища суспільно-культурного життя, як релігії, політичні ідеї, породжені суб’єктивними економічними інтересами.

  3. Ідеалістичний – представлений у праці М.Вебера “Протестантська етика і дух капіталізму”, в якій стверджується, що новий тип економічної поведінки і новий дух культури зумовлені появою нових релігійних течій, хоча й підкреслюється, що цю поведінку не визначали лише релігійні доктрини.

На відміну від цих концепцій, Фромм вважав, що ідеологія і культура ґрунтуються на соціальному характері, який є сукупністю рис, властивих більшості учасникам даної соціальної групи; формується способом життя даного суспільства. Домінантні риси цього характеру стають творчими силами, що формують соціальний процес.

Символічний інтеракціонізм. Однією з мікросоціологічних теорій є символічний інтеракціонізм, особливістю якої є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії – мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості.

Засновник символічного інтеракціонізму – американський соціолог Джордж-Герберт Мід, хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем – Гербертом Блумером. Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, у яких вирішальну роль відіграє “символічне оточення” завдяки двом своїм головним засобам – жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

Із символічним інтеракціонізмом пов’язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію “драматичної” метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: “актор”, “маска”, “сцена”, “сценарій” тощо.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30

Схожі:

Соціологія
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку....

1. Соціологія як наука
Передумови виникнення соціологічної думки в Україні

1. Соціологія як наука
Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. «Два підходи до розуміння суспільства І людини»

Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків
Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”

Реферат з дисципліни «Соціологія» на тему: «Соціальні проблеми молоді...
Розділ молодь: особливості соціально-демографічної групи в минулому та в наш час

1. Соціологія як наука Питання Поняття соціології
Не можна сказати, що в історії людського мислення дослідники не зверталися до проблем суспільства, його соціальних груп, проблематики...

Методичні вказівки до вивчення курсу
Методичні вказівки до вивчання курсу "Соціологія життєвого середовища" для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм...

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка