Пошук по сайту


Прогностична - Соціологія

Соціологія

Сторінка5/30
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Прогностична

Вироблення та обґрунтування прогнозів про тенденції розвитку соціального явища чи процесу в майбутньому



Управлінська

Соціологічна інформація слугує основою для прийняття управлінських рішень з метою оцптимізації розвитку та функціонування соціальних систем, інститутів та процесів


3) всі суспільні і гуманітарні наук, які вивчають різні сторони життєдіяльності людини, завжди включають в себе спеціальний аспект, тобто ті закони і закономірності, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають в себе соціальний аспект, тобто ті закони і закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей;

4) техніка і методика вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру, що розробляються соціологією, є необхідними і використовуються всіма іншими суспільними і гуманітарними науками;

5) склалась ціла система досліджень, що проводяться на межі соціології та інших наук, які одержали назву соціологічних досліджень (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-психологічні, соціально-демографічні та ін.).

Будучи наукою про суспільство, соціологія одночасно структурно включає в себе як загальну теорію соціальної різноманітності явищ і процесів суспільного життя, що є об’єктами дослідження суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних специфічних об’єктів, тобто соціальні теорії праці (соціологія праці), освіти (соціологія освіти), релігії (соціологія релігії) тощо. Те, що соціологія займає загальне, а не часткове місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає її перетворення у філософську науку.

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково-обґрунтовану теорію про суспільство і його структури, забезпечує розуміння законів та закономірностей взаємодії його різних структур.

Соціологія відрізняється від інших суспільних наук. Для неї характерні пошуки законів, явищ, що виникають “між людьми”, дослідження структур, тобто законів взаємного пристосування складових елементів спільності як цілого пошуку соціальних сил, що проявляються у всіх галузях суспільного життя, об’єктивних сил, що діють і в малих, і у великих спільностях, що виникають спонтанно і поза всілякими цілеспрямованими і умисними діями індивідів та інститутів.

Навіть короткий перелік об’єктів, питань, проблем, які вивчає соціологія, свідчить, що вона має безпосередній вихід на цілий ряд суспільних і гуманітарних наук. Перш за все спостерігається її тісний зв’язок з соціальною психологією. Соціологи, що розробляють проблеми соціальної поведінки індивідів та спільностей, чимало знань черпають з досліджень у галузі психоаналізу і деяких розділів психіатрії. У свою чергу соціальні психологи разом з психологічними методами спостереження, лабораторного і природного експериментування широко застосовують соціологічні методи, анкетні опитування та інтерв’ю, контент-аналіз, соціальний експеримент.

Спільними проблемами дослідження для соціології і соціальної психології є потреби та інтереси, соціальні установки і ціннісні орієнтації, думки і настрої людей. Однак для кожної з цих наук характерний власний підхід до вивчення цих явищ. Наприклад, при вивченні громадської думки соціолога цікавлять насамперед закономірності формування думки людей в певних соціальних групах, тоді як соціально-психологічні дослідження спрямовані перш за все на пізнання психологічних механізмів становлення і вираження громадської думки.

Соціологія активно співпрацює з соціальною статистикою – галуззю статистики, яка має своїм предметом соціальну сферу суспільства, галузь соціальних відносин і процесів. Соціальна статистика забезпечує соціології інформаційну базу для оперативного аналізу змін в соціальних відносинах і процесах, в орієнтаціях і поведінці верств і груп, для підготовки науково-обґрунтованих загальнодержавних і регіональних соціальних програм, біжучої соціальної політики, розробки надійних прогнозів і проектів соціального розвитку.

Тісний зв’язок існує між соціологією та знаннями з права і правознавства. Відійшло в минуле зневажливе ставлення до права певної частини соціологів, які схильні були пояснювати соціологію лише як науку про процеси, що спонтанно виникають, і про сили, що спонтанно розвиваються. У свою чергу змінили свою думку і правознавці, які в силу регулюючих нормативних актів довгий час схильні були нехтувати дослідженнями соціологів. Нині ці дві галузі науки зближуються: і соціологи, і правознавці прийшли до висновку, що повний опис і пояснення соціальних процесів, що відбувається сьогодні, вимагають об’єднання двох точок зору. Виникла соціальна соціологічна теорія “соціологія права”.

Соціологія, особливо прикладна, базується на математичних знаннях у т.ч. законі великих чисел. На основі відкриттів певних константних залежностей і закономірностей між соціальними явищами виникають принципово нові ідеї, аргументи і способи пояснення останніх, що змінює старі парадигми, зумовлює появу нових методологічних і світоглядних уявлень про суспільство.

У системі суспільних і гуманітарних наук існує дисципліна, з якою зв’язок соціології є найтіснішим. Мова йде про історію. І історія, і соціологія мають об’єктом і предметом своїх досліджень суспільство та його закономірності в їх конкретних проявах. І та, і інша наука відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного і випадкового. Якщо історія відтворює (описує і пояснює) соціальні явища і процеси, що мали місце в минулому, то соціологія – ті, що спостерігаються в даний час. Як історія, так і соціологія мають справу, з одного боку, з наявністю в суспільстві об’єктивних, незалежних від волі і свідомості людей закономірностей, які детермінують зміст, характер і напрямок його розвитку, а з іншого боку, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, які не можуть бути причиною пояснень, але які носять закономірний характер, суттєво впливають на “зиґзаґи” в розвитку суспільства, його історії. Саме цей, другий вид закономірностей, і є предметом вивчення як історії, так і соціології.

Соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень економічної теорії, політології, соціальної філософії, етнографії, етнології, культурології тощо. Не випадково творці соціології були людьми з широкою гуманітарною і соціальною освітою і не з чистої фантазії вони окреслювали межі соціологічних досліджень.

Історичний розвиток наук, і не лише суспільних, засвідчує, що в точках, де вони зустрічаються, стикаються і взаємодоповнюють одна одну, виникають досить цікаві і плідні теорії. Зв’язок соціології з іншими науками ми повинні розглядати швидше через призму тенденції їх зближення і об’єднання, а не їх розгалуження. Нині переважною стає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до їх дослідження з точки зору декількох наук, до комбінування (поєднання) їх пізнавальних можливостей.

Отже соціологія як самостійна наука посідає чільне місце в системі суспільних і гуманітарних наук. Нині вона – це достатньо розгалужена теоретична система знань різного рівня узагальнення: від загальних соціологічних теорій до конкретних галузевих соціологічних дисциплін і спеціальних соціологічних теорій.

Особливістю соціології є те, що вона прагне з’ясувати закони розвитку і функціонування соціальних спільностей і соціальних процесів, розглядає соціальні відносини як механізми взаємозв’язку і взаємодії між цими спільностями, між спільностями і особистістю.

Предметом дослідження соціології є суттєві, значущі, сталі соціальні зв’язки. Кожний прояв людської життєдіяльності соціологія вивчає в його соціальному контексті, у взаємозв’язку з цілою соціальною системою.

Як навчальна дисципліна, соціологія покликана сприяти оволодінню майбутніми спеціалістами основами соціологічних знань, формувати у них соціологічну культуру і соціологічну свідомість, озброювати їх вмінням аналізувати соціальну практику і застосовувати висновки соціологічної науки у своїй професійній діяльності.
Контрольні запитання:

  1. Яке місце займає соціологія в системі сучасних наук?

  2. Чим відрізняється соціологія від інших наук про суспільство?

  3. Як визначається об’єкт і предмет соціології? В чому полягає їх відмінність?

  4. Що ви розумієте під терміном “соціальне”?

  5. Якою є структура соціологічного знання? Чим відрізняється теоретична соціологія від емпіричної соціології?

  6. У чому суть основних функцій соціології?

  7. Що дає знання соціології сучасній людині?

  8. Чому зростає значення соціології в наш час?

  9. У чому проявляється зв’язок соціології з іншими науками?


Лекція 2.

Тема : ВИНИКНЕННЯ І ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ

НАУКИ СОЦІОЛОГІЇ

  1. Становлення і основні напрямки соціологічної науки ХІХст.

  2. Класична соціологія кінця ХІХ початку ХХ ст..

  3. Сучасні соціологічні теорії.

  4. Розвиток соціологічної науки в Україні.




    1. Становлення і основні напрямки

соціологічної науки ХІХ ст.
Поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці ХVІІІ і на початку ХІХ століття. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, про тенденції його розвитку до позитивної науки про суспільство як живе функціонуюче утворення. Оскільки тоді суворі наукові методи пізнання продукувалися і використовувалися головним чином природознавством, то й соціологія відчуває його вплив. Безперечно, соціологія мала багату та різноманітну передісторію, проте власне її історія починається у ХІХ столітті, коли постало питання про створення позитивної науки про суспільство, яка спиралася б на строго встановлені наукові факти.

Поява соціології як самостійної гнауки була підготовлена усім попереднім соціально –політичним, економічним, духовним розвитком людства, еволюцією науки та суспільної думки. Кін. VIII – поч. ХІХ ст.. – час швидкого промислового розвитку. Фундаментальних відкриттів практично у всіх напрямках природознавства. Це була пора швидких масштабних зімн і водночас гострих соціально-політичних конфліктів у країнах Європи, особливо у Франції та Великій Британії, пов’язаних, насамперед, з бурхливим розвитком капіталістичних виробничих відносин, що вплинуло на появу соціології як нової суспільної науки саме в цих країнах.

Першим відчув і виразив ці нові тенденції у розвитку знання про суспільство та людину видатний представник французького утопічного соціалізму Клод Анрі де Ревруа Сен-Сімон.

Ще в 1813 р. Сен-Сімон у праці пропонує перейти від абстрактної науки про людину до справжньої, і “надати науці про людину позитивний характер, засновуючи її на спостереженні і розробляючи методом, який використовується в інших галузях фізики”. У цій короткій фразі міститься кілька нових принципово важливих для суспільствознавства ідей: ідея нової науки про людину, надання цій науці принципово нового характеру “позитивного”, а не “метафізичного”, орієнтація нової науки на спостереження дійсності (замість метафізичного теоретизування) і використання точних методів побідно до тих, які вживаються в “галузях фізики” (так Сен-Сімон називає галузі природознавчих наук). Ідеї Сен-Сімона про нову науку лягли в основу системи позитивної філософії О.Конта.

Огюст Конт (1798 – 1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та науки соціології. Основні праці “Курс позитивної філософії” та “Дух позитивної філософії”. В молоді роки був учнем і секретарем Сен-Сімона, але не сприйняв його вчення, хоча запозичив деякі ідеї. Контівська “позитивна філософія” – це своєрідна перехідна система між метафізикою ХVІІІ ст. і методологією науки ХІХ ст. За формою його “позитивна філософія” близька до метафізики, а соціологія до філософії історії, та за загальною орієнтацією-обидві відтворюють проблеми науки ХІХ ст.

У системі соціології О.Конт виділяє два розділи – соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальній статиці відповідає поняття “порядок” (вона вивчає будову суспільства, його структурні компоненти). Її предметом є сталі “природні” умови існування соціальної системи, і вона виконує в структурі соціології О. Конта роль теорії рівноваги. Завданням соціальної статики є вивчення природного порядку (організації) людського суспільства, в якому між його різними сторонами і складовими частинами мусять існувати порядок, консенсус (узгодження), які забезпечують рівновагу, стабільність та гармонію між елементами системи. Тут О. Конт підходить до розуміння соціальних інститутів як особливих об’єктів дослідження в соціології. Він виділяє такі явища, як сім’я, власність, держава, релігія, мова, суспільний поділ праці, й розглядає їх як взаємозв’язані між собою елементи системи, завдяки якій існує соціальний консенсус, причому багато уваги він приділяє сім’ї як найбільш стабільному елементу суспільства.

Соціальна динаміка відіграє в системі О. Конта роль теорії суспільного прогресу. Головним завданням соціології є вивчення послідовності розвитку соціальних явищ, бо в прогресі людства та вивченні його законів полягає основна мета соціальної динаміки.

В основу соціальної динаміки О. Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у “Великому основному законі трьох стадій” і вважав його своїм найбільшим відкриттям. Закон “трьох стадій” характеризує основні етапи прогресу.

Теологічна (або фіктивна) стадія розпочинається з найдавніших часів людства і триває до 1300 р. В ній О. Конт виділяє три періоди: фетишизму (обожнювання людиною явищ і предметів природи), політеїзму, коли життям і чудесним властивостями надприродного наділялися “фіктивні істоти” і панувала епоха “поетичного світогляду”, монотеїзму (віра в єдиного бога з появою християнства і домінуючою роллю релігії одного бога в політиці, моралі, способі життя, звичаях, пізнанні тощо). В основі сприйняття і розуміння світу ця стадія базується на релігійних уявленнях, пов’язаних з вірою в існування богів, духів та інших фантастичних сил.

Метафізична стадія охоплює період з 1300 до 1800 рр. Вона характеризується руйнацією старих вірувань і уявлень про природу та суспільство, і є перехідною. Надприродні фактори витісняються пошуками сутності і першопричин. Місце бога займає природа. Зростає частка розсудкового мислення і зменшується частка емоційного сприйняття, збільшуються елементи критицизму, що готує передумови для переходу до вищої стадії наукового світосприйняття. Руйнуються непохитні раніше авторитети, в суспільстві зростають егоїстичні тенденції в індивідах, в економіці започатковуються елементи розвитку промислового виробництва; в політиці виникають все частіше випадки боротьби проти влади монархів і спроби замінити її владою народу.

Позитивна стадія пов’язана з виникненням наукового менталітету, науковим розумінням природи та суспільства внаслідок утворення позитивної науки і теорії. Наука служить гармонії, рівновазі і благу людства, оскільки вона виявляє порядок і закони розвитку природи й історії. На позитивній стадії зникають суперечності між теорією та практикою, а пізнання закономірностей розвитку минулого і сьогодення створює можливості для передбачення тенденцій розвитку майбутнього. “Позитивна” наука спостерігає за явищами, відкриває закони, дає знання, сенс якого – “бачити, щоб передбачити” і на цій основі активно впливає на розвиток процесів та явищ.

Що ж дала соціологічна система О.Конта для розвитку соціологічного знання? Загальні підсумки історичного значення вчення О.Конта такі. Учений поставив завдання – створити нову науку про суспільство – соціологію. Він увів в науковий ужиток дуже вдалий термін “соціологія”, який сам по собі був активним каталізатором для пошуків предмета й методів нової науки. Конт не лише вводить новий термін, а й розробляє досить повну систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки.

Орієнтація соціології на “позитивне знання”, тобто на предметну і методичну визначеність, науковість, при всіх недоліках самого позитивізму, безумовно, відіграла прогресивну роль і стимулювала пошуки нових шляхів і засобів у розвитку соціального пізнання розкриття соціальних законів, поглиблення знань про людину.

Натуралістичний напрямок у соціології ХІХ століття

У ХІХ століття в науці відбувається різкий перехід до соціальної проблематики. Соціологія О.Конта значно прискорила цей процес.

Установки на розуміння соціології як “соціальної фізики”, орієнтованої на методи біології, фізики тощо, виявилися живучими. Переважна більшість соціологічних шкіл ХІХ ст. намагалася зрозуміти соціальне через біологічне чи природниче, а тому одержали в історії соціології назву натуралістичної соціології. Натуралізм – напрям у соціології ХІХ ст, сукупність соціально-політичних концепцій, які пояснювали суспільство, спираючись на закони природи. В межах соціологічного натуралізму розвивалися такі напрями, як органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічний та географічний.

Органіцизм. Одним з напрямів натуралістичної орієнтації став органіцизм, що передував іншим течіям. Започаткування органістичної школи в історії соціології пов’язано з науковою діяльністю англійського філософа та соціолога, одного з основоположників позитивізму Г.Спенсера.

Г.Спенсер дає високу оцінку ідеям О.Конта про зв’язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої. Тому невипадково поняття “соціального організму” є одним з ключових у понятійно-категоріальному апараті соціологічної теорії Г.Спенсера.

При деяких недоліках соціологічного вчення Спенсера його великою заслугою в галузі соціології є те, що він поставив і обґрунтував необхідність розробки теорії і практики дослідження соціальної системи і соціальної структури, взаємодії системних елементів, започаткував дослідження соціальних інститутів як знарядь соціального контролю, розкрив механізми їх діяльності.

Соціальний дарвінізм. Найвідомішими представниками соціального дарвінізму були У.Беджгот, Л.Гумплович і ін.

До школи соціал-дарвінізму належать соціологи, у творчості яких закони боротьби за існування, міжвидової боротьби та природного відбору розглядаються як фактори розвитку людського суспільства.

Соціальний дарвінізм поставив у центр досліджень проблеми міжгрупової боротьби та соціальних конфліктів, викликаних протилежністю інтересів, потреб тощо. Він розглядає як природно детерміновані соціальні процеси конкуренцію, соціальну нерівність, зіткнення волі й інтересів різноманітних соціальних груп, класів, інших спільностей і трактує їх як біологічні фактори виживання найбільш пристосованих і сильних.

Те спільне, загальне, що об’єднує соціальних дарвіністів, можна звести до декількох елементів: натуралізація соціального, визнання природного відбору та боротьби за існування як головних соціальних детермінант і аналіз у їхньому контексті соціальних конфліктів і суперечностей.

Соціал-дарвінський напрям у соціології, незважаючи на певні досягнення в постановці деяких соціологічних проблем (груп, конфлікту, етноцентризму та ін.), поступово до початку ХХ ст. вичерпав свій потенціал, оскільки його головні принципи не були пов’язані з виявленням суто соціальних механізмів розвитку суспільства, ігнорували його історичну сутність.

Расово-антропологічна школа. В руслі натуралістичного напряму соціології ХІХ століття виникає расово-антропологічна школа. Її представники абсолютизують або свідомо перекручують окремі дані з різних галузей знання. Тут можна віднайти принципи органіцизму, соціального дарвінізму, дані антропології, соціальної психології і т.д.

Одним з основоположників расово-антропологічної школи в соціології був французький філософ, письменник, дипломат Жозеф Артюр де Гобіно, автор чотиритомної праці “Нариси про нерівність людських рас” (18531855 рр.).

Гобіно вбачає головні причини розвитку суспільства в расових особливостях народів, оскільки соціальні інститути, культура, на його думку, походять з расових, біологічних джерел. При цьому чистота раси розглядається як головна причина розвитку цивілізації. Чим раса чистіша біологічно, тим значніші її природжені здібності і тим інтенсивніше вона історично розвивається.

Цивілізація може успішно розвиватися лише тоді, коли на чолі її стає біла раса. Гобіно розглядає її як “історичну расу”, якій притаманні монополія на розум, фізичну силу та красу. У неї організації, почуття гумору, хоробрість мужність, войовничість – усе це перетворює білу расу в провідний елемент розвитку цивілізацій. Проте і сама біла раса неоднорідна. Частина її змішалася з чорною і жовтою расами (“хаміти” та “семіти”), а найбільш “пихата” частина білої раси представлена “яфетидами”, з якої Гобіно виділяє сімейство “арійців” – расу володарів, що завдяки жорстокій ієрархії зберегла свою природну расову чистоту.

До “теоретиків” расово-антропологічної школи належав онімечений англієць Х’юстон Стюарт Чемберлен. Його расовий світогляд формувався під впливом вчення А.Гобіно.

Чемберлен розглядає європейську цивілізацію ХІХ ст. як вершину розвитку людської культури, що була створена нащадками “арійської раси” та її наступниками – мешканцями Північної Європи.

Джерелами європейської цивілізації стали три культури. Культура греків дала європейцям філософію, мистецтво, поезію, від римлян пішло громадянство, держава і право, ідея священної сім’ї та власності, а іудейська релігія євреїв породила християнство. На цій основі жителі Північної Європи – тевтони – створили власну неперевершену цивілізацію і культуру. Це стало можливим завдяки тому, що тевтонська раса є прямою наступницею арійської раси та її духу. До цієї групи Чемберлен зараховує германців, кельтів, західних слов’ян, оскільки, це найдосконаліша цивілізація в історії людства.

В подальшому погляди представників даної школи були засуджені і відкинуті як недоведені, необґрунтовані, але вони стали основами для практик фашизму, геноциду тощо.

Географічна школа в соціології. Найвідомішими її представниками були Г.Т.Бокль, Л.І.Мечніков та ін.

Типовим представником географічної школи в соціології ХІХ століття був Генрі Томас Бокль. Займаючись вивченням історії людства, він поставив за мету простежити процеси історичної взаємодії природи та людства. Під впливом ідей О.Конта він приходить до висновку про взаємовплив “зовнішніх” явищ на людину і людини – на зовнішній світ, що виклав у праці “Історія цивілізації в Англії”.

Аналізуючи “зовнішні” явища, вчений зазначає: основними з них є клімат, ландшафт, грунти та їжа, якість і кількість котрих впливають на розвиток людини та її історії. Ці природні явища на його думку, зумовлюють особливості тілесної конституції людини, своєрідність її мислення та духовність, рівень національного багатства країни. За Боклем, клімат, ґрунт, їжа зумовлюють соціальну диференціацію людей, особливості політичних та соціальних відносин і впливають на зростання “розумового” фактора та розподіл “розумової діяльності”. “Розумовий чинник” завдяки прогресу наукового знання з часом перетворився на провідний і став мірилом та критерієм розвитку соціальності.

Визначне місце в історії географічної школи в соціології займає прихильник французького напряму в соціогеографії публіцист, географ, соціолог Лев Ілліч Мечніков. Аналізуючи історію і культуру різних цивілізацій і народів, учений приходить до висновку, що таким об’єктивним фактором їх розвитку є географічне середовище – всезагальний елемент і умова буття суспільства безвідносно до простору і часу.

Із сукупності природно-географічних та фізичних явищ, Мечніков виділяє гідрологічний (водний) компонент як головний, детермінуючий у житті й культурі кожного народу, кожної цивілізації, як те спільне, загальне, що притаманне людству в різні часи і на різних етапах його розвитку.

Залежно від зміни масштабів взаємодії з гідрологічним фактором, розвиток історії людства Л.І.Мечніков поділяє на три періоди. Перший період – річковий, охоплює стародавні віки й обмежується чотирма великими цивілізаціями – Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю. Другий період – середземноморський, охоплює 25 сторіч, розпочинається із заснування Карфагена й триває до часів Карла Великого (742814). В цю епоху виникають культури Фінікії, Карфагена, Греції, Риму, Візантії, а люди освоюють не лише Середземне море, а й Чорне та Балтійське. Третій період – океанічний. Це епоха домінування культури західноєвропейських країн, розташованих на берегах Атлантичного океану. Воно є початком всесвітньої епохи, що зароджується в ХІХ ст.. У межах кожного періоду Мечніков виділяє особливі епохи, що характеризують давній період.

Географічний фактор у житті суспільства дуже істотний. Без природи немає суспільства. Людина походить із світу природи і генетично є природною істотою. Природні джерела засобів праці та засобів життя складають неодмінну умову існування та розвитку суспільства, бо людина – істота соціобіологічна; вона не може фізично існувати без сонця, повітря, води, їжі – джерел енергії. Тому значення географічного чинника в історичному процесі не можна ігнорувати, але й не слід перебільшувати, розглядаючи як головну причину соціального прогресу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Схожі:

Соціологія
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку....

1. Соціологія як наука
Передумови виникнення соціологічної думки в Україні

1. Соціологія як наука
Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. «Два підходи до розуміння суспільства І людини»

Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків
Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”

Реферат з дисципліни «Соціологія» на тему: «Соціальні проблеми молоді...
Розділ молодь: особливості соціально-демографічної групи в минулому та в наш час

1. Соціологія як наука Питання Поняття соціології
Не можна сказати, що в історії людського мислення дослідники не зверталися до проблем суспільства, його соціальних груп, проблематики...

Методичні вказівки до вивчення курсу
Методичні вказівки до вивчання курсу "Соціологія життєвого середовища" для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм...

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка