Пошук по сайту


Золотоніська центральна районна бібліотека

Золотоніська центральна районна бібліотека



Відділ культури і туризму Золотоніської райдержадміністрації

ЗОЛОТОНІСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА


Сузір’я письменників Золотоніщини
Біобібліографічний покажчик
Випуск 2


Золотоноша, 2012
Біобібліографічний покажчик «Сузір’я письменників Золотоніщини», випуск 2 продовжує узагальнювати відомості про письменників, уродженців нашого краю, які не були включені до випуску 1.



Про кожного з письменників подаються найважливіші відомості з його життя і творчості, а також список літератури, який дасть змогу ширше дізнатися про життєвий і творчий шлях письменника.


«Життя заради України»
М.О.Максимович (1804-1873)
Золотоніщина подарувала світові яскравого, талановитого вченого-біолога, історика, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича.

М.Максимович народився 15 вересня 1804 року на хуторі з ніжною родинною назвою Тимківщина. Зараз це с. Богуславець Золотоніського району.

Початкову освіту здобув в Золотоніському Благовіщенському монастирі, продовжував вчитися у Новгород-Сіверській гімназії.

Після закінчення гімназії у 1819 році вступив до Московського університету на відділ словесності. Але, ще у гімназії у Максимовича виникла зацікавленість до ботаніки, і навіть переросла у мрію – стати московським професором ботаніки.

У червні 1823 року М.Максимович отримав диплом кандидата за відмінні успіхи і зразкову поведінку. З цього часу розпочинається його самостійна академічна, наукова і літературна діяльність.

Максимович стрімко росте на академічній службі. Спочатку був призначений в університетську бібліотеку для впорядкування систематичного каталогу, потім розробляє університетські гербарії, викладає господарську ботаніку і садівництво у Землеробській школі, потім викладає природничу історію в університетському шляхетному пансіоні, протягом семи років завідує університетським ботанічним садом.

Вершиною його московської служби стало обрання його у 1833 році ординарним професором кафедри ботаніки.

Новим, особливим етапом життя Максимовича став Київський період, пов'язаний з діяльністю в університеті як керівника кафедри російської словесності, декана філософського факультету, ректора університету.

Михайлові Олександровичу було лише тридцять років, коли він обійняв посаду ректора університету святого Володимира в Києві, але він заслуговував на таку довіру. Адже його багато численні наукові дослідження з природознавства, філології, етнографії, історії та літератури були відомі за межами Москви і Петербурга, а за його підручниками навчалося студентство не лише України і Росії, а ряду зарубіжних країн.

Зроблене М.Максимовичем, зокрема і галузі історії та філології сприяло згодом зародженню цілої історико-філологічної школи Київського університету, яка дала українській і світовій науці таких видатних вчених як В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський та інші.

Визначною працею вченого став збірник «Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем».

Максимович відомий як філолог, котрий вперше ґрунтовно поставив питання про місце української мови серед інших слов’янських мов, про її давність і самобутність. Він довів, що «Слово о полку Ігоревім» є історичною українською поезією, відбиває багатовікову історію і культуру українського народу.

Михайло Олександрович автор багатьох історичних праць: «Исторические заметки», «Откуда идёт русская земля», «Об участии и значении Киева в общей жизни России» та інші.

У 1840 році Максимович виїхав у своє родове гніздо на хутір Михайлова Гора, що біля с. Прохорівка, поблизу Канева, яке стала його резиденцією аж до кінця життя.

Помер М.О.Максимович 10 листопада 1873 року на Михайловій Горі, яку він так любив і завжди до неї повертався.
ЛІТЕРАТУРА:

  1. Два великих полтавці [Текст]: [Про М.Максимовича] // Всесвітня література. – 2004. - № 9. – с. 54-56.

  2. Дробний І. На світанковій землі Михайла Максимовича [Текст]/ І.Дробний // Перевесло. – 1999. – 15 вересня. – с. 2.

  3. Життя заради України [Текст]: [М.Максимович] // Вісник Золотоніщини. – 1999. – 25 вересня. – с. 12.

  4. За що геніальний Максимович любив Золотоношу [Текст] // Златокрай. – 2002. – 30 грудня. – с. 4.

  5. Кравець А. «Людина – гора» з гори над селом генералів і геніїв [Текст]: [Маєток Максимовича на крутому березі Дніпра, що на Канівщині любили Шевченко і Гоголь] / А.Кравець // Прес-центр. – 2008. – 24 вересня. – с. 29.

  6. Мент О. Про що шелестить липа Максимовича [Текст] / О.Мент // Вісник Золотоніщини. – 2004. – 18 вересня. – с. 3.

  7. Український Ломоносов з-під Золотоноші [Текст]: [Видатний учений-енциклопедист М.Максимович] // Нова доба. – 2004. – 14 вересня. – с. 15.


ТВОРИ М.Максимовича:

  1. Максимович М. Бубнівська Сотня [Текст] / Черкаський край – земля Богдана і Тараса: Культурологічний збірник. – К.: Українські пропілеї, 2003. – с. 286-330.

  2. Максимович М. Дні та місяці українського селянина: переклад з російської. – К.: Обереги, 2002.

  3. Максимович М. Киевъ явился градомъ великимъ… [Текст]: Вибрані українські твори. – К.: Либідь, 199. – 448 с.

  4. Максимович М.О. Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року [Текст] / Черкаський край – земля Богдана і Тараса: Культурологічний збірник. – К.: Українські пропілеї, 2003. – с. 540-551.

  5. Максимович М.О. Спогад про Золотоношу [Текст] / Черкаський край – земля Богдана і Тараса: Культурологічний збірник. – К.: Українські пропілеї, 2003. – с. 528-539.

  6. Максимович М. У пошуках омріяної України [Текст]: Вибрані українські твори. – К.: Либідь, 2003. – 360 с.




«Літописець України»
М.І.Терещенко (1898-1966)
Поет, перекладач і громадсько-культурний діяч Микола Іванович Терещенко, один з фундаторів української літератури, народився 13 вересня 1898 року в с. Щербинівка в сім’ї заможного селянина. Невдовзі сім’я переїжджає до с. Костянтинівка, недалеко від Чорнобая.

З 1910 по 1917 роки хлопець навчається у Золотоніській гімназії. З 1917 по 1922 рік Микола Іванович – студент хімічного факультету Київського політехнічного інституту. Саме будучи студентом у нього проявляється поетичний талант. Вже в 1917 році у збірнику «Музегет» друкуються його перші поетичні твори.

20-ті роки минулого століття були часом розвитку української культури. цей період дехто називав періодом культурної революції. І саме в цей час Терещенко кидається в кипучий вир літературного життя. У ці роки він віддав певну данину модним тоді серед літературної молоді захопленням новітніми течіями, зокрема симпатизував прихильникам теорії деструкції класичних форм вітчизняного віршування.

Із самого початку літературної діяльності Терещенко зарекомендував себе як автор оригінальних віршів і талановитих перекладів. В 1924 році він видав першу книжку власних віршів під назвою «Лабораторія».

У 20-х роках і на початку 30-х років поет брав участь у громадському житті та в літературному процесі. За якихось 10 років від появи першої збірки він видав ще десять книжок оригінальних творів «Країна роботи», «Порив» та інші.

У 1933 році Терещенко був ув’язнений і повернувся до творчої праці тільки через два роки.

У роки Великої Вітчизняної війни поет пише вірші, в яких зображував героїзм радянського народу в боротьбі проти фашизму (збірки поезій «Дівчина з України», «Верба рясна»).

По війні поет працює редактором у Держлітвидаві України – сприяє виходу у світ перекладів творів світової класики, пише поезію. Відомі його збірки «Ужинок», «Серце людське».

Багато років Микола Іванович працював над створенням грандіозної праці – антології французької поезії від давнини до сьогодення, тобто здійснив титанічну працю, яка була до цього під силу тільки великим колективам перекладачів.

Він створив «Літературний щоденник» – книгу про майже 6 тисяч письменників Світу від античної доби до наших днів. За що був удостоєний премії імені Максима рильського вже після смерті у 1973 році.

Помер М.І.Терещенко 3 травня 1966 року.
ЛІТЕРАТУРА:

  1. Пенати відомого поета, перекладача та літературознавця Миколи Терещенка, розташовані в Щербинівці на Золотоніщині [Текст] // Нова доба: Лівий берег. – 2009. - № 1. – с. 3.

  2. Чайковський Б. Подвижник слова: До 100-річчя від дня народження Миколи Терещенка // Дивослово. – 1998. - № 9. – с. 58-61.

  3. Пономаренко М. Літописець України [Текст]: [100 років з дня народження М.І.Терещенка] / М.Пономаренко // Вісник Золотоніщини. – 1998. – 12 вересня. – с. 10.

  4. Борт О. Видатний український поет [Текст]: [М.І.Терещенко] / О.Борт // Прапор Леніна. – 1978. – 19 вересня.




«Повертаючись на Україну»
Н.А.Лівицька-Холодна (1902-2002)

Наталія Андріївна Лівицька народилася 15 червня 1902 року в сім’ї висококультурних інтелігентів-патріотів на хуторі біля Гельмязева.

Бабусина ласка, козацьке привілля і таємнича зажура степів, добрі, щирі земляки з піснями, казками, легендами, солов’їною мовою наділили дівчину чарівною вродою й неабияким даром мистецьким, а ще дали силу не зректися цього краю, свого народу в пізніші найпекельніші часи.

Згодом сім’я Лівицьких оселяється у Києві, де батько працював адвокатом. Перед першою світовою війною він переводиться на посаду мирового судді в Золотоношу. Тут Наталя навчається в гімназії.

Про раннє дитинство поетеса згадуватиме вже в зрілому віці: «І все те – і ті хутори, і та Золотоноша, і піщані горби над Дніпром, на одному з яких залишилася могила діда, - було колискою мого життя, моєї творчості . там я пізнала справжню любов, любов родинну і любов до землі, з якої ми встали…».

Спокійне життя сім’ї обірвалося з настанням революційної доби. В 1920 році Н.Лівицька – донька міністра УНР – мусила емігрувати за кордон. Середню освіту здобувала в Чехословаччині, опісля вивчала романську літературу в Карловому університеті в Празі.

З 1927 року оселилася у Варшаві, де стала одним із фундаторів українського літературного угрупування «Танк». Поволі долався перший рубіж болю – вигнання. Рятувала творчість, подружнє щастя – Н.Лівицька вийшла заміж за знаменитого художника Петра Холодного.

Протягом 20 – 30-х років Н.Лівицька-Холодна друкується у львівських та варшавських часописах під псевдонімом Наталка Волошка та під справжнім прізвищем.

1934 рік – у варшавському видавництві «Варяг» виходить перша її збірка «Вогонь і попіл».

1937 рік – наступна збірка «Сім літер» (сім літер – це Україна). За цю книгу, по вінця наповнену глибоким патріотизмом громадянської поезії, Н.Лівицька-Холодна була удостоєна літературної нагороди Товариства Письменників та Журналістів української еміграції.

Вже цими двома збірками поетеса вписала свої ім’я до гуртку «Поетів центру» – митців Празької школи, до якої входили Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Олег Ольжич, Олена Теліга та інші.

З 1944 року починаються нові поневіряння поетеси по чужих краях. Були табори для переміщених осіб в Австрії, Німеччині, і в решті, у 1950 році – Нью-Йорк. Не доларовим дощем зустріла її Америка. Тут поетеса працює у старечому притулку, а згодом майже 17 років на фабриці коробок, хоча мала високий рівень освіти, володіла кількома мовами.

Та протягом усіх цих нелегких років вірною супутницею і розрадницею на життєвому шляху Лівицької залишалася її поезія, шлях якої до читача, був дуже складним і довгим.

Тяжко пережиті катастрофи, особисті і планетарні, тепер уже повна відірваність від рідної землі, щоденна метушня чужого світу повинні були б приглушити поетичний голос, примусити душу мовчати. Та поетеса виявилась сильнішою від того всього. В 1986 році вийшло зібране видання її творів під назвою «Поезії старі і нові» удостоєне найпочеснішою в діаспорі премії Антоновичів.

Наталія Лівицька-Холодна належала до різнобічно обдарованих особистостей. Вона автор цікавої біографічної розповіді про Т.Шевченка «Шлях велетня» і перекладач з французької та італійської літератур.

Останні роки прожила в містечку Глен Стей в Канаді, де й померла у 2002 році.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Герман П. Чи знаєш, що я одна вмираю серед цих чужих сосон? [Текст]: [Н.Лівицька-Холодна] / П.Герман // Златокрай. – 1992. – 21 квітня.

  2. Доля розчахнула навпіл (Н.Лівицька-Холодна) // На теренах чужини: Письменники Черкащини в діаспорі Вип. 2 / ОЮБ. – Черкаси, 1999. – с. 4-9.

  3. Шатайло О. Забута дочка Черкащини [Текст]: [Н.Лівицька-Холодна] / О.Шатайло // Златокрай. – 1998. – 29 серпня.


ПОЕЗІЯ Н.Лівицької- Холодної:

  1. Лівицька-Холодна Н. Вірші // Атом серця: Укр. поезії першої половини ХХ століття. – К., 1992. – с. 294-295; Біографічна довідка.

  2. Лівицька-Холодна Н. Вірші // Золотий гомін: Укр. поезії світу. – К.: Молодь, 1991. – с. 166-168; Біографічна довідка.




«Поет симоненкової чесності»
М.Г.Василенко (1949)

Михайло Григорович Василенко народився 8 жовтня 1949 року у с. Драбівці Золотоніського району у селянській родині. Початкову освіту здобув у Драбівецькій школі. Потім навчався у Золотоніській середній школі № 3. В 1968 році закінчив профтехучилище № 2 в м. Черкаси. Свою трудову діяльність розпочав на хімкомбінаті у Черкасах. Потім була служба в рядах Радянської Армії. Повернувшись у 1970 році зі служби, знову працював слюсарем на заводі «Хімволокно».

Та була у Михайла мрія стати журналістом. Тому у 1974 році він вступає на підготовче відділення Київського державного університету ім. Т.Шевченка, а в 1975 році стає студентом цього вузу. Після закінчення університету Михайло Григорович 12 років працював у видавництві «Молодь» літературним консультантом, потім редактором і завідуючим редакції.

Потім була держслужба у різних органах державної влади.

Михайло Василенко член Національної спілки письменників України з 1990 року, член Національної спілки журналістів з 1992 року.

Відомі збірки М.Василенка «Орії», «Очарії», «Ористея», «Чотиричас», «До матері, додому», «Хода вітрів».

Як зауважують літературознавці, поезія М.Василенка відзначається розкутістю, розлогістю, широтою мислення. Вона правдива, зрозуміла, пронизана українським сьогоденням. У кожній його книзі постає рідне село, куди поет що вихідних мчить зі столиці, щоб накупатися в теплі маминих очей.

Його творчість споріднена з творчістю Івана Франка, Богдана-Ігоря Антонича, Тараса Мельничука.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Зустріч з поетом [Текст]: [про М.Василенка] // Вісник Золотоніщини. – 2000. – 25 жовтня. – с. 4.

  2. Коваленко Н., Патлаха А. Добірне зерно посіять [Текст]: [про творчість М.Василенка] / Н.Коваленко // Златокрай. – 2001. – 1 грудня.

  3. Горан Р.Д. Василенко Михайло Григорович // Енциклопедія сучасної України. – 2005. – т. 4. – с. 109.

  4. Коваленко Н. Поезія – це завжди неповторність [Текст]: [М.Василенко – поет родом з с. Драбівці] / Н.Коваленко // Златокрай. – 1997. – 15 листопада.

  5. Коваленко Н. «…І зерна думок… досягають зір» [Текст]: [М.Василенко] / Н.Коваленко // Златокрай. – 1999. – 26 листопада.

  6. Косминіна П. Я зранений закоханістю в тебе [Текст]: [поезія М.Василенка] / П.Косминіна // Вісник Золотоніщини. – 1998. – 12 червня.

  7. Пономаренко М. «Очарії» - нова збірка М.Г.Василенка [Текст] / М.Пономаренко // Златокрай. – 1995. – 17 червня.

  8. Пономаренко М. Нові мелодії старої «Кобзи» [поезія М.Василенка] / М.Пономаренко // Златокрай. – 1992. – 27 серпня.


ТВОРИ М.Василенка:

  1. Василенко М. Орії: Поезія. – К.: Молодь, 1989. – 63 с.

  2. Василенко М. Очарії: Поезія. – Коломия: Вік, 1997. – 94 с.

  3. Василенко М. Ористея: Поезія. – Коломия: Вік, 1997. – 175 с.

  4. Василенко М. Чотиричас: Поезія. – Київ-Коломия: Довіра-Вік, 1999. – 127 с.

  5. Василенко М. До матері, додому: Поезія. – К.: Укр. письменник, 2007. – 346 с.

  6. Василенко М. Хода вітрів: Поезія. – Коломия: Вік, 2010. – 64 с.

  7. Василенко М. Окрайчик і побігайчик. – Коломия: Вік, 2011. – 32 с.

М.В.Босак (1948)

Микола Володимирович Босак народився 26 травня 1948 року у с. Підставки Золотоніського району.

Навчався у сільській школі, потім вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка. Після закінчення університету працював у районних та міських газетах Лисянки, Диканьки, Василькова. Нині інтернет-оглядач Національної радіокомпанії України та відповідальний секретар і член редколегії найвеселішого на піти континентах журналу «Перець». Кореспондент унікальних в інформаційному та інтелектуальному просторі України журналів «Універсум» і «Світ пригод».

Автор книжок «Кришталевий журавлик», «Рушники вишивають не всім», «Планета Диканька». Друкується в багатьох часописах. Лауреат Всеукраїнського конкурсу поетичної сатири імені Сергія Набоки «Золота ратиця-2003».
ЛІТЕРАТУРА:

  1. Зустріч з письменником [Текст]: [У Гельмязівській бібліотеці пройшла зустріч з письменником-земляком] // Златокрай. – 1995. – 21 жовтня. – с. 2.


«Життя малює пензлем долі»
А.О.Скрипнік (1952)
Анатолій Олександрович народився в Росії в місті Адлері. Здобув вищу військову освіту. 26 років віддав Збройним силам. Географія його служби досить широка: Грузія, Казахстан, Німеччина, Афганістан, Україна.

Зараз він майор у відставці. З 2004 року член Національної Спілки журналістів України.

Анатолій Олександрович народився в Росії, довгий час служив у різних республіках колишнього Радянського Союзу, але добре знає українську мову. Він вивчив її самотужки. І ось поетичні рядки виливаються на папір чистою милозвучною українською мовою.

Крім поезії А.Скрипнік пише і прозу. В 2006 році він видав книгу «У складі контингенту. У кожного своя війна» І частину. Автор книги пройшов горнило афганської війни, був безпосереднім учасником бойових дій, тому і твори його як прозові так і поетичні присвячені тим страшним подіям.

У 2007 році світ побачив ще дві збірки Анатолія Олександровича «Весняна осінь» та «Життя малює пензлем долі».

Багато його віршів присвячені чудовій порі року – осені. В них автор зізнається їй в своєму коханні.

Одна із збірок А.Скрипніка називається «Весняна осінь». У передмові до неї автор говорить: «Всі знають чотири пори року. Весна, літо, осінь, зима. Здається знайшов ще одну: Весняна осінь:

Сумує осінь листом пожовтілим,

Птахи на південь і коротше день.

Це не біда, що скроні посивіли,

Співає серце весняних пісень».

А ще Анатолій Олександрович перекладає українською мовою поезію чудових російських поетів: К.Ваншенкіна, С.Щилачова, Ф.Іскандера.

Крім поезії, прози та перекладів Анатолій Олександрович займається різьбою по дереву. У його збірці «Весняна осінь» є кілька фотографій картин, які є доповненням до поетичного доробку.
ЛІТЕРАТУРА:

  1. Кирко О. Невгамовний Анатолій Скрипнік організував черговий фурор місцевого значення // Златокрай. – 2007. – 23 лютого.


ТВОРИ А.Скрипніка:

  1. Скрипнік А. Весняна осінь: Поезія. – Черкаси, 2007. – 53 с.

  2. Скрипнік А. Життя малює пензлем долі. – Черкаси, 2007. – 113 с.

  3. Скрипнік А. У складі контингенту. У кожного своя війна. – Черкаси, 2006. – 275 с.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Зовнішність
Рекомендаційний бібліографічний покажчик/ Упорядник.: О. Кобець, О. Острянин. Межова: Межівська районна бібліотека для дітей, 2013....

Відділ культури І туризму Новоград-Волинської міської ради Новоград-Волинська...
Ці слова належать людині, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я...

Актуальна подія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...

Актуальна подія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...

Актуальна подія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...

Бюлетень оперативних матеріалів на базі аналізу
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...

Актуальна подія президент затвердив Стратегію кібербезпеки України
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека

Окз «харківська обласна бібліотека для дітей»
...

«Бібліографічний запис, бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»
Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка наукова бібліотека

Петрівська районна рада кіровоградської області
Володимирівка, Петрівського району, вул. Леніна,51, тел. (05237) 9 – 42 – 94, e – mail



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

g.lekciya.com.ua
Головна сторінка