Пошук по сайту


ТЕМА 4 . Особистість у системі соціальних зв’язків - 1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії...

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології Сучасна соціологія це багатоманітність течій та наукових шкіл, які

Сторінка5/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ТЕМА 4 . Особистість у системі соціальних зв’язків
103. Сутність, спільність та відмінність понять “людина ”, “індивід”, “особистість”

Коли аналізують місце і роль особи в суспільстві широко застосовують ці поняття, в чому ж їхня сутність?

Людина-це в першу чергу біологічна і соціальна істота, вона перебуває на найвищому щаблі в ієрархії всіх живих організмів є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність.

Індивід (від individuum- неподільний)- це людина, що розглядається як окремий представник тієї або іншої соціальної спільності. Індивід характеризує собою, щось особливе, специфічне, неповторне, що вирізняє його від інших.

Особистість-це людина, яка, в міру своїх сил впливає на конкретно-історичні суспільні відносини, і являється одним з суб’єктів цих відносин. Кожна особа є не тільки людиною, а й індивідуальністю, яка володіє певними неповторними якостями.

Головною спільністю цих понять являється те, що вони характеризують кожну конкретну людину з властивими їй якостями, характеристиками, зв’язками.

Різниця між цими поняттями:

Людина народжується як біологічна і соціальна істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соціальних і культурних норм та цінностей того суспільства до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.

Людина – істота біологічна і соціальна, яка уособлює найвищий щабель розвитку живих організмів на нашій планеті, також являється суб’єктом свідомої діяльності і творцем культури.

Індивід-це визначення всього того особливого, специфічного, неповторного, що відрізняє окрему людину від інших у конкретній соціальній групі.

Особистість-втілення конкретних історичних суспільних відносин і творець цих відносин залежно від своїх неповторних якостей та становища, що його вона займає у суспільстві.

104. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин

Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві - це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо.

Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соціальна стратифікація та суспільний розподіл праці – це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соціальні відносини.

Отже особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму.

Вплив людини на суспільство передбачає розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає , що людина розглядається, як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати на навколишнє середовище.
105. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві

Особистість вивчається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі.

Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі.

Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін , - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

106. Соціологічна структура особистості

Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості і механізми її соціальної поведінки. Особистість розглядається як утворення яке складається з трьох основних видів компонентів:

1 - розумових компонентів: думок, переконань, сприйняття, пам’яті;

2 - емоційних . компонентів: любові, ненависті, заздрощів, симпатiй, гніву, гордості та інших почуттів,

3 -  поведiнницьких компонентів: вмінь, навичок, здібностей, здатностей та інших спроможностей.

Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – внутрішній стимул, активність та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини.

В науці є багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація за Маслоу. Він виділив 5 рівнів потреб:

фізіологічні потреби;

потреба в захисті, безпеці, стабільності;

потреби в емоційних зв’язках ;

потреба в самоповазі, визнанні та повазі з боку інших;

потреба в самореалізації, творчості, та реалізації своїх можливостей.

107. Соціальний статус та соціальна роль особистості

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя , та врешті –решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі , хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі.

Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі.

Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін , - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

108. Фактори, механізми та агенти соціалізації

Фактори соціалізації:

сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині.

Сукупність соціальних інститутів суспільних організацій соціальних ؀

спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі

Сукупність соціальних цінностей норм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі.

Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології виробництва, відтворення і передачі культурних зв’язків

Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв’язана конкретна людина.

Механізм соціалізації заключається в тому, що людині потрібно засвоїти певну систему знань, норм і цінностей необхідних для нормального життя в соціумі, що оточує її. Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей.

в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій.

Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми і сприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти.

Дорослі набувають навичок, а соціалізація дітей пов’язана з мотивацією.

Соціалізація відбувається як стихійно так і цілеспрямовано. Соціалізація відбувається за допомогою таких посередників: трудові колективи, громадсько-політичні та культурно просвітні організації, література, мистецтво, ЗМІ, навчальні заклади.

Інколи вирішальну роль в соціалізації відіграють вроджені якості людини.

Агенти соціалізації – люди, що відповідають за засвоєння індивідуальних, конкретних, норм і цінностей,

батьки, родичі, брати і сестри, вчителі, тренери, лікарі, друзі.

Представники адміністрацій: школи, університету, підприємства, держави, церкви, армії, міліції, працівники радіо і телебачення.

109. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації та самоуправління, роль самосвідомості і саморегуляції постійно зростає(важлива характеристика соціалізації на сучасному етапі), треба приділяти особливу увагу у формування самосвідомості кожного громадянина, особливо молодого – майбутнього України.

Становлення ринкових відносин формує особливий тип особистостей – конкурентноздатний підприємливість, мобільність, раціоналізм, вигода.

110. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві

У сучасному, динамічному суспільстві, що набуває все яскравіше постіндустріальних рис, особистість спрямована на інтеграційні процеси, інтелектуальний та духовний розвиток. Все більшого значення набувають культурні та моральні цінності, посилюється взаємозалежність та взаємодоповнюваність індивідів. Збільшується роль інформатизації в соціумі.

111. Соціологічний зміст понять “де соціалізація” та “ресоціалізація”

де соціалізація-відчуження від старих ролей та правил поведінки.

ре соціалізація –оволодіння новими ролями та правилами поведінки.

В більшості випадків де соціалізація та ре соціалізація характерна для дорослого життя.

112. Типологія особистості в соціології

Однією з центральних задач соціології особистості є розробка типізації особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соціальні функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, і з яких ці групи складаються. При чому її цікавить не конкретна поведінка окремої людини, що зумовлена її індивідуальними якостями, а певні типові ознаки, що притаманні більшості. Тобто визначають риси деякої абстрактної особистості, які виявлять більш точно сутність даної соціальної групи. Інколи соціологи характеризують чи відображають сутність соціальної групи наданням певних якостей окремій особистості, що взята за модель. Зарубіжні соціологи виділяють наступні 6 типів особистостей: теоретичний, економічний, політичний, соціальний, естетичний, релігійний.

Відомий соціолог В. А. Ядов писав, що соціальний тип особистості – це продукт історико-культурних і соціально-економічних умов життя людей, і виділяє 3 соціальні типи особистості, це: базисний – людина, яка характеризується повним розумінням і виконанням соціально-правових і моральних норм (конституція, закони, традиції);

модальний – особа, яка займає домінуюче становище у суспільстві, соціальній групі, іншій спільності;

маргінальний – людина, яка залишила своє соціальне середовище (соціальну групу, націю, країну, державу) і адаптується в інше соціальне середовище.

Нині в нашій державі відбувається докорінний перелом особистісно-типологічної структури суспільства, змінюються соціальні статусу соціальний груп і соціальних особистостей. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що отримує гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різноманітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важливими наслідками для суспільства.
ТЕМА 5. Соціологія конфлікту
113. Конфлікт як соц. явище

Існує безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтерпретують конфлікт. Однак між ними існує спільне – практично всі визнають соц. конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соц. розвитку. Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г.Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування. Власне кажучи концепції соц. конфліктів з’явилися лише у 50-ті роки.

Американський соціолог Л. Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соц. груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і таке інше.

Отже конфлікт – це крайня межа загострення суперечностей, зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, реальними чи уявними суперечностями.

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали соц. нововведень.

114. Становлення та розвиток соціології конфлікту

Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок в теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві спів відносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а “раціональна регуляція” – “еволюцію яку можливо контролювати”. Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конфліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соціальних груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія “постіндустріального суспільства” (Д. Белл) ставить акцент на класовій боротьбі, як найбільш гострій формі соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соціальних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт – тимчасовим.

115. Структура соціального конфлікту

Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конкретної ситуації, тобто ситуації загострення існуючих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови виникнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб’єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.
116. Функції соціального конфлікту, його негативні і позитивні наслідки

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали соц. нововведень.

Соціальний конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соц. розвитку. Конфлікти на макрорівні часто проявляються в різних формах класової боротьби, війнах, національно-визвольних рухах, політичних кризах тощо. Соціальний конфлікт може відігравати різну роль. Він або стає чинником прогресивного розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г.Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування.

Соціальні конфлікти виконують такі функції: сигнальну, ( яка сповіщає про якісь негативні явища); інформаційно-творчу ( полягає в подоланні перешкод на шляху економічного соціального та духовного розвитку); інформативну (оскільки в процесі конфлікту обидві сторони намагаються як можна більше отримати інформації одна про одну, що дасть їм змогу найбільш імовірно передбачити стратегію і тактику супротивника).

117. Об’єктивні та суб’єктивні причини конфлікту

Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об’єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Конфлікти, у свою чергу, пов’язані з розумінням (суб’єктивним ) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп. Вчені розрізняють 3 типи причин конфліктів: 1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами); 2) агресивні установки, що безпосередньо призводять до конфліктної поведінки; 3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войовничого не сприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеологічних, культурних, релігійних та ін. цінностей.

118. Основні стадії розвитку соціального конфлікту

Соціальні конфлікти є динамічним явищем, або процесом , завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження. Взагалі в соціальному конфлікті визначають 4 основні стадії : перед конфліктну, конфліктну, розв’язання конфлікту та після конфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Перед конфліктна стадія розбивається на 2 фази: латентну, (характеризується формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч, у системі між особистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб’єктів конфліктної взаємодії) та початково (починається з будь-якої зовнішньої події яка активізує дії суб’єктів соціального конфлікту. Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів ( протилежності їх інтересів, цілей, цінностей, та ін.).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує другу, основну стадію розвитку конфлікту – це дії, спрямовані на те, щоб прямо або не прямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів. Розв’язання конфлікту здійснюється або через зміну об’єктивної ситуації, або через зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв’язання означає припинення конфлікту як на об’єктивному так і на суб’єктивному рівнях. При частковому розв’язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.

На заключній – після конфліктній – стадії остаточно ліквідуються протиріччя інтересів, цілей настанов, соціально психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально психологічних характеристик як окремих груп так і між групової взаємодії.

119. Типологія конфлікту

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу та його характер.

За учасниками розрізняють: внутрішньо особистісні, між особистісні, між особистістю і суспільством, між соціальними групами міжнаціональні, міждержавні.

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За характерами: антагоністичні, не антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий.

Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групу проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.

120. Механізм міжгрупових конфліктів

Кожен член суспільства має свої інтереси, розподіл суспільства на групи відбувається на основі спільності інтересів. У процесі соціального розвитку на певному етапі відбувається конфронтація групових інтересів, що і складає основу міжгрупових конфліктів.

Конфліктуючими групами можуть бути сім”ї, трудові колективи, класи, нації, отже, конфліктуючі групи – об”єднання людей, що безпосередньо чи опосередковано беруть участь у конфлікті і ставлять собі соціально значущі цілі. Агентами конфлікту є первинні групи, що безпосередньо конфліктують, вторинні групи, що підбурюють і розпалюють конфлікт, а проте, намагаються не брати прямої участі в ньому, хоча згодом можуть і безпосередньо втягнутися в конфлікт, тобто перейти в первинну групу, треті сили – ті, що зацікавлені в успішному розв”язанні конфлікту. Дуже важливою в цих типах конфліктів є особлива, змінна суть, соціальна значущість суперечностей, що спричинили конфлікт. Саме це визначає ставлення сторін до конфлікту, ступінь його запеклості.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Історія становлення І розвитку соціології
Звісно, предметна сфера будь-якої галузі знань, а отже І соціології, з часом (з появою нових пізнавальних можливостей І зростанням...

1. Соціологія як наука Питання Поняття соціології
Не можна сказати, що в історії людського мислення дослідники не зверталися до проблем суспільства, його соціальних груп, проблематики...

Розділ ІІ
Кращому розумінню предметної сутності соціології сприятиме розгляд історії її становлення І розвитку. З високим професіоналізмом...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...

Соціологія
Соціологія: навчально – методичний комплекс / За ред. Щудло С. А., Романіва Т. М., Мірчук І. Л.– Дрогобич: Вимір, 2007

1. Виникнення економічної теорії. Економічна теорія як універсальна...
...

План Політика Австрійської імперії щодо польських земель. Чеське національне відродження
Бевзюк Є. В. Соціальний розвиток чеських І словацьких земель у першій половині ХІХ ст. / Є. В. Вевзюк // Актуальні проблеми вітчизняної...

Об’єкт І предмет економічної І соціальної географії світу
Як І інші соціологічні науки, економічна І соціальна географія в основу дослідження ставить суспільство, людину, різні спільності...

План не 1 Політика об’єкт дослідження політології. Політологія та...
Зм сутність, місце І роль політики та політології як науки в житті суспільства

Переліки та форми документів, які використовуються при атестації...
Заява на ім’я голови спеціалізованої вченої ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду, в якій необхідно зазначити, чи вперше...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка